Ухвала суду № 88799431, 16.04.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

16.04.2020 ЄУН № 317/2518/19

Прповадження 1-кп/337/89/2020

УХВАЛА

Іменем України

16 квітня 2020 року колегія суддів Хортицького районного суду м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Салтан Л.Г.

членів колегії : суддів Котляра А.М., Кучерука І.Г

за участю секретаря – Шаповалової А.В.

прокурора - Шипка Д.В.

обвинуваченого – ОСОБА_1

захисника – Тивоненка Д.Р.

потерпілого – ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.1 ч.2 ст.115, ч.2 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК України

ВСТАНОВИВ:

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 днів, посилаючись на продовження існування ризиків, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: продовжити вчиняти кримінальне правопорушення; переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків.

Захисник Тивоненко Д.Р. вважає, що підстави для продовження дії запобіжного заходу відсутні, прокурор фактично лише констатував, але не обґрунтував наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не довів неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, а тому клопотання задоволенню не підлягає. Вважає, що до клопотання прокурора не додано жодного доказу на підтвердження наявності ризиків, зокрема, показань свідків про намір переховуватись від суду, факт придбання квитків чи зміни місця проживання, тощо. Ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого взагалі нічим не підтверджується, будь-яких заяв з їх боку про тиск і спроби впливати на них не надходило. Всі ризики, на які посилається сторона обвинувачення є надуманими та нічим не підтверджуються, і за цей час вже втратили свою актуальність. Час перебування під вартою обвинуваченого на теперішній час становить майже рік, ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на теперішній час нівельовані, саме продовження строку тримання під вартою є надмірним, просить змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, який цілком забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку захисника.

Прокурор за клопотанням захисника про зміну запобіжного заходу заперечує.

Потерпілий ОСОБА_2 не заперечує проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.

Потерпілий ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Вислухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою – наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.

За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.

Зокрема клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою (ч. 3 ст. 199 КПК України).

Частина 5 ст. 199 КПК України зобов`язує суд відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» разом із Конвенцію про права людини і основоположних свобод застосовується судами як джерело права, стосовно підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою, яке ґрунтується на презумпції, що після спливу певного проміжку часу навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням позбавлення волі, а тому судовим органам потрібно надати інші пояснення продовження тримання особи під вартою. Більше того, підстави подальшого тримання під вартою повинні бути чітко вказані національними судами («Єлоєв проти України», «Харченко проти України», п. 99).

Тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (справа «Боротюк проти України», п. 61).

У п. 62 зазначеного рішення ЄСПЛ вказав, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, суд повинний зазначити конкретні, а не абстрактні підстави для тримання особи під вартою, розглянути можливість застосування альтернативного запобіжного заходу.

Як вбачається з зазначеного клопотання позиція прокурора зводилася до того, що ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати та не змінилися, однак вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 суд в свій ухвалі від 7 серпня 2019 року констатував наявність двох ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості переховуватися та незаконного впливу на свідків та потерпілих, а тому посилання прокурора на існування ризику , передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України у вигляді вчинити інше кримінальне правопорушення, як на підставу продовження тримання під вартою, є безпідставним.

Наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України у вигляді можливості переховуватися від суду, прокурор обґрунтовує тяжкістю можливого покарання, однак, як зазначалося вище, тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою. Більш того, у справі «Ноймайстер проти Австрії» ЄСПЛ констатував, що ризик втечі неминуче зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою, оскільки строк тримання може бути вирахуваний із строку позбавлення волі, який може очікувати особа, якщо її визнають винною, що зменшує спокусу втечі.

Обвинувачений ОСОБА_1 тримається під вартою з 14 травня 2019 року, зазначене, на думку суду, значно зменшує ризик переховування, а тому не може виправдати подальше тримання обвинуваченого під вартою. Покладення ж на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язків носити електронний засіб контролю та заборони цілодобово залишати житло також істотно зменшить вказаний ризик.

Ризик впливу на свідків прокурором обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_1 , будучи обізнаним із їх показаннями під час відкриття доказів на досудовому слідстві, зможе впливати на них. Однак, суд враховує, що на даному етапі вже допитаний потерпілий ОСОБА_2 та значна частина свідків з боку обвинувачення, а тому ризик щодо можливого впливу на недопитаних свідків може бути усунений шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з покладанням відповідної заборони спілкуватися обвинуваченому ОСОБА_1 із зазначеними особами.

Також суд враховує, що значна тривалість судового розгляду, за відсутності відомостей щодо явного зловживання стороною захисту процесуальними правами, не може перекладатися на обвинуваченого шляхом обмеження права та свобод, що відносно обвинуваченого ОСОБА_1 носить довготривалий характер, навіть за наявності обґрунтованого обвинувачення, і при цьому очікуване покарання не слід ототожнювати із застосуванням запобіжного заходу.

Положення ч. 1 ст. 318 КПК України, п. 3 ст. 5 Конвенції про права людини і основоположних свобод визначають право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Зваживши всі обставини у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 можливо шляхом застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням на останнього певних обов`язків, який просить застосувати сторона захисту.

Застосування домашнього арешту за адресою місця реєстрації із забороною обвинуваченому залишати житло цілодобово та покладанням обов`язку носити електронний засіб контролю, на думку суду , є достатнім для запобігання встановленим ризикам, у тому числі можливості тиску на свідків.

Керуючись ст.177, 178, 183, 331 КПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Запорізькому слідчому ізоляторі - відмовити.

Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу –задовольнити.

Змінити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Запорізькому слідчому ізоляторі на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 - на строк до 15 червня 2020 року включно, звільнивши його з-під варти у залі суду.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до суду за першою вимогою; цілодобово не залишати місце постійного проживання: АДРЕСА_1 ; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими в даному кримінальному провадженні, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити засіб електронного контролю.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що в разі невиконання покладених обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 ., що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом, в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Термін дії домашнього арешту та обов`язків, визначених судом, обвинуваченому ОСОБА_1 встановити по 15 червня 2020 року, включно.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підлягає виконанню з дня її проголошення.

Здійснення контролю за виконанням домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_1 покласти на начальника Запорізького РВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, якого зобов`язати негайно поставити ОСОБА_1 на облік та повідомити про це суд.

Копію ухвали надіслати відповідному відділу національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1 та начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України - для виконання; захиснику, прокурору та обвинуваченому вручити для відома.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво за зазначеним кримінальним провадженням

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії :

Суддя: А.М. Котляр

Суддя: І.Г. Кучерук