Рішення № 88796704, 13.04.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/212/20

Провадження № 2/522/63/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про примусове виселення та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 08.01.2020 року звернувся позивач ПАТ «Дельта Банк» із позовною заявою до ОСОБА_1 , відповідно якої просив виселити ОСОБА_1 , та всіх осіб, що проживають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; Зняти ОСОБА_1 , та всіх осіб з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 23.11.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11083327000, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 56000,00 дол. США зі сплатою 12,30% річних за користування кредитом. 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «Укрсиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Таким чином, АТ «Дельта Банк» набуло статус Нового кредитора та права вимоги по кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним Кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки №б/н від 23.11.2006 року передав у іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., житловою площею 17 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував. В 2014 році «Дельта Банк» звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, позовну заяву було задоволено. Згідно виписки з будинкової книги про склад сім`ї, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни: ОСОБА_1 1959 р.н., ОСОБА_2 , 1988 р.н., ОСОБА_3 1982 р.н., ОСОБА_4 , 2012 р.н. Позивач посилається на норми ст. 40 Закону України «Про іпотеку», а саме звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідач не має права на користування квартирою, оскільки АТ «Дельта Банк» є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із дійсним позовом.

Ухвалою від 20.01.2020 року позовну заяву було залишено без руху. Недоліки були усунені 04.02.2020 року.

Ухвалою суду від 11.02.2020 року прийнято до розгляду цивільну справу, ухвалено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання 28.02.2020 року сторони по справі не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника. Розгляд справи відкладено на 13.04.2020 року.

У судове засідання 13.04.2020 року сторони по справі не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно до п.п.6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Поштова кореспонденція, направлялась відповідачу на адресу її реєстрації, проте була повернута до суду з відміткою «про закінчення строків зберігання». Причини неявки відповідач суду не повідомила, жодних клопотань до суду не заявляла, заяв по суті справи не надала.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 16.04.2020 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 23.11.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11083327000, відповідно якого банк надав 56000,00 дол. США. Кредит надано Позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника), а саме на споживчі цілі.

23.11.2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» було укладено Іпотечний договір (житлове приміщення), предметом якого є квартира за адресою АДРЕСА_1 , відповідно якого іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання всіх грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №11083327000.

Відповідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.12.2014 року по справі №522/1917/14-ц задоволено позов ПАТ «Дельта Банк», яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором №11083327000 від 23.11.2006 року у розмірі 99797,78 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 797683,66 грн., перед Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , шляхом передачі Іпотекодержателю ПАТ «Дельта банк» права власності на вказане майно.

Визнано за Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» право власності на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Припинено право власності Іпотекодавця ОСОБА_1 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою.

Виселено з квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 Іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Витребувано від ОСОБА_1 та передати ПАТ «Дельта Банк» технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11.04.2017 року вирішено заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про виселення із квартири АДРЕСА_2 , загальною площею: 43,8 кв.м., житловою площею: 17.0 кв.м., Іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вищевказаних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовити.

Після абзацу 6 резолютивної частини рішення доповнити її новим абзацом 7 наступного змісту:

«Рішення, в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відстрочити на період дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У зв`язку з цим, абз.7-9 резолютивної частини рішення вважати відповідно абзацами 8-10.

В іншій частині заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року залишити без змін.

На підставі інформаційної довідки витяту г Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.06.2019р., власником квартири є ПАТ «Дельта Банк».(а.с.20-21).

Відповідно довідки (виписки із домової книги про склад сім`ї та прописки) від 27.09.2016 року вих. №1500 за адресою АДРЕСА_1 проживають та прописані ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 2012р. народження.(а.с.19).

Згідно позову позивач просить виселити відповідача та всіх осіб, що проживають в квартирі, а також зняти їх з реєстрації.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог не надано.

Отже, в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який полягає, в тому числі, в тому, що суд не має права виходити за межі вимоги сторін (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство не допускає вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав людини. Суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у власності будинок, користуються ним і мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Усталена практика Верховного Суду України засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із звернення стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно», що міститься в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Стаття 109 ЖК Української РСР закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 05.06.2019 року по справі справа № 552/1361/18, провадження № 61-45104св18, та ВС від 06.07.2016р. справа №6-3173цс 15.

З матеріалів справи судом встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 , що зареєстрована в квартирі є попереднім власником нерухомого майна. Зазначена квартира була придбана нею 28.02.2002р. згідно договору купівлі-продажу, тобто не за рахунок кредиту.

Квартира була отримано у власність ПАТ «Дельта Банк» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду та позивач був обізнаний про наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні.

При цьому позивач не зазначив в позові постійне житло (адреса та його характеристика) яке пропонується надати відповідачу, як того вимагають приписи ст..109 ЖК України.

Також позивач заявив вимоги до невизначеного кола осіб, що порушує також права інших осіб.

Суд проаналізував посилання позивача на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 року по справі №643/10210/15-ц, проте правовідносини в цій справі не є такими, що регулюють даний спір.

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частини другої статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачу у зв`язку із виселенням, слід відмовити.

Щодо вимог про зняття відповідача з реєстрації місця проживання відповідача:

Факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї попереднього власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло згідно з статтею 8 Конвенції, щодо пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ не є підставою для виселення членів сім ї власника квартири, у тому числі й колишніх.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 06.11.2019 року по справі справа № 362/3042/17 .

Оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, то суд приходить до висновку що також про відсутність підстав для задоволення і цих позовних вимог.

Керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. 41 Конституцією України, ст. 15, 16, 319, 321, 391, 509, 526, 593 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про примусове виселення та зняття з реєстрації – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний тест рішення виготовлено 16.04.2020 року.

Суддя: Домусчі Л.В.