Рішення № 88805685, 06.04.2020, Широківський районний суд Дніпропетровської області

справа № 197/42/20

провадження № 2/197/396/20

ШИРОКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 року смт Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Охнач О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання: Гетьманенко О.І.,

розглянувши у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою представника позивача Гузєва Ігоря Григоровича в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Гузєв І.Г. 17.01.2020 р. звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, в сумі 236 150 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що позивач ОСОБА_2 впродовж 15 років, а саме з 05.02.1990 р. по 10.02.2005 р., працював слюсарем з ремонту обладнання шламового цеху Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», більше 80% робочого часу перебував на ділянках гідротехнічних споруд, здійснював ремонт, налагодження, випробування та технічне обслуговування механічної частини вузлів та механізмів, засобів механізації та додатково виконував обов`язки тракториста з перевезення вантажу по території промислового майданчика. При цьому умови праці, внаслідок недосконалості технологічного процесу відділення та накопичення пульпи в хвостосховищах, характеризувались запиленістю повітря робочої зони, що перевищували гранично допустиму концентрацію, а саме: від 7,8 мг/м3 до 8,6 мг/м3 при гранично допустимій концентрації - 4,0 мг/м3, а через конструктивні недоліки обладнання та механізмів - шумом, що перевищував гранично допустимий рівень, а саме: 84 дБА при гранично допустимому рівні - 80 дБА, що підтверджується відомостями внесеними до трудової книжки виданої на ім`я позивача та актом форми П-4 «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання» від 22.06.2004 року, Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці, виданою Інгулецькою районною санітарно-епідеміологічною станцією м. Кривого Рогу.

У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримано хронічне професійне захворювання, встановлено діагноз: 1-нейросенсорна туговухість справа першого ступеню (з легким зниженням слуху), зліва другого ступеню (з помірним зниженням слуху), 2-пиловий бронхіт першої стадії ЛН першого ступеню.

06.10.2004 року позивач вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 25%, з яких 15%по пиловому бронхіту та 10% по туговухості, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» № 030871 виданою на ім`я позивача.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивачу встановлено уточнюючий діагноз: 1- хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень 1 стадії), фаза загострення - основний діагноз; 2-нейросенсорна приглухуватість другого ступеню (з легким зниженням слуху), зліва другої стадії (з помірним зниженням слуху) - супутній діагноз.

13.10.2005 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 35%, з яких 20% по хронічному обструктивному захворюванню легень та 15% по туговухості, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії ДНА-02 № 05628 виданою на ім`я позивача.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивачу встановлено уточнюючий діагноз: 1- хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень 2 стадії), загострення середнього ступеню важкості, ЛН другого ступеню - основний діагноз; 2-нейросенсорна приглухуватість другого ступеню (з легким зниженням слуху) - супутній діагноз.

15.10.2007 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 50%, з яких 35% по хронічному обструктивному захворюванню легень та 15% по туговухості та встановлено третю групу інвалідності з 15 жовтня 2007 року безстроково, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії ДНА-02 № 020382 виданою на ім`я позивача.

Відповідно до висновку про умови та характер праці, позивачу протипоказана важка праця в умовах виробничого пилу, переохолодження, що пітдверджується довідкою серії МСЕ- ДНА-01 № 580535 .

Таким чином він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюваннями порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, в нього постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями, пересуванні в просторі. Тому, просить суд стягнути з Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача моральну шкоду в розмірі по 236 150 гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою судді від 06 лютого 2020 року позовна заява прийнята судом до розгляду та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 50-46).

Позивач, представник позивача повідомлені у встановленому законом порядку про час та місце судового засідання, в судове засідання не з`явилися, від представника позивача надійшла заява, в якій просив провести розгляд справи по наявним в ній матеріалам, позов підтримав в повному обсязі (а.с. 59).

Відповідач, представник відповідача повідомлені у встановленому законом порядку про час та місце судового засідання, в судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Представник відповідача подав до суду відзив, згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовує це тим, що моральна шкода відшкодовується винною особою, а актом П-4 винним визнано підприємство, тому відділення не є належним відповідачем по справі. Вказує, що згідно ч. ч. 7, 8 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦПК України та КЗпП. У зв`язку з цим, вважає що відсутні підстави для покладення на Відділення виконавчої дирекції фонду обов`язку здійснювати таку виплату. Документи на які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, тобто довідка МСЕК і акт розслідування нещасного випадку за формою П-4 є документами, що підтверджують обставини виникнення професійного захворювання і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати працездатності, та не можуть бути незаперечним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди. Тому, посилання на них, як на підставу відшкодування моральної шкоди є безпідставним, а тому й доказів про заподіяння моральної шкоди позивачем не надано.

Враховуючи, що сторони, їх представники не прибули в судове засідання і заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд у судовому засіданні без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи в сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав:

Позивач працював слюсарем з ремонту обладнання шламового цеху Відкритого акціонерного товариства «Південний ГЗК» з 05.02.1990 року по 10.02.2005 року, що підтверджено відомостями внесеними до трудової книжки (а.с. 28-31).

Згідно акту від 22.06.2004 року «Про розслідування професійного захворювання» встановлено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи слюсарем з ремонту обладнання (02.90-06.04) шламового цеху ВАТ «ПівдГЗК» позивач більше 80% робочого часу перебував на ділянках гідротехнічних споруд, здійснював ремонт, налагодження, випробування та технічне обслуговування механічної частини вузлів та механізмів, засобів механізації та додатково виконував обов`язки тракториста з перевезення вантажу по території промислового майданчика. При цьому умови праці, внаслідок недосконалості технологічного процесу відділення та накопичення пульпи в хвостосховищах, характеризувались запиленістю повітря робочої зони, що перевищували гранично допустиму концентрацію, а саме: від 7,8 мг/м3 до 8,6 мг/м3 при гранично допустимій концентрації - 4,0 мг/м3, а через конструктивні недоліки обладнання та механізмів - шумом, що перевищував гранично допустимий рівень, а саме: 84 дБА при гранично допустимому рівні - 80 дБА (а.с. 15-17).

Відповідно до довідки ДТЕК від 06.10.2004 року № 030871, позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності (а.с.7 -8).

Висновком МСЕК від 13 жовтня 2005 року позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності (з них 20% - хронічне обструктивне захворювання легень, 15% - туговухість) (а.с. 9-10).

Висновком МСЕК від 15 жовтня 2007 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності (з них 35% - хронічне обструктивне захворювання легень, 15% - туговухість) та третю групу інвалідності безстроково (а.с. 11-12).

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення санаторно-курортним і медикаментозним лікуванням, позивачу протипоказана важка праця в умовах виробничого пилу, переохолодження (а.с. 13-14).

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон).

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 06 жовтня 2004 року.

Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами 1, 3 ст. 28 Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 06.10.2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загально обов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 вказаного вище Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII ">рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Тому, суд до спірних правовідносин застосовує Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, тобто на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Слід зазначити, що саме така правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вказаного суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої позивачу за рахунок підприємства - роботодавця.

Доводи представника відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди спростовується наданими позивачем доказами: Актом розслідування причин професійного захворювання форми П-4, в якому міститься висновок про наявність шкідливих умов праці позивача, медичними документами, довідками про результати визначення ступеня витрати професійної працездатності у відсотках, висновком МСЕК.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Згідно вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

Свої моральні страждання, пов`язані з ушкодженням здоров`я позивач оцінює в розмірі 236 150 гривень.

Як випливає з матеріалів справи, позивач зазнав ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, у зв`язку з чим отримав 50% втрати професійної працездатності безстроково, встановлена група інвалідності. Згідно медичної документації наданої позивачем вбачається, що позивач дійсно звертався до медичних закладів через стійке погіршення стану здоров`я, проходить лікування (а.с. 18-27).

Отже, судом встановлено факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отримання професійного захворювання, а тому вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), судом ураховано тяжкість завданої позивачеві моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних та фізичних страждань, їх інтенсивність та довгу тривалість, стан здоров`я, тяжкість професійного захворювання, настання у зв`язку з цим негативних змін у житті, необхідність лікування, втрату у зв`язку з цим життєвих зав`язків, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, обсяг втрати позивачем працездатності унаслідок профзахворювання.

При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так, рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 № 1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).

Тому, суд вважає, що сума компенсації від відповідача спричиненої позивачеві моральної шкоди повинна складати 236 150 гривень, що буде еквівалентним завданим моральним стражданням і достатнім для їх відшкодування та буде відповідати принципу розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічна правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди також висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 5 грудня 2018 року по Справі №210/5258/16-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78750868).

При визначені розміру моральної шкоди суд виходить з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2020 року та оцінює моральну шкоду в 50 місячних розмірів мінімальної заробітної плати: 50х4723 грн. (місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року встановлений ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік») = 236 150 (двісті тридцять шість тисяч сто п`ятдесят) гривень.

Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я позивача і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

За вище вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (17.01.2020 року), від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнялися позивачі, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Пільг щодо сплати судового збору для Фонду вказана редакція не передбачала. Тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Відповідно Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір /фізичною особою/ в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заявлена вимога позивачем є вимогою майнового характеру. Ціна даного позову становить 236 150 грн. Таким чином, 1 % ціни позову становить - 2361 грн. 50 коп.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13,19, 23, 76, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, місце знаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , 236 150 (двісті тридцять шість тисяч сто п`ятдесят) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, місце знаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93 на користь держави судовий збір 2 361 (дві тисячі триста шістдесят одна) грн. 50 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 16.04.2020 року. Саме ця дата є датою ухвалення цього рішення.

Учасники справи (данні):

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача - адвокат Гузєв Ігор Григорович, адреса місця знаходження: 50074, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Бизова, буд. 5-Б, Дніпропетровська область.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, юридична адреса: 49020, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93, код ЄДРПОУ 41323962.

Представник відповідача - Желєзняк Віталій Володимирович, адреса місця знаходження: 50074, м. Кривий Ріг, пр-т Миру, буд. 30а, Дніпропетровська область.

СУДДЯ О.В.ОХНАЧ