Рішення № 88778325, 20.01.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/18538/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2020 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гончарук В,П., з секретарем Гриценко О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою громадянина Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Просить суд скасувати постанову першого заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Пустовіт Олексія Олександровича про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серія ПН МКМ № 000911 від 23.10.2019 року, за ч. 1 ст. 203 КУпАП, відносно громадянина Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді штрафу в сумі 5100,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, та має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у країні походження, а прибула в Україні в пошуках захисту. В середині жовтня 2019 Позивач звернулася до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Працівниками Управління з питань захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області повідомили, шо не можуть прийняти заяву позивача за відсутності протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 203 КУпАП. Позивачу пояснили, що вищезазначений протокол необхідно отримати за адресою м. Київ, вул. Петропавлівська, 11. Звернувшись за даною адресою 23 жовтня 2019 року, працівники Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії після оформлення невідомих документів на руки позивачці нічого не видали. 28 жовтня 2019 року позивач повторно звернувся до Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії і йому стало відомо, що 23 жовтня 2019 року відносно позивача було винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення, а також протокол про адміністративне правопорушення за ст. 203 КУпАП. Оскаржувану постанову вважає незаконною, оскільки відповідач не врахував того, що він має намір отримати притулок чи бути визнаним біженцем, добровільно звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та під час складання протоколу не залучався перекладач.

18 листопада 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Позивачем копію ухвали про відкриття провадження у справі було отримано 07 грудня 2019 року, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачем копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами було отримано 10 грудня 2019 року, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача до Дніпровського районного суду м. Києва було подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав викладених у його змісті.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Віповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважен.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.

Судом встановлено, що Першим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області Пустовітом Олексієм Олександровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серія ПН МКМ № 000911 від 23.10.2019 року, за ч. 1 ст. 203 КУпАП, відносно громадянина Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та накладення стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100,00 грн.

Відповідно до положень п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів

України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом п. 9, п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваної постанови суб`єкта владних повноважень, позивач посилається на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення від 23 жовтня 2019 року уповноваженою особою не викладено об`єктивну сторону вчиненого правопорушення, а саме не вказано протягом якого строку проживала позивач на території України без документів та в чому полягає порушення відповідних законодавчих норм.

Крім того, зазначає, що під час складання даного протоколу не залучався перекладач.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 1Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно п. п. 14, 25 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

За змістом ст. ст. 6, 7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку(ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

В`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону(ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій(ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

За змістом преамбули Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», цей Закон визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;3) довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України; 4) додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;8) заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті;13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;15) посвідчення біженця - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його біженцем в Україні і є дійсним для реалізації прав та виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України; 16) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсним для реалізації прав та виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України;17) посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту, і є дійсним для реалізації прав та виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України;19) статус біженця - визнання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, іноземця або особи без громадянства біженцем.

Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження. Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження (ст. 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(ст. 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно пункта 3 статті 3 Закон України №3773-VI довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884, визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є: копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

На підставі вище викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування постанови заступника начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Пустовіт О.О. від 23 жовтня 2019 року серії ПН МКМ № 000911 про накладення адміністративного стягнення на громадянина Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 , оскільки позивач, прибувши нелегально на територію України, у визначений законом термін з заявою про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту до уповноваженого органу не звернулась, а отже, перебувала на території України нелегально, тобто в порушення вимог ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», тому такі дії несуть за собою відповідальність передбачену ч. 1 ст. 203 КУпАП, в той же час, доказів, які підтверджують відсутність правопорушення в матеріалах відсутні.

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 23 жовтня 2019 року позивача було затримано за порушення правил перебування іноземців в Україні, з огляду на проживання без документів на право проживання в Україні, зміст протоколу був зрозумілий позивачу, оскільки в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивачем підписано власноруч, та 23 жовтня 2019 року отримано копію протоколу, що відповідно, мітить процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

При цьому, надавши оцінку, судом встановлено, що оскаржувана постанова від 23 жовтня 2019 року, копія якої отримана позивачем 23 жовтня 2019 року, про що свідчить підпис позивача в постанові, прийнята уповноваженою особою ГУ ДМС України у зв`язку із порушенням позивачем статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки позивачем не надано доказів правомірного тимчасового проживання на території України, а саме: посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист в Україні

Відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу Адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

В той же час ст. 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

За положеннями ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З огляду на означене, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийнятої ним постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 242-246, 250, 286, 288, 295, 297 КАС України, ст.ст. 7, 9, 33, 203, 245, 248, 251, 252, 268, 274, 278-280 КУпАП, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог громадянина Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи Шостим апеляційним адміністративним судом.

Повний текст постанови суду складено 20 січня 2020 року.

Учасники справи:

Позивач: громадянин Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02125, м. Київ, вул. Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598).

Суддя: