Рішення № 88810698, 13.04.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/503/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Денисюка Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-17819-23 в сумі 31385,31 грн.

Ухвалою суду від 13.02.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 15).

06.03.2020 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-17819-23 в розмірі 34139,49 грн., винесену за результатами розгляду скарги на податкову вимогу про сплату боргу недоїмки від 13.02.2019 № Ф-17819-23.

Позовні вимоги та заява про збільшення позовних вимог обґрунтовані тим, що позивач у 2011 році був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте підприємницькою діяльністю не займався і не займається по даний час, оскільки працював найманим працівником. Відтак, посилаючись на вимоги Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач зазначає, що є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок в період не здійснення підприємницької діяльності нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не меншому від мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, зокрема, в період коли він був найманим працівником і не здійснював господарської діяльності.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог представник відповідача не погоджується з даним позовом та вважає його безпідставним. Вказує на те, що ГУ ДПС у Волинській області на підставі даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 була сформована та надіслана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-17819-23 в сумі 31385,31 грн. В подальшому, 20.01.2020 в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування ЄСВ за IV квартал 2019 року в сумі 22754,18 грн. Відтак загальна сума заборгованості станом на 31.01.2020 становила 34139,49 грн.

Рішенням ДПС України №4731/6/99-000-08-06-01-06 від 06.02.2020 скаргу ОСОБА_1 на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-17819-23 задоволено частково, вказану вимогу скасовано та зобов`язано ГУ ДПС у Волинській області сформувати та направити нову вимогу відповідно до вимог чинного законодавства.

Відтак, ГУ ДПС у Волинській області 13.02.2020 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-17819-23 на суму боргу в розмірі 34139,49 грн.

При цьому, вказує на те, що позивач необгрунтовано посилається на той факт, що пункти 4 та 5 Наказу Міністерства Фінансів № 1124 від 09.12.2015, на які посилається ДПC нібито не дають такого права як зобов`язання винести нову та скасування з зобов`язанням винести нову, оскільки вищезазначене рішення ДПC не є предметом розгляду даної справи.

Крім тoгo зазначає, що з дoвiдки форми 5-ОК, копії трудової книжки, довідки вих. №7 вiд 03.01.2020 вбачається, що ФOП ОСОБА_1 працював у ТзОВ «АЙС TIM» на посаді водія лише у період травень - грудень 2018 року та січень - вересень 2019 року. Таким чином, за період січень - грудень 2017 року, січень - квітень 2018 року, жовтень - грудень 2019 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нe сплачувався нi ОСОБА_1 як фізичною особою - підприємцем, нi його роботодавцем.

Крім того, позивач помилково вважає, що роботодавець сплатив за нього ЄСВ за 2018 рік вcьoгo 74458,19 грн. та за 2019 рік всього 93046,37 грн., щo в декілька разів перевищує та мінімальний внесок, оскільки в дійсності довідка форми 5-OK містить нe суми сплаченого єдиного внеску, a суми виплаченої заробітної плати (сума заробітку для нарахування пенсії) від якої відповідно сплачувався єдиний внесок у встановленому законодавством розмірі 22%.

Таким чином, як вбачається із довідки форми 5-ОК, в окремих періодх ТзОВ «АЙС TIM» сплачувало єдиний соціальний внесок за ФOП ОСОБА_1 навіть в меншому розмірі ніж був встановлений мінімальний страховий внесок на тoй момент.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 06.06.2011 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та 02.01.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У період з 22.05.2018 по 07.03.2019 та з 18.04.2019 по 25.09.2019 позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Айс Тім», де працював на посаді водія автотранспортних засобів, що підтверджується копією трудової книжки позивача та довідкою вказаного підприємства від 03.01.2020 № 7.

13.11.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-17819-23 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.10.2019 у сумі 31385,31 грн., відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.9).

Не погоджуючись з даною вимогою позивач оскаржив її в адміністративному порядку до ДПС України. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 06.02.2020 № 4731/6/99-00-08-06-01-06, на підставі пунктів 4, 5 розділу IV Порядку розгляду контролюючим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати ЄСВ та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 № 1124, вирішала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-17819-23 скасувати та вважати відкликаною, а скаргу ОСОБА_1 задоволити частково; зобов`язано ГУ ДПС у Волинській області сформувати та направити нову вимогу, згідно з вимогами чинного законодавства. Водночас зазначено, що дане порушення не скасовує суму недоїмки по суті.

Враховуючи зазначене, 13.02.2020 ГУ ДПС України винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-17819-23 на суму боргу 34139,49 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3гідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

З матеріалів справи вбачається, що сума спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість станом на 31.12.2017 в сумі 4846,05 грн., борг за 2017 рік, що становить 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців), за 2018 рік, що становить 9828,72 грн. (819, 06 грн. х 12 місяців) та за 2019 рік, що становить 11016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців).

Проте, як вказувалося вище, згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) у період з 22.05.2018 по 07.03.2019 та з 18.04.2019 по 25.09.2019 роботодавцем (код ЄДРПОУ 31133719) за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано та про їх наявність також не зазначено.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з 22.05.2018 по 07.03.2019 та з 18.04.2019 по 25.09.2019 нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Водночас, суд враховує, що за 2017 рік, з 01.01.2018 по 21.05.2018 та з 26.09.2019 по 31.12.2019 відсутні відомості про сплату позивачем чи його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи те, що позивач у період з 22.05.2018 по 07.03.2019 та з 18.04.2019 по 25.09.2019 був працевлаштований та за нього сплачував ЄСВ роботодавець, а в 2017 році та в період з 01.01.2018 по 21.05.2018, з 26.09.2019 по 31.12.2019 відсутні відомості про сплату позивачем чи його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а повноваження щодо визначення податкових зобов`язань є дискрецією контролюючого органу, тому суд позбавлений можливості у цьому випадку втручатися в дискреційні функції податкового органу та скасувати оскаржувану вимогу відповідача в частині шляхом виключення помилково нарахованих сум, відтак податкова вимога підлягає скасуванню в повному обсязі.

Згідно з п.п. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 ПК України саме контролюючі органи, а не суд мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Крім того, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та здійснювати розрахунок/перерахунок грошового зобов`язання.

Функція судового контролю під час розгляду справ про адміністративні правопорушення полягає у перевірці правомірності винесеного рішення податкового органу і не може виражатися у здійсненні замість суб`єкта владних повноважень його службової діяльності, яка полягає у визначенні у порядку, встановленому цим законодавством, сум податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної в даній адміністративній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-17819-23, а тому її в цій частині слід визнати протиправною та скасувати.

Відповідно до вимог статей 139, 244, 246 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області слід стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений згідно з квитанцією від 1.02.2020 № 47707025.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-17819-23.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 43143484).

Суддя Р.С. Денисюк