Рішення № 88811422, 16.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року м.Київ № 320/7198/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення від 22.11.2019 № 3086 про відмову у призначенні пенсії;

зобов"язати призначити та виплачувати пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111) з 22.11.2019, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.11.2019 звернувся до відповідача з вимогою призначити йому пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, в редакції від 09.08.2003 у розмірі 90% від суми місячного заробітку, проте відповідач відмовив позивачу, у зв`язку із відсутністю в нього необхідної для призначення пенсії вислуги років.

На думку позивача при розгляді заяви про призначення пенсії за вислугою років, а в подальшому відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, керувався Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697 (далі – Закон № 1697), а не Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 в редакції від 09.08.2003, чим порушив його право на призначення пенсії за вислугою років.

Позивач вважає, що вказана відмова є протиправною і такою, що порушує його права та законні інтереси.

Засобами поштового зв`язку 07.02.2020 відповідачем направлено відзив на адміністративний позов, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності у позивача необхідного загального страхового стажу для такого призначення. Також відповідач зазначає, що п.п. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону №1697 визначено, що Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 в редакції від 09.08.2003 № 1789 (далі – Закон № 1789), втратив чинність, окрім ч. 3, 4, 6, 11 ст. 50-1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області, 27.01.2006, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що в період з 16.07.1996 по 26.05.2001 позивач навчався в Інституті адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка на спеціальності «правознавство», що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_3 .

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 26.01.2001, 17.01.2002 позивач призначений помічником прокурора міста Ірпеня Київської області; 21.04.2003 призначений на вакантну посаду помічника прокурора міста Ірпеня Київської області; 21.05.2003 призначений старшим помічником прокурора міста Ірпеня Київської області; 31.01.2005 призначений старшим помічником прокурора міста Ірпеня Київської області; 28.12.2007 звільнений із займаної посади у зв`язку із закінченням строку та виходом із відпустки працівника; 08.01.2008 призначений старшим помічником прокурора міста Ірпеня Київської області; 17.02.2010 позивач призначений на посаду заступника прокурора міста Ірпеня; 10.02.2011 прийняв присягу працівника прокуратури; з 03.11.2012 позивач займав посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Київської області; 22.03.2012 переведений на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання та досудового слідства управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Київської області; 25.09.2012 переведений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання та досудового слідства управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Київської області; 23.11.2012 позивач призначений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання та досудового розслідування та підтримування державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Київської області; 03.04.2012 призначений старшим прокурором Другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримування державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадження Генеральної прокуратури України в порядку переведення з прокуратури Київської області; 16.07.2014 у зв`язку із зміною штатного розпису призначений старшим прокурором Другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримування державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; 25.08.2015 у зв`язку із зміною структури переведений прокурором Першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримування державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; 20.11.2015 у зв`язку із зміною структури переведений прокурором Першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримування державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; 19.07.2016 у зв`язку із зміною структури переведений прокурором Першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримування державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України; 05.11.2018 призначений прокурором першого відділу процесуального керівництва у кримінальному провадженні слідчих центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань Генеральної прокуратури України; 07.12.2018 у зв`язку з перейменуванням Департаменту та його структурних підрозділів вважати прокурором першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; 21.03.2019 у зв`язку зі зміною структури вважати прокурором першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 1681у позивач звільнений з 25.11.2019 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

22.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Однак, рішенням від 22.11.2019 № 3086 пенсійний орган відмовив позивачу у призначені пенсії, у зв`язку з відсутністю наявності необхідного загального страхового стажу для такого призначення.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом положень ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У період роботи позивача в органах прокуратури частиною 1 ст. 50-1 Закону № 1789, передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 50-1 Закону № 1789 прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Так, зокрема, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 86 Закону № 1697, право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше мають прокурори: з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Як встановлено судом з трудової книжки на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії його стаж роботи складав 20 років 2 місяців 11 днів, у тому числі стаж на прокурорських посадах - 17 років 9 місяців 28 днів.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що положення Закону № 1697 від 14.10.2014 звужують зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури порівняно з попередньою редакцією Закону № 1789.

Право на призначення та виплати пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою № 10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань", оскільки, наявний стаж роботи позивача на посадах органів прокуратури передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення ст. 86 Закону № 1697, фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугу років.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положеннями ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 у справі щодо права на пільги та №5-рп/2002 від 20.03.2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 06.10.2000, № Rec (2000)19 зазначено, що "у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури" (п. 14).

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абз. 5 п. 4 мотивувальної частини).

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії" від 16.12.1974 року, де суд встановив принцип згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Правова позиція суду була підтверджена і у рішенні "Гайгус проти Австрії" від 16.09.1996, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що , в свою чергу, може свідчити про виникнення відповідної особи права власності.

Аналогічні висновки містяться у правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення "Кічко проти України" від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прав та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Отже, судом встановлено та визнається відповідачем загальний страховий стаж позивача становить з 20 років 2 місяці 11 днів, з якого 17 років 09 місяців 28 днів становить стаж роботи в органах прокуратури, а отже є достатнім для призначення позивачу за вислугою років у порядку передбаченому Законом № 1789.

Крім того суд зазначає, що застосуванню підлягає саме Закон № 1789, оскільки на підставі останнього у момент призначення позивача на посаду в органи прокуратури у нього виникнуло «законне сподівання» про можливість виходу на пенсію і отримання такої саме з досягненням віку передбаченого вказаним законом.

Відтак, виходячи із наведеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг отриманих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, в тому числі щодо розміру раніше визначеної пенсії.

З урахуванням викладеного, виходячи із приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи та ст. 22 Конституції України, згідно з якою закріплені Конституцією України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі 90 відсотків від заробітку.

Щодо позовної вимоги виплачувати позивачу пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111) з 22.11.2019, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку, то суд вважає, що така вимога є передчасною, з огляду на відсутність підстав для суду вважати, що після призначення відповідачем пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111) з 22.11.2019, відповідач не буде її виплачувати позивачу в майбутньому, а тому у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн (квитанція № N1DK94902M від 24.12.2019), суд вважає за необхідне стягнути дану суму за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) від 22.11.2019 № 3086 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111) з 22.11.2019, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку.

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) сплачений судовий збір у сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Головенко О.Д.