Рішення № 88777868, 13.04.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.04.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/62/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька"

про стягнення страхового відшкодування в сумі 4813 грн 80 к.

установив: Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в сумі 4813 грн 80 к.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серія PVP.S 1803114 від 16.10.18 , та внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди здійснив виплату страхового відшкодування, відтак, відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 1188 Цивільного кодексу України, з урахуванням ступеня вини двох учасників транспортної пригоди, отримав право вимоги в розмірі 1/2 від загальної суми до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме до водія транспортного засобу марки Audi державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2896529).

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 12.02.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст. 252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Інформація про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження розміщена на офіційній сторінці суду веб-порталу судової влади України.

Позивач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі ухвалою суду від 12.02.20, що підтверджується також повідомленнями про вручення поштового відправлення вх. № 3124 від 21.02.20 та №3125 від 21.02.20 від 07.11.19. Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час розгляду справи по суті позивачем суду не надано.

Судом вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі щодо нього (відповідача) про стягнення страхового відшкодування в сумі 4813 грн 80 к., про що свідчить відмітка на ухвалі суду від 12.02.20. Однак, на адресу Господарського суду Івано-Франківської області повернулась ухвала суду від 12.02.20 з відміткою поштового зв`язку "повернення за терміном зберігання".

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що день проставлення відмітки в поштовому повідомленні про "повернення за терміном зберігання" є днем вручення судового рішення в порядку, п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за його місцем реєстрації, зазначеним в єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Разом з тим, відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Враховуючи викладене вище та керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує наступне.

16 жовтня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" (по договору - страховик/по справі - позивач) та ОСОБА_1 (по договору - страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серія PVP.S 1803114 , згідно якого страховик (позивач у справі) взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки Peugeot 308, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

31 березня 2019 року в м. Києві на вул. Набережно-Луговій сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки марки Peugeot 308, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки марки Audi державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 .

Згідно постанови Подільського районного суду м. Києва від 07.03.2019 року по справі №758/1940/19 громадянин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні вищевказаної ДТП та притягнено їх до адміністративної відповідальності.

Позивач відповідно до страхового акту № 136231 від 12.04.2019 року визнав дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийняв рішення про сплату страхового відшкодування у сумі 4813 грн 80к., про що свідчить долучена до матеріалів справи реєстр готіфвкових/безготівкових переказів станом на 06.05.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи на момент ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця аварії застраховано у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (відповідача по справі), що підтверджується полісом АМ/2896529.

Заявою №04-2327 від 23.08.2019 року позивач звернувся до відповідача про погашення останнім страхового відшкодування в сумі 4813 грн 80к. Вказане відшкодування відповідач не сплатив, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.

За наведених обставин, суд враховує наступне.

Відносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регламентуються ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

В силу положень п. 2.1 ст. 2 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Стаття 979 Цивільного кодексу України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об`єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно з абз. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

У зв`язку із настанням страхового випадку, на виконання умов Договору Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серія PVP.S 1803114 від 16.10.18 позивач виплатив страхове відшкодування за пошкодження автомобіля марки Peugeot 308, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоду, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення.

За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Заявою №04-2327 від 23.08.2019 року позивач звернувся до відповідача про погашення останнім страхового відшкодування в сумі 4813 грн 80к.

Однак вимоги викладені в даному звернені відповідачем виконані не були, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

За наведеного, враховуючи те, що позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування, а цивільно-правова відповідальність особи, яку визнано винною у заподіянні шкоду, застрахована у ПАТ "СК "Галицька", то в силу наведених положень закону до позивача перейшло право вимоги до відповідача (суброгація).

Як визначено у п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю , майну третьої особи.

Статтею 29 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю або здоров`ю потерпілих, не застосовується. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Системний аналіз наведеного вище дає суду підстави вважати, що позовні вимоги про стягнення в порядку суброгації з відповідача 4813 грн 80к. страхового відшкодування підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про стягнення 5000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу заявленого у позовній заяві, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження своїх вимог що витрат на правову допомогу позивач подав до суду такі докази: договір про надання правової допомоги №23 від 03.01.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС №6423/10 від 15.02.2018, копі. Реєстру справ від 06.12.2019 року, відповідно до якого загальна вартість наданих правових послуг складає 5000 грн 00к, копію детального опису робіт (надання послуг) від 26.12.2019р., копію платіжного доручення №21123 від 02.12.19 року на суму 6000 грн 00к.

Разом з тим, судом враховується також наступне.

За приписами статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Стороною в договорі про надання правової допомоги є Адвокатське бюро. Адвокатське бюро зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 20.11.2018 року у справі 910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

В спірному випадку, враховуючи подання заявником доказів в підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а також відсутність у матеріалах справи клопотання сторони (в спірному випадку відповідачем) про зменшення розміру цих витрат, суд, враховуючи також положення підпункту 1 п.4 ст.129 ГПК України - дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн 00к.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 2, 22 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 1, 4, 9 Закону України "Про страхування", ст. 979, 988, 990, 993, 1166, 1188 Цивільного кодексу України, ст. ст.13, 73, 74, 77, 86, 123, 129, 165, 176, 233, 237, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення страхового відшкодування в сумі 4813 грн 80 к. - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (вул. Василіянок, 22, м. Івано-Франківськ, код 22186790) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (вул. Герцена, 10, м. Київ, код 24745673) - 4813 грн 80 к. (чотири тисячі вісімсот тринадцять гривень вісімдесят копійки) страхового відшкодування, 5000 грн 00к. (п`ять тисяч гривень) - витрат на професійну правничу допомогу та 2 102 грн 00к. (дві тисячі сто дві гривні) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Фанда О. М.