Рішення № 88768693, 15.04.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1310/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), у якій просить визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України щодо не виплати нарахованої та невиплаченої з 01.04.2017 по 31.07.2019 ОСОБА_1 пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести виплату в належному розмірі ОСОБА_1 нараховану та не виплачену пенсію з 01.04.2017 по 31.07.2019 в сумі 88870,68 грн. із нарахуванням за несвоєчасну виплату належної компенсації втраченої частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є внутрішньо переміщеною особою, отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області. У період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року виплата пенсії позивачу була припинена та поновлена з 01 квітня 2017 року рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 7 від 01 липня 2019 року. На звернення позивача щодо виплати невиплаченої пенсії відповідач повідомив, що пенсійні кошти за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. обліковані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначено постановою Кабінету Міністрів України, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1310/20, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано докази.

26 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 28-29/, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася за спрощеним порядком як внутрішньо переміщеній особі. Із 01.04.2017 виплата пенсії позивачу була припинена згідно рішення №14 від 03.04.2017. На підставі заяви ОСОБА_1 від 28.05.2019 та рішення №7 від 01.07.2019 поновлено виплату пенсії позивачу з квітня 2017 року. Виплату поточної пенсії розпочато з серпня 2019 року. Пенсійні кошти за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. обліковані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначено постановою Кабінету Міністрів України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно довідки від 27 травня 2019 року №1601-5000131633 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 зареєстроване місце позивача: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 /зворот а.с. 6, а.с. 89/.

Розпорядженням Київського УПФУ №1220 від 05 січня 2015 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 01 серпня 2014 року як особі, переміщеній з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції на підставі довідки від 18 грудня 2014 року №1601001587 про взяття на облік за фактичної адресою проживання в АДРЕСА_3 , що підтверджується копією відповідного розпорядження /а.с. 32-38/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №14 від 03 квітня 2017 року припинено соціальну виплату внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 згідно п.п. 2, 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, пенсію внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання /а.с. 48/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №7 від 01 липня 2019 року "Про призначення (відновлення, припинення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам" вирішено ОСОБА_1 призначити виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам /а.с. 58/.

На заяву представника позивача /а.с. 12/ листом ГУ ПФУ в Полтавській області від 21 лютого 2020 року №717-619/І-03/8-1600/20 /а.с. 13/ повідомлено, що виплата пенсії гр. ОСОБА_1 здійснювалася за спрощеним порядком згідно даних електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщеній особі. З 01.04.2017 виплата пенсії була припинена згідно рішення Комісії з питань призначення (припинення) соціальних виплат №14 від 03.04.2017. На підставі заяви ОСОБА_1 від 28.05.2019 та рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №7 від 01.07.2019 прийнято рішення про поновлено виплати пенсії з квітня 2017 року. Виплату поточної пенсії, розпочато з серпня 2019 року. Пенсійні кошти за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. обліковані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначено постановою Кабінету Міністрів України.

Розрахунок боргу по виплаті пенсії ОСОБА_1 за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року на суму 88870 грн. 68 коп. додано відповідачем до листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 21 лютого 2020 року №717-619/І-03/8-1600/20 /а.с. 14/

Позивач не погодився з бездіяльністю ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не виплати йому пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп., у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набула чинності для України з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03 травня 1995 року.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною 3 статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави припинення виплати пенсії встановлені статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за приписами частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Із 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (частина 1 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Відповідно до частини 2 статті 7 вказаного Закону Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".

У даній справі відповідачем не доведено наявності підстав припинення виплати пенсії, встановлених частиною 1 статті 49 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідач не заперечує, що пенсійні виплати позивачу за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. фактично нараховані, але зазначає, що їх виплату не проведено у зв`язку з відсутністю законодавчо встановленого механізму виплати не виплачених за попередні періоди пенсій.

Оцінюючи такі твердження відповідача суд зауважує, що згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всебічно сприяти здійсненню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що відсутність законодавчого врегулювання окремого порядку виплати заборгованості по соціальним виплатам не може ставити в залежність особу-отримувача пенсії, як єдиного джерела існування цієї особи.

Так само і відсутність відповідного фінансування не може бути підставою для звільнення держави від виконання зобов`язання щодо виплати пенсії особі.

У ході розгляду справи встановлено, що право на отримання позивачем пенсії ГУ ПФУ в Полтавській області не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законам України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято - Михайлівської парафії проти України від 14 червня 2007 року).

Жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду "Фельдек проти Словаччини" від 12 липня 2001 року).

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 688/4324/16-а.

Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для не виплати позивачу нарахованої пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп., суд дійшов висновку, що за таких обставин мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року.

При цьому, суд враховує, що в силу наведених вище приписів частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується у грошовій формі щомісяця, тобто, призупинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі не передбачає зупинення нарахування такої пенсії та, відповідно, виділення коштів для проведення її виплати.

Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп.

Позовна вимога про визнання протиправними дій щодо не виплати нарахованої та невиплаченої з 01.04.2017 по 31.07.2019 ОСОБА_1 пенсії задоволенню не підлягає, оскільки невиплата пенсії за своєю суттю є бездіяльністю, а не дією.

Щодо вимоги про нарахування компенсації втраченої частини доходів, суд виходить з наступного.

Як визначено статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно статті 3 зазначеного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).

Згідно пунктом 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

На даний час ОСОБА_1 пенсія за період з 01 квітня 2017 по 31 липня 2019 року в розмірі 88870 грн. 68 коп. ГУ ПФУ Полтавської області не виплачена, а відтак, відсутня обов`язкова умова для нарахування та виплати суми компенсації - виплата заборгованості, оскільки статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд зауважує, що відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, оскільки на даний час виплата заборгованості Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за період з 01 квітня 2017 по 31 липня 2019 року не проведена та відповідач наразі не відмовлявся від виплати компенсації, позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати за несвоєчасну виплату належної компенсації втраченої частини доходів у даній справі необґрунтовані та передчасні, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією Відділення "Котляревського" Полтавського ГРУ АТ КБ "ПриватБанк" №0.0.1643383633.1 від 10 березня 2020 року /а.с. 5/, а також випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 22/.

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. = (840 грн. 80 коп./2).

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов`язань на суб`єкта владних повноважень є правом, а не обов`язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245, 263, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період із 01 квітня 2017 року по 31 липня 2019 року в сумі 88870 грн. 68 коп. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят гривень шістдесят вісім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич