Рішення № 88810250, 15.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року м. Київ № 640/17405/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до 1) Київського міського військового комісаріату,

2) Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київського міського військового комісаріату, Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідачі), в якому просить визнати протиправними рішення від 02.07.2019 № ВЗС/2350 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення одноразової грошової допомоги з урахування висновків суду та виплатити одноразову грошову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки право на отримання грошової допомоги виникло з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11 жовтня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки встановлення ступеня втрати працездатності встановлено позивачу більш ніж через три місяці з дня звільнення з військової служби, а тому відсутні правові підстави для призначення одноразової грошової допомоги.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу, з якої позивача було звільнено 12.07.2016.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 25.03.2019 серії АГ № 0015092, ОСОБА_1 має двадцять відсотків втрати професійної працездатності.

Надалі, позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності.

Листом від 28.08.2019 № ВСЗ/2972 Київський міський військовий комісаріат повідомив позивача, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, розглянувши подані документи, дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (протокол від 02.08.2019 № 97) у зв`язку з тим, що заявнику встановлено ступінь втрати працездатності понад тримісячний строк з дати звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

У свою чергу, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Суд звертає увагу, що у зв`язку із зміною законодавства, що регулює спірні правовідносини, для правильності вирішення спору необхідно з`ясувати часові рамки, в залежності від яких необхідно застосовувати норми права в тій чи іншій редакції.

Згідно частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ступеня втрати працездатності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Відповідно до частини дев`ятої статті 163 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного положення, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Ступінь працездатності встановлено позивачу 25.03.2019, а отже на день встановлення діяли як положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, так і Порядок № 975, а тому саме їх належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Таким чином, станом на дату встановлення втрати працездатності позивача законодавством було встановлення обмеження щодо строку звернення для призначення одноразової допомоги, а саме - таке звернення має відбутися не пізніше трьох місяців з дня звільнення військової служби.

У даному випадку, позивача звільнено з військової служби 12.07.2016, тоді як встановлено ступінь працездатності 25.03.2019, що перевищує трьохмісячний строк, встановлений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, а тому відповідач дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призначення грошової допомоги та правомірно відмовив у її призначенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправність дій та рішення відповідача, тоді як відповідачем доведено правомірність його дій щодо відмови у призначенні грошової допомоги, а тому, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова