Рішення № 88792469, 15.04.2020, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

15.04.2020 227/4789/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Здоровиці О.В.

за участю

секретаря с/з Сисенко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м.Добропілля, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просить визнати за ним право власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

Обгрунтовуючи вимоги зазначав, що його матері ОСОБА_3 належала з 1992 року квартира за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати померла. Після смерті матері він своєчасно прийняв спадщину, своєчасно звернувшись до нотаріуса. З моменту смерті матері він фактично вважав, що є власником вказаної квартири, оскільки згідно договору-купівлі продажу даної квартири її власником одноособово була його матір. Нотаріус не зміг йому видати свідоцтво про право на спадщину, у зв`язку з тим, що матір`ю не була проведена державна реєстрація її прав на квартиру. Тому він звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням суду за ним було визнано право власності на майно в порядку спадкування за законом, після смерті його матері, лише на Ѕ частку вказаної квартири, оскільки в ході розгляду з`ясувалось, що на момент придбання цієї квартири матір була у шлюбі з ОСОБА_2 , який за всі роки, після смерті матері, у вказаній квартирі жодного дня не проживав і не цікавився даною квартирою та не витрачав коштів на її утримання. Позивач зазначає, що з моменту смерті матері він відкрито та безперервно користується і володіє всією вказаною квартирою, тобто більше десяти років і не приховував цей факт. З огляду на наведене, просить суд визнати за ним право власності повністю на квартиру за адресою АДРЕСА_1 на підставі ст.344 ЦК України, в порядку набувальної давності.

В судове засідання позивач не з`явився. В матеріалах справи міститься заява останнього про розгляд справи без його участі та підтримання позову. У вказаній заяві позивач не заперечую проти винесення заочного рішення.

Відповідачі, будучи належним чином повідомлені про дату час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явились та про причини своєї неявки суд не повідомили. Крім того суд, зазначає, що правом надання відзиву на позов, відповідачі не скористались.

Враховуючи наведене, вимоги ст.223 ЦПК України, суд вважав можливим розглянути справу на підставі наявних у ній даних та доказів та постановити заочне рішення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, давши правову оцінку правовідносинам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

З дублікату договору купівлі-продажу квартири від 20.07.1992 року, який виданий 31.10.2009 року державним нотаріусом Добропільської державної нотаріальної контори – Молодняк О.В. (а.с11) вбачається, що ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, що видано 05.12.2003 року Добропільським ВРАГС Донецького обласного управління юстиції. (а.с.7).

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09.09.2015 року, яке набрало чинності 22.09.2015 року, за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м.Добропілля Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , визнано право власності на майно в порядку спадкування за законом, після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме право власності на 1\2 частку двохкімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Зі змісту вищевказаного рішення також вбачається, що квартира за адресою АДРЕСА_1 була сумісним майном подружжя ОСОБА_4 , а саме належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вироком Добропільського міського суду Донецької області від 22.02.1996 року підтверджується, що ОСОБА_2 був засуджений за ст..94 КК України до 9 років позбавлення волі. Також, зі змісту вказаного вироку вбачається, що місцем мешкання засудженого до моменту його арешту була адреса АДРЕСА_3 .

Згідно відомостей відділу реєстрації Добрпоільської міської ради від 17.12.2019 року № 16-18/1213 вбачається, що ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 зареєстрованим не значиться.

Зі змісту позову вбачається, що позивач, з моменту смерті своєї матері, а саме з 26 вересня 1995 року, відкрито та безперервно користується і володіє всією вказаною квартирою і вважав себе повноцінним власником квартири та не чинив будь-яких перешкод ОСОБА_2 , який взагалі ніколи не цікавився даною квартирою.

Після набуття права власності на 1\2 частину вказаної квартири, позивач є таким, що зареєстрований в ній (з 17.10.2015 року), що підтверджується копією його паспорта.

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності з ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст.16 ЦПК України може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК України, набуття права власності -це певний юридичний механізм , з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеномуст. 392 ЦК.

Згідно з положеннями частин першої та четвертоїстатті 344 Цивільного кодексу Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 ЦК Українипро набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Ураховуючи, що Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1.Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України) норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а відтак визнання за рішенням суду права власності на нерухоме майно (ч. 4 ст. 344 ЦК України) може мати місце з 01 січня 2011 року.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у їх сукупності.

Володіння без правової підстави-це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном .

Добросовісність володіння, як підстава для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦКозначає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81);

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

Згідно ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутністьобставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи про те, що позивач ОСОБА_1 , добросовісно заволодів 1\2 частиною квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка за законом на праві власності (за правом сумісною власності подружжя) належить ОСОБА_2 , користується нею відкрито та за призначенням, протягом близько 23 років (в тому числі більше десяти років після ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та продовжує відкрито, безперервно володіти таким по день розгляду справи, беручи до уваги те, що за період його тривалого володіння та користування квартирою ніхто не ставив питання щодо неправомірності його користування нею, відповідач Добропільська міська рада Донецької області та ОСОБА_2 не заперечували проти задоволення позову, обставин, які б вказували, що окрім позивача на дане майно претендують інші особи, в суді не встановлено, тому суд вважає, що визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону та не порушує права свободи чи інтереси інших осіб, а тому є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи позицію позивача щодо судових витрат та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за ним.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 351, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1\2 частку двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 36,8 кв.м, яка за законом, на праві сумісної власності подружжя належала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення до Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку позивачем, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію рішення направити сторонам.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач – Добропільська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ 32897190, юридична адреса - 85000, Донецька обл., місто Добропілля, вулиця Першотравнева, будинок 83.

Відповідач – ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації та проживання невідоме.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

15.04.2020