Рішення № 88775624, 14.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2020 року м. Київ № 640/8995/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ

Головного управління територіального управління юстиції у місті Києві

(03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9)

третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (49000, м.

Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50)

про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», в якому просить: зняти арешт з майна ОСОБА_1 та скасувати стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначила, що при поверненні виконавчого документа стягувачу державним виконавцем не вирішено питання щодо зняття арешту та скасування стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника. При цьому, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року в цивільній справі №759/9740/18 виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 14 квітня 2016 року №3034 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача у визначений судом строк не надав до суду відзиву на адміністративний позов.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 07 липня 2016 року старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №51576544 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни щодо стягнення грошових коштів у розмірі 1 000 459,14 грн. із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

Постановою державного виконавця від 07 липня 2016 року за заявою стягувача та з метою забезпечення реального виконання виконавчого документа накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення в розмірі 1 000 459,14 грн.

В подальшому, 25 липня 2016 року державним виконавцем прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, пунктом 2 якої передбачено проводити щомісячне утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику після відрахування податків в розмірі 20 % від заробітку до погашення заборгованості, яка складає 100 549,14 грн., виконавчий збір 10 054,91 грн. та витрати на проведення виконавчих дій 500,00 грн.

Постановою від 13 жовтня 2017 року встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, у зв`язку з чим виконавчий документ повернуто стягувачу.

Позивач, вважаючи, що державним виконавцем при поверненні виконавчого документа стягувачу не вирішено питання щодо зняття арешту з майна, звернулась до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент вирішення даної справи) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (частина 3 статті 18 Закону №1404-VIII).

Водночас, станом на момент прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 липня 2016 року та постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25 липня 2016 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХIV, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (далі - Закон №606-ХIV, чинний на момент накладення арешту).

Вимогами статті 17 Закону №606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Частиною 1 статті 25 Закону №606-ХIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII (в редакції станом на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа передбачені статтею 40 Закону №1404-VIII (в редакції станом на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Наведене в сукупності свідчить про те, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII, виконавче провадження не вважається закінченим, оскільки законодавцем стягувачу надана можливість повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання, а на державного виконавця не покладено обов`язку зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Додатково суд звертає увагу, що у відповідності до частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року Закону №1404-VIII (в редакції станом на момент вирішення даної справи) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року у цивільній справі №759/9740/18 визнано виконавчий напис, вчинений 14 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною за реєстровим номером №3034 за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» грошові кошти в сумі 1 000 459,14 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Вказане судове рішення набрало законної сили 17 січня 2019 року.

Пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавче провадження підлягає закінченню.

При цьому, частина 4 статті 59 Закону №1404-VIII не містить такої обставини для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача саме судом відповідно до вимог частини 5 статті 59 Закону №1404-VIII.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача безпосередньо судом.

В частині вимог щодо скасування стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, суд зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджується, що виконавчий документ постановою від 13 жовтня 2017 року повернуто стягувачу.

Відповідно до автоматизованої системи виконавчого провадження ВП №51576544 обліковується як завершене.

Відтак, з огляду на завершення виконавчого провадження та, відповідно, припинення вчинення в його межах виконавчих дій, зокрема, і щодо стягнення заборгованості, суд приходить до висновку про безпідставність вимог в даній частині.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не оскаржується правомірність прийняття постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25 липня 2016 року та необхідність скасування саме вказаної постанови в судовому порядку.

За таких обставин, судом не вбачається обґрунтованих законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Окремо суд звертає увагу на те, що позивачем при зверненні до адміністративного суду з відповідною позовною заявою не оспорюється саме право власності на належне йому майно, на яке накладено арешт в рамках виконавчого провадження №51576544, тобто характер спірних правовідносин не пов`язаний із захистом майнових прав позивача та вказаний спір виник саме у зв`язку з порушенням, на думку позивача, відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому вказаний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зняти арешт з майна ОСОБА_1 , належного їй на праві приватної власності, накладений старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 07 липня 2016 року у ВП №51576544 у межах суми звернення стягнення в розмірі 1 000 459,14 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, код ЄДРПОУ 34999049).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук