Рішення № 88811517, 09.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/367/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку зі скасуванням протоколом засідання Комісії з питань призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам №2 від 28.02.2019 року довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.05.2018 року №0000542786;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.02.2019 року і виплатити останній заборгованість з виплати пенсії;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області в частині присуджених виплат пенсії в межах суми стягнення за один місяць виконати рішення суду негайно.

В обґрунтування позову зазначено те, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті – м.Алчевськ Луганської області, вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати у Львівську область, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте, відповідач з 05.02.2019 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення та звернулася із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 17.01.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 29.01.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомлення (викликом у судове засідання) сторін.

18.02.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження для надання додаткових аргументованих усних пояснень по суті спору.

При вирішенні вказаного клопотання, суд виходить із наступного.

Згідно з ч.2 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій вказаної статті.

Так, відповідно до ч.4 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1)щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2)щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3)про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4)щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд встановив, що вказана справа не відноситься до справ, які відповідно до ч.4 ст.257 КАС України, не можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.

Поряд з цим, згідно із ч.3 ст.257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1)значення справи для сторін; 2)обраний позивачем спосіб захисту; 3)категорію та складність справи; 4)обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5)кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7)думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд звертає увагу на те, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України).

В свою чергу, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, зазначення мети – об`єктивного з`ясування обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, також того, що розгляд судом справи за правилами спрощеного провадження може привести до порушення норм матеріального та процесуального права, не є обставинами, що свідчать про складність даної справи та не є обставинами, які свідчать про недоцільність розгляду справи у спрощеному позовному провадженні.

Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Зважаючи на приписи ст.12 КАС України й на те, що фактично відповідачем не обґрунтована необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого клопотання.

У відзиві на позовну заяву відповідач виклав свої заперечення проти позову та відповідно просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. На переконання відповідача, Управління при припиненні пенсії позивачу діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. В обґрунтування своїх доводів відповідач також зазначає, що нарахування внутрішньо переміщеним особам проводиться з урахуванням наданих департаментом інформаційних систем та електронних реєстрів Пенсійного фонду України. Відповідач зазначає, що оскільки довідка, яка підтверджувала статус внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасована, при цьому, нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивачем не надано і відповідно до списку внутрішньо переміщених осіб позивач не мешкає за фактичним місцем проживання, що підтверджується рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а тому відсутні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу.

21.02.2020 року від представника позивача засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив.

28.02.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшли до суду письмові заперечення.

У судове засідання позивач та представник позивача не прибули. 09.04.2020 року засобами електронного зв`язку до суду надійшла від представника позивача заява про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача. У судовому засіданні, що відбулось 12.03.2020 року позивач та її представник надали пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити повністю.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У судовому засіданні, що відбулось 12.03.2020 року представник відповідача надала по суті спору усні пояснення.

07.04.2020 року від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи на травень 2020 року, у зв`язку з запровадженням карантину на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із зазначенням про необхідність надання додаткових доказів і пояснень в судовому засіданні.

Вирішуючи питання про доцільність участі в судовому засіданні представників сторін, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою КМ України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 16.03.2020 року №215) встановлено з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року на всій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року №215 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» внесено зміни, згідно з якими назву і текст постанови викладено в редакції «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та впроваджено ряд профілактичних і протиепідемічних заходів та запроваджено обмежувальні заходи. 25.03.2020 року відбулося засідання Кабінету Міністрів, де прийнято рішення про те, що карантин продовжено до 24.04.2020 року, а режим надзвичайної ситуації поширено на всю країну.

Водночас, з огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що пояснення у судовому засіданні сторони/представники сторін у справі надали, по даній справі судом не визнавалася обов`язкова участь сторін, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя, здоров`я і безпеки, зокрема, учасників справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і вважає за необхідне провести розгляд справи у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши доводи позову, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та пенсіонером, яка здобула право на отримання пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією паспорта громадянина України та пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданим Пенсійним фондом України серії ААД №504583, термін дії – довічно.

Як зазначено у позові, з дня призначення пенсійні виплати позивач отримувала за місцем свого постійного проживання в м.Алчевськ Луганської області. У 2014 році, після окупації міста Алчевська Луганської області, органи державної влади України припинили здійснення своїх повноважень на окупованій території. Відповідно припинились і пенсійні виплати.

26.10.2017 року Управлінням праці та соціального захисту населення Стрииської міської ради позивача було взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку № НОМЕР_2 з визначеним фактичним місцем перебування за адресою: АДРЕСА_1 .

27.10.2017 року позивач звернулась до Стрийського об`єднаного управління Пенсійного фонду Львівської області із заявою про поновлення пенсійних виплат, обчислених, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі по тексту - Закон №1058 -IV).

З 01.11.2017 року ОСОБА_1 було взято на облік у Стрийському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Львівської області та відновлено пенсійні виплати з дотриманням вимог Закону №1058-IV, Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2017 року №1706-IV; Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 року №637 (надалі по тексту - Постанова №637); Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509); Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 (надалі по тексту - Постанова №365).

Як стверджується матеріалами справи, 16.05.2018 року довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № НОМЕР_2 було скасовано рішенням Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради №620. На цій підставі виплату пенсії позивачу було призупинено.

23.05.2018 року відновлено довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 за № НОМЕР_3 . На цій підставі пенсійні виплати позивачу було продовжено.

05.02.2019 року довідку № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 було повторно скасовано рішенням Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради №28 (згідно списку Державної прикордонної служби від 15.11.2018 року, ОСОБА_1 06.11.2018 року виїхала на непідконтрольну територію України через КПВВ Станиця Луганська-2) і відповідно, як наслідок, припинено пенсійні виплати з 05.02.2019 року. Сума пенсійних виплат нарахована за лютий 2019 року, яка поступила на рахунок позивача в Ощадному банку України, була з нього списана і повернута банком в Пенсійний фонд України.

Згідно пояснень позивача та її представника, наданих у судовому засіданні, з 2014 року утворилась заборгованість з виплати призначеної позивачу довічно пенсії. Дана заборгованість не була виплачена ОСОБА_1 в повному обсязі.

У подальшому, 27.03.2019 року позивач звернулась зі скаргою до Стрийського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. В скарзі позивач просила відновити їй пенсійні виплати та виплатити заборгованість із виплати пенсії. Також позивач просила визначити загальну заборгованість з пенсійних виплат, із зазначенням місяців і років такої заборгованості. У відповідь на скаргу Стрийський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомив, що з 05.02.2019 року виплата та призначення пенсії позивачу припинені, у зв`язку зі скасуванням протоколом засідання Комісії з питань призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам №2 від 28.02.2019 року довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 23.05.2018 року №0000542786, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, щодо питання загальної заборгованості із пенсійних виплат жодних пояснень Пенсійним фондом надано не було.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Відповідно до статті 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема: умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно зі статтею 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Приписами частини першої статті 49 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3)у разі смерті пенсіонера; 4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5)в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга статті 49 Закону №1058-IV).

Зі змісту наведених норм частини першої статті 49 Закону №1058-IV можна дійти правового висновку, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений вказаною частиною статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

За змістом положень пунктів 9 - 11 Порядку №365, за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.

У день прийняття рішення про скасування довідки керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення припиняє призначені структурним підрозділом з питань соціального захисту населення соціальні виплати такій особі та інформує про прийняте рішення органи, що здійснюють соціальні виплати, які припиняють соціальні виплати такій особі до прийняття остаточного рішення комісією.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісії протягом трьох робочих днів з дня надходження інформації, зазначеної у пункті 8 цього Порядку, та відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї подання про припинення соціальної виплати.

Комісія протягом п`яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення.

Пунктом 12 вказаного Порядку визначено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1)наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2)встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3)отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4)скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5)отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 13 цього Порядку).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийнято відповідне рішення, а у випадках, передбачених підпунктом 3 пункту 4 та підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку, - з дня припинення виплати ПАТ «Державний ощадний банк України» або з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (пункт 14 цього Порядку).

Беручи до уваги вищезазначені положення Порядку №365 та наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про те, що нарахування та виплату пенсії позивачу було припинено за наслідками проведеної перевірки фактичного місця проживання/перебування гр. ОСОБА_1 та прийняття Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам така виплата пенсії позивачу не була відновлена.

Надаючи правову оцінку наведеній підставі припинення виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 4 цього ж Закону).

Згідно зі статтею 7 зазначеного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Тобто, за приписами наведених норм права умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01 жовтня 2014 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №352 від 08 червня 2016 року) (надалі - Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

У свою чергу, згідно із статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1)подала заяву про відмову від довідки; 2)скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3)повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4)виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5)подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Також, суд зауважує, що згідно із Законом №1058-IV, пенсії призначаються, припиняються і поновлюються органом Пенсійного фонду України і саме цей орган відповідає за призначення, припинення та поновлення їх виплати.

В обґрунтування підстав для припинення здійснення виплат позивачу територіальний орган Пенсійного фонду України з 05.02.2019 року покликається на протокол засідання Комісії №2 від 28.02.2019 року і рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №28 від 05.02.2019 року (підстава: список Державної прикордонної служби України від 15.11.2018 року про виїзд; акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання, згідно з ч.2 ст.9 Закону №1706-VII).

Суд наголошує, що дослідженню у цій справі не підлягає правомірність відповідного рішення №28 від 05.02.2019 року, оскільки не охоплюється цим позовом.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена відповідачем на підставі отриманої інформації про прийняття рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи під час обстеження за фактичним місцем проживання.

Таким чином, доказів існування визначених ст.49 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстав для припинення виплати пенсії позивачу, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо припинення позивачу нарахування та виплат пенсії є протиправними та здійсненими не у спосіб, передбачений законом.

Підсумовуючи, доводи відповідача, з покликанням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно з інформацією Держприкордонслужби про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання не передбачені ст.49 Закону №1058-IV. А норми Закону № 1706-VII є пріоритетними (мають вищу юридичну силу) над нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Як зазначалося вище, виплата пенсії може бути припинена лише у випадках, прямо передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі постанови Кабінету Міністрів України.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08 червня 2016 року, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Так, зокрема, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі по тексту - ЄСПЛ) у рішенні (п.25), прийнятому у справі «Суханов та Ільченко проти України», зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

У іншому рішенні (пункт 25), прийнятому у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, ЄСПЛ вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 року у зразковій адміністративній справі №805/402/18.

В силу положень частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та беручи до уваги наведені правові позиції Верховного Суду, практику Європейського суду з прав людини, суд погоджується з доводами позивача про порушення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, орган Пенсійного фонду України в даному випадку порушив право позивача на отримання пенсії, тоді як право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведених обставин, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.02.2019 року, та зобов`язання виплатити на користь останньої заборгованість по пенсії за весь час її припинення.

Стосовно доводів відповідача про пропущення позивачем строку для звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із положеннями ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, положеннями ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб є Закон № 1058-IV.

Враховуючи обставини того, що позивачем оскаржуються дії відповідача стосовно нарахування та виплати пенсії, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності вчинених дій, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення до негайного виконання щодо виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з приписів ст.139 КАС України, відповідно до яких, у разі задоволення позову сторони, яка не суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку зі скасуванням протоколом засідання Комісії з питань призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам №2 від 28.02.2019 року довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.05.2018 року №0000542786.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.02.2019 року і виплатити їй заборгованість по пенсії за весь час її припинення.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 14 квітня 2020 року.