Рішення № 88768080, 14.04.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/547/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ - 43142606)провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-2145-52 від 05.12.2019 року на загальну суму 26539,26 грн.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.04.2010 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницька діяльність фактично припинена та здійснювалась. Позивач вказує, що ним подавалась до органів державної податкової служби заява про припинення підприємницької діяльності. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внесено 20.12.2019 року. припинення його підприємницької діяльності. Натомість, 05.12.2019 року Головним управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-2145-52, у розмірі 26539,26 грн., вважає, таку вимогу про сплату боргу протиправною та такою, що підлягає скасуванню як безпідставно прийняту.

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наполягає на правомірності дій посадових осіб при винесенні спірної податкової вимоги, з дотриманням вимог Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” за наявності відповідного порушення (а.с.20,21).

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.1).

Представником відповідача 27.03.2020 року подано відзив на адміністративний позов (а.с.20,21).

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Відповідно до вимог статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Разом з тим, враховуючи перебування головуючого судді по справі у відпустці (інший неробочий день), з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст. 120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) зареєстрований 08.04.2010 року як фізична особа-підприємець, перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у Кіровоградській області та був платником податків та зборів, зокрема, платником єдиного внеску (а.с.30-34).

Як свідчать дані інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність), станом на 31.10.2019 року за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 26539,26 грн. (а.с.32-35)

На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2145-52 від 05.12.2019 року з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн. (а.с.12).

Не погоджуючись із зазначеною вимогою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору встановлення правомірності дій посадових осіб Головного управління ДПС у Кіровоградській області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2145-52 від 05.12.2019 року зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, якою ОСОБА_1 нараховано заборгованість у загальному розмірі 26 539,26 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В обґрунтування адміністративного позову, позивачем наголошено на тому, що його статус фізичної особи-підприємця припинено, підприємницька діяльність фактично не здійснюється.

Судом встановлено, що підприємницька діяльність позивача припинена та перебуває у стані припинення з 20.12.2019 року (а.с.30).

Як вбачається з відомостей з облікової картки платника податків позивача заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нарахована за 2017 рік 2018 рік та І, ІІ, ІІІ квартали 2019 року (а.с.32-35).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” №2464-VI від 08.07.2010 року.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”).

Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 вказаного Закону, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” передбачено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”).

Тобто, для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).

Водночас, суд зауважує, що пункт 2 частини 1 статті 7 Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” у редакції Закону станом на січень 2017 року (момент виникнення зобов`язання зі сплати єдиного внеску у позивача) законодавцем викладено у наступній редакції:

“для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску”.

Виходячи із аналізу вказаної законодавчої норми, суд приходить до висновку, що у платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає обов`язок з визначення бази нарахування для сплати єдиного внеску, навіть у разі не отримання доходу у звітному році або окремому місяці звітного року, та відповідно сплатити його у передбаченому законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що таке зобов`язання визначене абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, виникло у платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із набранням чинності змін внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 р. N 1774-VIII.

Відповідно до пункту 1 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII, цей Закон набирає чинності з 01 січня 2017 року.

Відтак, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зобов`язання в частині нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає у платників такого внеску з 01 січня 2017 року навіть, у разі не отримання прибутку від такої діяльності.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пп. 4, 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 п. 8 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”).

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Згідно з п.4 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” здійснюють органи Державної виконавчої служби України.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн., з 1 січня 2019 року 4173 грн.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2019 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону №2464).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 р. не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

-якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Також, вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Суд наголошує, що приписами частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 27.06.2019 року справа №620/507/19, оскільки дану справу суд касаційної інстанції по суті не розглядав, а також посилання на висновки щодо викладені у постанові від 11.09.2016 року у справі №826/11623/16, оскільки це не є останньою правову позицію Верховного Суду.

Так, розглядаючи справу №755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) Верховний Суд у постанові 30.01.2019 року викладено висновки щодо зіткнення правових позицій сторін у справі про те, яку саме позицію Великої Палата та Верховного Суду необхідно застосувати.

В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене суд враховую, правовий висновок Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19 відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Таким чином, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 (справа №826/11623/16).

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до розділу ІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП (інтегрована картка платника) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

За наданими документами судом встановлено, що на підставі облікової картки позивача з ЄСВ встановлено факт несвоєчасної сплати позивачем зобов`язань з ЄСВ.

Так, підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені згідно з оскаржуваною вимогою стала несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) позивачем єдиного внеску.

Доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості у позивача, суду не надано.

Зауважень щодо форми, змісту вимоги позивачем не висловлено.

Разом з тим, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Будь-яких доказів позивачем, що спростовують твердження відповідача або те, що позивач за вказаний період був є найманим працівником суду не надано.

За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску у звітний період, суд приходить висновку, що спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах наданих йому повноважень.

Відтак, в контексті наведених вище норм, встановлених фактичних обставин справи відсутні правові підстави для скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-2145-52 від 05.12.2019 року.

Між тим, суд звертає увагу позивача, на наступне.

Суд не бере до уваги посилання на порушення відповідачем строків визначених розділом VI Інструкції №449 про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення (пункт 1 Розділу VI Інструкції № 449).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”. У свою чергу, Інструкція №449 про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників є підзаконним нормативно-правовим актом.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Аналізуючи положення норм Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” вбачається, що в останньому законодавець не визначив будь-яких строків для контролюючого органу щодо винесення вимоги про сплату ЄСВ, а також строків надіслання такої вимоги. Проте, вже Інструкція №449 про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників визначає відповідні строки.

Таким чином, у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Також, суд зазначає, що стаття 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 р. №755-ІV, визначає систему органів державної реєстрації.

За приписами частини 1 статті 5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» систему органів у сфері державної реєстрації становлять:1) Міністерство юстиції України; 2) інші суб`єкти державної реєстрації.

До повноважень інших суб`єктів державної реєстрації належить:1) забезпечення: прийому документів, поданих для державної реєстрації; державної реєстрації та проведення інших реєстраційних дій; ведення Єдиного державного реєстру та надання відомостей з нього; формування та зберігання реєстраційних справ; 2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст.5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»).

Суд зауважує, що за приписами ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», суб`єкт державної реєстрації у своєму віданні має державних реєстраторів, що здійснюють відповідні визначенні чинним законодавством дії з метою вчинення реєстраційних дій в межах наданих їм повноважень.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 р. №755-ІV визначено перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням (пункт 1 частини 4 статті 18 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»).

Крім того, наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2011 р. №1562/20300, затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі – Порядок №1588).

Відповідно до пункту 11.1 розділу ХІ Порядку №1588, визначено, що платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов`язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Дані про прийняття рішення щодо припинення юридичних осіб, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, контролюючі органи отримують від державних реєстраторів у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку №1588 у контролюючих органах, підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

За змістом підпункту 1 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку №1588, зняття з обліку платників податків, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Відповідно до частини 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, від 02.12.2010 року, №2755-VI, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

В силу ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, за сукупністю наведених обставин та враховуючи наявність письмових доказів, що спростовують наведені позивачем доводи у позовній заяві та виходячи з системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

VI. Судові витрати.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55; код ЄДРПОУ - 43142606) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-2145-52 від 05.12.2019 року на загальну суму 26539,26 грн. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук