Рішення № 88809674, 16.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2218/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 16 березня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивачка просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батька ОСОБА_2 , починаючи з дня, що настає за днем смерті годувальника, а саме з 02.06.2018 року та виплатити призначену пенсію за період з 02.06.2018 року по 14.10.2019 рік включно;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

Позивачка зазначає, що 04 вересня 2018 року вона звернулася до Центрального об`єднаного УПФУ в м. Одесі з заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але у призначенні пенсії позивачці було відмовлено з незрозумілих підстав, оскільки рішення про відмову позивачка не отримувала. В подальшому ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України у м. Рені за місцем реєстрації та у жовтні 2019 року позивачці було призначено пенсію по втраті годувальника, але не з дня, що настає за днем смерті годувальника, а з дати звернення за пенсією з 15.10.2019 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 пропустила 12-місячний строк для подання заяви. У лютому 2020 року позивачка отримала рішення №4498 від 30.01.2018 року на заміну рішення б/н від 10.09.2018 року, в якому позивачці було відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника за недостатності страхового стажу померлого годувальника, оскільки до стажу не зараховані періоди: проходження військової служби, у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, період роботи з 23.07.1991 року по 02.02.1994 року у Ренійському морському торговому порту, у зв`язку з тим, що при звільненні у трудовій книжці проставлена печатка неіснуючої держави. Таким чином, враховуючи те, що вперше за призначенням пенсії по втраті годувальника позивачка звернулася 04.09.2018 року, тобто у 12-місячний термін за днем смерті годувальника, а також у зв`язку з неповним і необ`єктивним розглядом документів для призначення пенсії працівниками Центрального об`єднаного УПФУ в м. Одесі, позивачка вважає, що вона має право на призначення пенсії з 01.06.2018 року.

Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним

ГУПФУ в Одеській області не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 звернулась до Ізмаїльського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з пропущенням строку звернення за пенсією у зв`язку з втратою годувальника, тобто більш ніж через рік після дня смерті годувальника. Таким чином, відповідач зазначає, що Ізмаїльським відділом обслуговування громадян (сервісним центром) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Одеській області правильно призначено ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, тобто з дотримання вимог чинного законодавства щодо строків звернення до органу ПФУ. Крім того, відповідач звертає увагу, що в рішенні про відмову №4498 допущено описку в даті винесення зазначеного рішення, а саме замість дати винесення рішення «від 30.01.2019 року №4498 на заміну рішення від 10.09.2018 року про відмову у призначенні пенсії» не вірно вказано дату «від 30.01.2018 року №4498 на заміну рішення від 10.09.2018 року про відмову у призначенні пенсії». Зазначене рішення від 30.01.2019 року №4498 отриманою позивачкою 05.02.2019 року про що свідчить відмітка на почтовому конверті направлений позивачці за адресою: АДРЕСА_1 . Також, відповідач наголошує, що звернення позивачки до суду щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батька ОСОБА_2 , починаючи з дня, що настає за днем смерті годувальника, а саме з 02.06.2018 року, та виплатити призначену пенсію за період з 02.06.2018 року по 14.10.2019 рік є необґрунтованим, тому що ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк для звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Процесуальні дії

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

Зазначеною ухвалою також витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області усі наявні на час розгляду даної справи та належним чином оформлені документи, які стали підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року.

31 березня 2020 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №13867/20), а також належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 на 28 арк.

Станом на 16 квітня 2020 року будь-яких інших заяв по суті справи від позивача та відповідача не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є студенткою першого курсу денної форми навчання Одеської державної академії технічного регулювання та якості (а.с.23).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 48 років помер ОСОБА_2 , який був батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.18).

04 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального об`єднаного УПФУ в м. Одесі з заявою про призначення пенсії у зв`язку з тратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивачки від 04 вересня 2018 року отримана відповідальною особою територіального органу Пенсійного фонду України головним спеціалістом ОСОБА_3 В ОСОБА_4 - 04 вересня 2018 року, що підтверджується розпискою про одержання вказаної заяви, реєстраційний номер заяви у територіальному органі Пенсійного фонду України – 813212018 (а.с.16).

15 жовтня 2019 року позивачка повторно звернулась до Ізмаїльського об`єднаного УПФУ з заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника (а.с.49-50).

До вказаної заяви позивачкою було надано:

- диплом про навчання НОМЕР_2 (а.с.75);

- довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 року по день звернення;

- довідку податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера померлому годувальнику;

- довідку загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про те, що особи, зазначені у п.2 ч.2 ст.36 Закону №1058, навчаються за денною формою навчання №78 (а.с.23);

- заяву про призначення/перерахунок пенсії;

- паспорт/посвідка (а.с.19);

- свідоцтво про народження дитини І-ЖД №32001 (а.с.17);

- свідоцтво РАГС про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісти зниклим І-ЖД №22871 (а.с.18);

- трудову книжку серії НОМЕР_3 (а.с.20-22).

З 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 призначено пенсію по втраті годувальника, що підтверджується довідкою Ізмаїльського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУПФУ в Одеській області (а.с.27).

Листом від 16 грудня 2019 року за №3336/А-11 ГУПФУ в Одеській області повідомило позивачку, що рішенням відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №16 (Приморський район) управління застосування пенсійного законодавства від 10.09.2018 року №4498 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по втраті годувальника у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу годувальника – 11 років. За матеріалами архівної справи було зараховано тільки 5 років 3 місяці 2 дні (а.с.15).

У лютому 2020 року позивачка отримала рішення №4498 від 30.01.2018 року на заміну рішення від 10.09.2018 року про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника у зв`язку з відсутністю необхідного стажу (а.с.13).

Позивачка, не погоджуючись з відмовою ГУПФУ в Одеській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Базовим нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон України від 9 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Частинами 1 та 2 статті 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Згідно із положеннями абзацу 22 статті 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону №1058-IV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

Частиною 1 статті 36 зазначеного Закону встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Частиною 3 статті 36 Закону №1058-IV передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Як було встановлено судом, з 15.10.2019 року позивачці призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що також зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та підтверджується матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 .

Таким чином, спірним залишається саме період з якого Пенсійний фонд повинен був призначити позивачці пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року у віці 48 років помер ОСОБА_2 , який був батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.18).

04 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального об`єднаного УПФУ в м. Одесі з заявою про призначення пенсії у зв`язку з тратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка отримана відповідальною особою територіального органу Пенсійного фонду України головним спеціалістом Маньківською В.А. - 04 вересня 2018 року, що підтверджується розпискою про одержання вказаної заяви, реєстраційний номер заяви у територіальному органі Пенсійного фонду України – 813212018 (а.с.16).

Згідно п.3 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Відповідно до п.1.7 постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 року (далі – Порядок №22-1), днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, який призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою, днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Таким чином, твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 звернулась до Ізмаїльського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з пропущенням строку звернення за пенсією у зв`язку з втратою годувальника, тобто більш ніж через рік після дня смерті годувальника спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме розпискою про отримання заяви позивачки, відповідальною особою Пенсійного фонду України 04 вересня 2018 року.

Згідно п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачку належним чином не було повідомлено про рішення, яке було прийнято Пенсійним фондом за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2018 року, що підтверджується відсутністю в матеріалах пенсійної справи жодного доказу відправлення та/або вручення такого рішення позивачці.

При цьому, рішення №4498 від 30 січня 2018 року на заміну рішення від 10.09.2018 року про відмову у призначенні пенсії позивачка отримала лише у лютому 2020 року, що не заперечувалось позивачем у позові та представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Крім того, суд наголошує, що матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 взагалі не містять будь-якого рішення від 10.09.2018 року, а допущена описка в даті винесення рішення №4498, про що зазначено відповідачем у відзиві на адміністративний позов, не спростовує виявлених порушень. Також, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження внесення виправлень в даті зазначеного рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було розглянуто заяву позивачки від 04.09.2018 року про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника у порядку та строки визначені Законом №1058-IV та Порядком №22-1 від 25.11.2005 року.

Суд не надає оцінку окремим фактам та обставинам щодо відсутності у ОСОБА_5 необхідного стажу для призначення ОСОБА_6 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, про що зазначено відповідачем в рішенні №4498 від 30 січня 2018 року, враховуючи те, що ГУПФУ в Одеській області призначено позивачці пенсію по втраті годувальника з 15 жовтня 2019 року, а тому питання щодо наявності необхідного стажу було вирішено відповідачем при прийнятті вказаного рішення.

Стосовно твердження відповідача про порушення позивачкою шестимісячного строку для звернення до суду за захистом своїх прав суд зазначає наступне.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, соціальні виплати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 21 січня 2020 року у справі №824/77/17-а та від 29 листопада 2019 року у справі №608/957/16-а.

Таким чином, враховуючи те, що позивачка фактично дізналась про відмову у призначенні їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника лише у лютому 2020 року, а також враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду висловлені у постановах від 21 січня 2020 року у справі №824/77/17-а та від 29 листопада 2019 року у справі №608/957/16-а суд не приймає до уваги твердження відповідача про порушення позивачкою шестимісячного строку для звернення до суду за захистом своїх прав.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкти владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивачки, а відтак, не довели правомірності своїх дій та рішення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 в сумі 840 грн. 80 коп., сплачені згідно квитанції №5126-03-026/С від 03 березня 2020 року підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 143, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 02.06.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батька ОСОБА_2 , починаючи з дня, що настає за днем смерті годувальника, а саме з 02.06.2018 року та виплатити призначену пенсію за період з 02.06.2018 року по 14.10.2019 рік включно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.