Рішення № 88809575, 15.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1711/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, в якій позивач просить суд:

- визнати противоправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду Україні в Одеській області № 4323 «про відмову у призначенні пенсії» від 08.11.2019 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботі: з 10.01.1977 року по 05.08.1977 року у Науково-дослідному інституті технологій криогенного машинобудування; з 12.12.1995 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 року приватним нотаріусом.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 09.08.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.08.2019 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області) із заявою щодо призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи для призначення пенсії. 08.11.2019 року Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області надано рішення № 4323 про відмову у призначенні пенсії за віком, у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», посилаючись на те, що страховий стаж роботи складає 17 років 11 місяців. До страхового стажу враховано період роботи:

- з 10.01.1977 року по 05.08.1977 року (в трудовій книжці має місце необумовлене виправлення дати наказу про звільнення);

- з 12.12.1995 року по 31.12.2003 року (відсутні документи, що підтверджуюсь сплату страхових внесків);

- з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 року (відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо нарахування заробітної плати та сплату внесків).

Позивачка вказує на те, що відмова ГУ ПФУ в Одеській області у призначенні пенсії за віком є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки страховий стаж роботи ОСОБА_1 , який надає право на пенсію за віком підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , реєстраційним посвідченням № 30 від 12.12.1995 року, повідомленням страхувателю від 13.01,1998 року, довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України від 09.07.1998 року, квитанціями про сплату страхових внесків та листом від 25.11.2019 року про приведення у відповідність позначок про сплату внесків.

Ухвалою суду від 02.03.2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

20.03.2020 року за вхідним № 12752/20 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого, зазначено, що позивачка звернулася до управління із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням управління № 4323 від 08.11.2019 в призначені позивачу відмовлено, посилаючись на приписи ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. До страхового стажу не враховано періоди роботи з 10.01.1977 по 05.08.1977 р., оскільки в трудовій книжці має місце необумовлене виправлення дати наказу про звільнення; з 12.12.1995 по 31.12.2003 р., оскільки відсутні документи, що підтверджують сплату страхових внесків; з 01.01.2004 по 31.12.2006 р. та з 01.01.2008 по 01.11.2011 р., оскільки відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо нарахування заробітної плати за сплату внесків. Страховий стаж позивача на момент винесення оскаржуваного рішення управління, складає 17 років 11 місяців. Таким чином, рішенням управління повідомлено позивача про те, що право на пенсію за віком за наявним стажем роботи 17 років вона набуде після досягнення 65-річного віку. Відповідач зазначає, що позивачка повторно звернулась із заявою від 27.12.2019 року щодо призначення пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». ГУ ПФУ в Одеській області звертає увагу на те, що періоди роботи позивача з 10.01.1977 по 05.08.1977, з 01.01.2004 по 31.12.2006 та з 01.01.2008 по 01.11.2011 зараховані до страхового стажу. Проте рішенням управління від 30.01.2020 р. № 6172 відмовлено у призначенні пенсії. До страхового стажу не враховано періоди роботи з 12.12.1995 по 31.12.2003, оскільки відсутні документи, що підтверджують сплату страхових внесків та довідки з податкової на якій системі оподаткування позивач знаходилася. Таким чином, страховий стаж позивача становить 22 роки 7 місяців, тому право на пенсію за віком за наявним стажем роботи 22 роки 7 місяців позивач набуде після досягнення 63-річного віку. Отже, для призначення пенсії за віком позивачу за наявним стажем роботи правові підстави відсутні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

27.11.1995 року Міністерством юстиції України видано Андрющенко Людмилі Леонтіївні свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 1937 (а.с.18).

12.12.1995 року ОСОБА_1 на підставі реєстраційного посвідчення № 30 від 12.12.1995 року про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності розпочала нотаріальну діяльність в Одеському міському нотаріальному окрузі, що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.17).

24.10.2011 року Головним управлінням юстиції в Одеській області на підставі письмового клопотання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Андрющенко Людмили ОСОБА_2 видано Наказ про припинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 (а.с.19).

01.11.2011 року позивачка на підставі Наказу № 1138-о/д від 24.10.2011 року припинила приватну нотаріальну діяльність в Одеському міському нотаріальному окрузі, що підтверджується записом в трудової книжці серії НОМЕР_1 (а.с.17).

У зв`язку із досягненням 60 річного віку у 2019 році позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, в якій було відмовлено рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 4323 від 08.11.2019 року (а.с.49), на підставі до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», посилаючись на те, що страховий стаж позивача складає 17 років 11 місяців при необхідності мінімального страхового стажу 25 років, а також до страхового стажу не враховано період роботи:

- з 10.01.1977 року по 05.08.1977 рік (в трудовій книжці має місце необумовлене виправлення дати наказу про звільнення);

- з 12.12.1995 року по 31.12.2003 рік (відсутні документи, що підтверджують сплату страхових внесків);

- з 01.01.2004 року по 31.12.2006 рік та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 рік (відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу щодо нарахування заробітної плати та сплату внесків) (а.с.49).

Не погоджуючись з діями ГУ ПФУ в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 10.01.1977 року по 05.08.1977 рік, з 12.12.1995 року по 31.12.2003 рік, 01.01.2004 року по 31.12.2006 рік та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 рік та відмовою щодо призначення пенсії за віком, позивач з даним позовом звернулася до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.

Разом з цим, відповідно до 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Отже, у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов`язаний розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення.

Також, у частині 5 статті 45 Закону передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Як встановлено судом, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 10.01.1977 року по 05.08.1977 рік в Науково-дослідному інституті технологій криогенного машинобудування в зв`язку з тим, що в трудовій книжці має місце необумовлене виправлення дати наказу про звільнення (а.с.15).

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки позивач працювала в Науково-дослідному інституті технологій криогенного машинобудування протягом 10.01.1977 – 05.08.1977 року, тому очевидним є факт зазначення в трудовій книжці записів щодо підстав прийняття та звільнення з роботи.

Суд зазначає, що розбіжності чи невідповідності даних, які містяться у трудовій книжці про підтвердження наявного трудового стажу, могли бути перевірені органом, що призначає пенсію, оскільки такий орган має право вимагати від підприємств, установ та організацій надання підтверджуючих документів.

Однак, відповідачем не проводилась перевірка стажу роботи позивача щодо періоду роботи в Науково-дослідному інституті технологій криогенного машинобудування, тому позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання зарахувати до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2006 рік та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ст. 11 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" набув чинності з 1 січня 2004 року. Саме з цієї дати обчислюється не трудовий, а страховий стаж, який підтверджується даними персоніфікованого обліку.

Статтею 21 Закону № 1058-IV врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Так, абзацом другим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті) (частина друга статті 21 Закону № 1058-IV).

Персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості: частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків: ідентифікаційний номер страхувальника; рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску до Пенсійного фонду за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду за відповідний місяць; страховий стаж; ознака особливих умов праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні; сума заробітної плати (грошового забезпечення, доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць; сума доходу (прибутку) осіб, які провадять підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) (пункт 2 частини третьої статті 21 Закону № 1058-IV).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Тобто, обчислення страхового стажу провадиться на підставі даних системи персоніфікованого обліку, що містить помісячні відомості про сплату (або несплату) страхових внесків.

У системному взаємозв`язку наведені законодавчі положення покликані реалізувати один із найголовніших принципів пенсійного забезпечення України - його здійснення на засадах страхування. Вказаний принцип закріплено в абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV, за якою: загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб підприємців.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що Головним управлінням ПФУ в Одеській області, на підставі заяви позивача про призначення пенсії за віком від 09.08.2019 року, видано направлення № 1200 від 23.08.2019 року на проведення перевірки стосовно додержання вимог законодавства щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування по страхувальнику ОСОБА_1 за період з 01.01.2004 року по 31.12.2010 року (а.с.33).

За результатами перевірки складено Акт № 1200 від 28.08.2019 року (а.с.24-32), відповідно до якого в ході перевірки встановлено, що страхувальником не надано початкові індивідуальні відомості за 2004, 2005, 2006, 2007 роки з січня по грудень, 2009 рік (березень, липень, жовтень, грудень); недостовірно надано індивідуальна відомість за 2008 рік з березня по листопад та винесено Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування № 1047 від 28.08.2019 року, на підставі якого необхідно у строк до 27.09.2019 року надати виправлення згідно п. 4 опису виявлених порушень та таб. 9 Акту перевірки (а.с.34).

06.11.2019 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області про внесення виправлень у виявлені порушення згідно Акту № 1200 від 28.08.2019 року та Припису № 1047 від 28.08.2019 року до якої надано довідку форми ОК-5 на підтвердження усунення вказаних порушень (а.с.46-48).

Суд зауважує, що оскільки вказаними довідками підтверджено сплату позивачем до Пенсійного фонду страхових внесків в період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 рік та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 рік, зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу, що і було здійснено відповідачем, про що свідчить лист про надання інформації від 25.11.2019 за № 2956/А-11 (а.с.45).

Таким чином, судом встановлено, що пенсійним органом враховано періоди роботи ОСОБА_1 , в які підтверджена сплата страхових внесків з 01.01.2004 року по 31.12.2006 рік та з 01.01.2008 року по 01.11.2011 рік.

Щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи з 12.12.1995 року по 31.12.2003 рік, суд зазначає наступне.

Порядок сплати страхових внесків визначено постановою Верховної Ради України від 17.06.1993 № 3290-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 17.06.1993.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Аналогічне визначення поняття «страховий стаж» міститься і в абз.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.2, ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.

Також, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачем надано квитанції про сплату страхових внесків в період з 1999 року по 2004 рік.

Відповідно до квитанцій від 17.01.1999 на суму 5,00 грн., від 02.04.1999 на суму 49,50 грн, від 01.07.1999 на суму 49.50 грн, від 05.10.1999 на суму 148.50 грн, від 05.01.2000 на суму 148,50 грн, від 06.04.2000 на суму 153,50 грн, від 07.07.2000 на суму 148,50 грн, від 28.09.2000 на суму 148,50 грн + 10,00 грн, від 29.12.2000 на суму 148,50 грн, від 23.03.2001 на суму 148,50 грн, від 19.06.2001 на суму 148,50 грн, від 18.09.2001 на суму 144,00 грн + 4,50 грн, від 28.12.2001 на суму 144,00 грн + 4,50 грн, від 11.01.2002 на суму 144,00 грн + 4,50 грн, від 13.03.2002 на суму 144,00 грн. + 4,50 грн, від 18.06.2002 на суму 144,00 грн. + 4,50 грн, від 28.08.2002 на суму 158,40 грн. + 9,90 грн, від 09.10.2002 на суму 158,40 грн. + 9,90 грн, від 14.02.2003 на суму 144,00 грн + 19.20 грн + 1,20 грн, від 17.03.2003 на суму 177,60 грн. + 11,10 грн., від 07.07.2003 на суму 177,60 грн. + 11,10 грн., від 10.10.2003 на суму 177,60 грн. + 11,10 грн, ОСОБА_1 сплачено страхові внески (а.с.60-74).

Також, згідно довідки виданої 09.07.1998 року яка підтверджує, що у позивачки відсутня заборгованість щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за період з 01.10.1997 року по 01.07.1998 рік (а.с.21).

Аналізуючи в сукупності вищенаведені докази, суд приходить до висновку, що позивачем страхові внески за період з 01.10.1997 року по 01.07.1998 рік, з 01.01.1999 року по 31.12.2003 рік сплачувались належним чином.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.10.1997 року по 01.07.1998 рік, з 01.01.1999 року по 31.12.2003 рік.

Разом з цим, суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що позивач в період з 12.12.1995 по 30.09.1997, 1998 (серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень) сплачувала страхові внески.

При цьому позивачем не надано належних доказів про сплату страхових внесків за спірні періоди, зокрема платіжних доручень, квитанцій тощо.

Отже, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення даної позовної вимоги частково, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.10.1997 року по 01.07.1998 рік, з 01.01.1999 року по 31.12.2003 рік.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачка відповідає визначеним ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» умовам для призначення пенсії за віком, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Натомість, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення № 4323 від 08.11.2019 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, відтак, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню в цій частині.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 09.08.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Оскільки позивач звернувся до відповідача 09.08.2019 року, тому пенсія має бути призначена та нарахована їй з цієї дати.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачі по справі, як суб`єкти владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог. Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,80 грн, що пропорційно становить 50 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору, згідно з квитанцією № 0.0.1633679396.1 від 28.02.2020 року (а.с.12).

Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій – задовольнити частково.

Визнати противоправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду Україні в Одеській області № 4323 «про відмову у призначенні пенсії» від 08.11.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.10.1997 року по 01.07.1998 рік, з 01.01.1999 року по 31.12.2003 рік, з врахуванням висновків суду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 09.08.2019 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Токмілова Л.М.

.