Рішення № 88767889, 10.04.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року Справа № 280/4970/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

15.10.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – позивачка або ОСОБА_1 ) Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд скасувати: податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2019 №0000653305, винесене відповідачем, яким позивачці донараховане податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 104864,80 грн, в тому числі податок – 83891,90 грн, штраф – 20973,00 грн; податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2019 №0000613305, винесене відповідачем, яким позивачці донараховане податкові зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 56229,00 грн, в тому числі податок – 44983,22 грн, штраф – 11245,80 грн; податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2019 №0000623305, винесене відповідачем, яким донараховане податкове зобов`язання з військового збору в сумі 4735,84 грн, в тому числі податок 3758,60 грн, штраф – 977,20 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000633305 від 26.09.2019, винесену відповідачем, якою позивачці визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 42007,96 грн; рішення №0000643305 від 26.09.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, винесене відповідачем, яким до позивачки застосований штраф в розмірі 14478,17 грн, як такі, що суперечать законодавству України.

Також просить стягнути з відповідача суми понесених судових витрат в розмірі сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що обставини та висновки викладені в Акті перевірки, на підставі яких донараховано податкові зобов`язання та застосовано штрафні санкції, не відповідають дійсності, а прийняті податкові повідомлення-рішення суперечать чинному законодавству та прийняті з порушенням вимог Податкового кодексу України.

Зазначає, що висновок контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат у вигляді вартості придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції з посиланням на відсутність залишків придбаного товару на 01.01.2017, 31.12.2017, 31.12.2018 не відповідають дійсності.

Позивачка під час перевірки надавала дані про залишки ТМЦ, які зазначені в Книзі доходів та витрат. Всі витрати, їх придбання та використання підтверджено документально, надання первинних документів під час перевірки не заперечується Актом перевірки та підтверджується наданим описом документів, які надавались до перевірки.

Актом перевірки не заперечується, що придбання ТМЦ підтверджуються первинними документами, які досліджені під час перевірки. В Акті перевірки не зазначено жодних претензій до оформлення, неповноти документів або нереальності операцій з придбання товару.

Відносно виключення перевіркою з інших витрат, витрати на охорону приміщення вказує, що такі витрати повністю підтверджені первинними документами та пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Також зазначає, що проведений перевіряючим розрахунок середньої націнки для визначення суми понесених витрат не передбачено діючим законодавством та не відповідає математиці визначення націнки по окремому товару. Окрім того, первіряючим взято товар різної дати придбання та реалізації за принципом найменша ціна придбання та найбільша ціна реалізації, що визначає невірний розрахунок торгової націнки, навіть по окремому товару.

Окрім того, вказує, що відповідачем при нарахуванні податкових зобов`язань в порушення положень пп. «в» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України, невірно застосована ставка ПДВ 20% для лікарських засобів.

Ухвалою від 21.10.2018 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, підготовче засідання призначене на 19.11.2019.

05.11.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому він заперечив щодо позовних вимог пославшись на обставини зазначені в Акті перевірки.

Зазначає, що вартість оплачених послуг на охорону приміщень не включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, оскільки фізична-особа підприємець на загальній системі оподаткування має право віднести до складу витрат виключно витрати визначені п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України.

Також перевіркою за результатами порівняльного аналізу придбання та реалізації товару з найбільшим попитом у розрізі кількості виявлено відхилення на суму 22105,08 грн., оскільки до перевірки на надано залишки придбаного товару на 01.01.2017, 31.12.2017, 31.12.2018 в розрізі найменування товарів.

Також перевіркою встановлено завищення суми витрат за 2017 та 2108 роки, оскільки при перевірці торгової націнки, для якої використано дані реалізації найбільш поширених товарів розмір торгової націнки за даними перевірки є вищий ніж розмір торгової націнки за даними декларації Позивача.

Щодо донарахування податку на додану вартість, то відповідач зазначив, що позивачем не надано залишків по товару станом на 31.12.2016, 31.12.2017, 31.12.2018.

Але перевіркою, проведеним порівняльним аналізом первинних документів встановлені залишки товарів у асортименті станом на 31.12.2017 на суму 348557,95 грн. та на 31.12.2018 на суму 70901,39 грн. За таких обставин, перевіркою встановлено, що позивачкою у грудні 2017 та грудні 2018 року здійснено реалізацію товарів без нарахування податкових зобов`язань з ПДВ виходячи з вартості їх реалізації на загальну суму 83891,87 грн.

18.11.2019 від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення документів.

Протокольною ухвалою від 19.11.2019 підготовче засідання було відкладене до 02.12.2019.

02.12.2019 від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій позовні вимоги лишились незмінними, а також клопотання про залучення документів.

02.12.2019 представником позивача до суду подане клопотання про відкладення підготовчого засідання, погоджене представником відповідача, обґрунтоване необхідністю надання додаткових пояснень.

Ухвалою від 02.12.2019 підготовче засідання було відкладене на 17.12.2019.

Ухвалою від 17.12.2019 провадження у справі було зупинене до 15.01.2020.

Ухвалою від 15.01.2020 провадження у справі було поновлено.

Протокольною ухвалою від 15.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.01.2020.

Протокольною ухвалою від 29.01.2020 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 11.02.2020.

11.02.2020 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі. На клопотанні представник відповідача зазначив, що не заперечує щодо розгляду справи в порядку письмового провадження, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

З урахуванням вимог ст.ст. 205, 229 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради 17.02.2016.

ФОП ОСОБА_1 взята на податковий облік в органах державної податкової служби та перебуває на обліку в Шевченківському відділенні ГУ ДФС у Запорізькій області. Основний вид діяльності роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах.

У період з 25.07.2019 по 14.08.2019 фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області, проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено Акт перевірки №654/08-01-13-05/ НОМЕР_1 від 21.08.2019.

Висновками Акту перевірки №654/08-01-13-05/ НОМЕР_1 від 21.08.2019 встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог:

- п. 177.2 ст. 177 , п. 177.4 ст. 177 (чинними на момент скоєння порушення) Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що підлягає сплаті до бюджету ФОП ОСОБА_1 та, як наслідок, його заниження на загальну суму 44983,22 грн. в тому числі по періодах: за 2016 рік на суму 600 грн., за 2017 рік на суму 8840,88 грн., за 2018 рік – 35542,33 грн.;

- пп.163.1.1 п. 163.1 ст.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст. 164 , п. 171.1 п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_1 завищено суму чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню військовим збором у сумі 3758,60 грн. в т.ч по періодах : за 2016 рік на суму 60 грн., за 2017 рік на суму 736,60 грн., за 2018 рік – 3758,60 грн.;

- п. 1 ч. 2 ст.6, п.2. ч.1 ст. 7, ч. 11 ст. 8, ч. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI ФОП ОСОБА_1 було занижено за період 2016-2018 роки суму чистого доходу від підприємницької діяльності (детальніше п.2.2.2 акту перевірки), в результаті чого занижено зобов`язання зі сплати єдиного внеску на суму 42007,96 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік на суму 2773,76 грн., за 2018 рік – 39234,20 грн.;

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.5 ст.198 Податкового Кодексу України, а саме заниження податкового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 83 891,87 грн., в тому числі за: за грудень 2017 рік на суму 69711,59 грн., за грудень 2018 рік – 14180,28 грн.

Зазначені В Акті перевірки висновки стали підставою донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, Єдиного соціального внеску, податку на додану вартість та штрафних санкцій, які є предметом даного спору.

Не погодившись із результатами перевірки викладеними в Акті перевірки, позивачка 12.09.2019 подала до ГУ ДФС у Запорізькій області заперечення на Акт перевірки №654/08-01-13-05/ НОМЕР_1 від 21.08.2019.

03 жовтня 2019 року позивач поштою отримав податкові повідомлення-рішення:

- Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26 вересня 2019 року №0000653305 винесене ГУ ДПС у Запорізькій області, яким ФОП ОСОБА_1 донараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 104864,80 грн. в тому числі податок 83891,90 грн., штраф 20973,00 грн.;

- Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26 вересня 2019 року №0000613305 винесене ГУ ДПС у Запорізькій області, яким ФОП ОСОБА_1 донараховано податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 56229,00 грн., в тому числі податок 44983,22 грн., штраф 11245,80 грн.;

- Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26 вересня 2019 року №0000623305 винесене ГУ ДПС у Запорізькій області, яким ФОП ОСОБА_1 донараховано податкові зобов`язання з військового збору в сумі 4735,84 грн., в тому числі податок 3758,60 грн., штраф 977,20 грн.;

- Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-№0000633305 від 26.09.2019р. винесену ГУ ДПС у Запорізькій області, яким ФОП ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 42007,96 грн.;

- Рішення №0000643305 від 26.09.2019р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску винесене ГУ ДФС у Запорізькій області, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф в розмірі 14478,17 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом про їх скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Стосовно висновків Акта перевірки про неправомірне включення позивачкою до декларації про доходи та майновий стан витрат на охорону виробничого приміщення в 2016-2018 роках, які за висновками Акта перевірки призвели до завищення витрат за 2016 рік на суму 4000,00 грн. (ст.11 Акта перевірки), витрат за 2017 рік на суму 2616,92 грн. (ст. 13 Акта перевірки), витрат за 2018 рік на суму 6961,41 грн. (ст.71 Акта перевірки), то суд зазначає наступне:

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами перевірки, Позивач здійснює діяльність з роздрібної торгівлі фармацевтичними препаратами, засобами особистої гігієни, дитячих товарів у аптеці. Для такої діяльності Позивачем орендується окрема приміщення, аптека, на яке отримувалась відповідна ліцензія на право здійснення торгівлі лікарськими препаратами.

Вид діяльності Позивача, торгівля лікарськими та фармацевтичними препаратами не заперечується матеріалами перевірки та асортиментом реалізованої продукції Позивачем.

В перевіряємий період, діяльність з реалізації лікарських та фармацевтичних препаратів підлягала державному ліцензуванню, яка визначалась Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929.

Відповідно до Ліцензійних умов №929, ліцензіат, який провадить господарську діяльність з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, забезпечує наявність матеріально-технічної бази, технічних засобів та їх відповідність вимогам нормативних документів щодо виробництва, зберігання, контролю якості, торгівлі лікарськими засобами.

Діяльність із зберігання лікарських засобів під час виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, роздрібної торгівлі лікарськими засобами провадиться з додержанням вимог належної практики зберігання.

А саме, Ліцензіат, який провадить діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами:

· забезпечує наявність усіх необхідних приміщень, устаткування та обладнання для належного зберігання та торгівлі лікарськими засобами;

· дотримується визначених виробником загальних та специфічних умов зберігання лікарських засобів;

· забезпечує схоронність лікарських засобів.

Таким чином, положення Ліцензійних умов №929 свідчать, що замовлення послуг охорони на об`єкт який використовується для підприємницькою діяльністю (аптека) є обов`язковою умовою здійснення підприємницької діяльності з роздрібної торгівлі та прямо пов`язані з діяльністю торгівлі медичними препаратами. А отже понесені витрати на їх придбання фізична особа - підприємець може віднести до складу витрат відповідно до п. 177.4 ст. 177 Кодексу.

Так, 01.03.2016 між позивачкою та ПП «Комплексний центр Професіонал», було укладено Договір №01/03-16/П61 на централізовану охорону майна на об`єктах технічними засобами сигналізації з реагування наряду ГЗ. Об`єктом охорони є Аптека «Формула життя» за адресою м.Запоріжжя, вул.Сталеварів, 17, де позивачка в цей період здійснювала підприємницьку діяльність згідно договору оренди. Обсяг та вартість наданих послуг визначалась двосторонніми Актами наданих послуг.

10.07.2017 року між позивачкою та ТОВ «Венбест», було укладено Договір №2423-ОП за умовами якого було встановлено охоронну, тривожну сигналізацію та надавались послуги охорони по Об`єкту Аптека «Формула життя» за адресою м.Запоріжжя, вул. Чумаченка, 12, де в цей період позивачка здійснювала підприємницьку діяльність згідно договору оренди. Обсяг та вартість наданих послуг визначалась двосторонніми Актами наданих послуг.

02.07.2017 року між позивачкою та Управлінням поліції охорони в Запорізькій області, було укладено Договір №04-52859/327 за умовами якого було встановлено охоронну, тривожну сигналізацію та надавались послуги охорони по об`єкту Аптека «Формула життя» за адресою м.Запоріжжя, вул. Чумаченка, 12, де в цей період позивачка здійснювала підприємницьку діяльність згідно договору оренди. Обсяг та вартість наданих послуг визначалась двосторонніми Актами наданих послуг.

За змістом Акта перевірки вказані приміщення використовувались позивачкою для розміщення об`єкта торгівлі - аптека, що відповідало її основному виду підприємницької діяльності.

Враховуючи дані обставини суд вважає, що віднесення позивачем в Декларації з податку на доходи фізичних осіб за 2016, 2017 та 2018 роки до витрат послуг з охорони господарських приміщень, які використовувались позивачем для здійснення підприємницької діяльності, відповідає вище зазначеним положенням Податкового кодексу України та первинним документам які надавались до перевірки.

Досліджуючи правомірність висновків Акта перевірки про завищення позивачкою:

- витрат у вигляді «вартості придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції» за 2017 рік та на суму 22105,08 грн. з посиланням на відсутність залишків придбаного товару на 01.01.2017, 31.12.2017, 31.12.2018 (ст. 14 Акта перевірки),

- витрат у вигляді «вартості придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції» на суму 212140,03 грн., в тому числі:

витрат за 2017 рік та на суму 24394,02 грн. (ст.50 Акта перевірки),

витрат за 2018р. на суму 187746,01 грн. (ст.73 Акта перевірки),

з посиланням на проведенням перевіряючим вибірковий розрахунок торгової націнки по найбільш поширеним товарам, судом встановлено наступне.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Так, згідно п. 177.1 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 ПК України.

Об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Отже, при розрахунку чистого доходу фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування, понесені витрати на придбання товару, враховуються виключно в тому періоді, в якому відбувається отримання доходу від їх реалізації.

Відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Дані Книги використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1025, який діяв до 18.10.2013, було затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, в якій фізичні особи – підприємці на загальній системі оподаткування вели залишок товарних запасів, а саме, заповнювали гр. 2 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на початок звітного періоду» та гр. 11 «Залишок товарних запасів, матеріалів, сировини на кінець звітного періоду».

Разом з тим, формою Книги обліку доходів і витрат та порядком її ведення затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481, що набрав чинності з 18.10.2013, не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами – підприємцями на загальній системі оподаткування.

Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат, діючим в перевіряємий період визначено, що самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

1) у графі 1 зазначається дата запису;

2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати;

4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв`язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Таким чином, чинний на сьогодні порядок податкового обліку фізичної особи-підприємця не передбачає ведення фізичною особою підприємцем окремого податкового обліку залишків товарів в розрізі найменувань, кількості та ціни станом на кінець кожного звітного періоду.

При цьому суд приймає до уваги офіційну позицію Державної фіскальної служби України викладену в Єдиній базі податкових знань, відповідно до якої не залежно від відсутності передбаченого порядку та обов`язку ведення залишків товарних запасів, фізична особа підприємець на загальній системі оподаткування має право віднести до витрат звітного року, безпосередньо пов`язані з придбанням товарів (робіт, послуг) витрати, які понесені в попередньому році, але пов`язані з отриманням доходу звітного року.

Тобто, за принципом віднесення витрат за датою отримання доходу відповідного звітного періоду, вартість залишку придбаного ТМЦ на початок звітного року (придбаних у попередньому році, але не реалізованих), збільшує суму витрат звітного періоду (по даті реалізаціє). Натомість, вартість залишку придбаного ТМЦ на кінець звітного року (придбаних у попередньому або даному році, але не реалізованих), зменшує суму витрат звітного періоду (переходить до періоду в якому буду здійснена реалізація).

Отже, при розрахунку чистого доходу фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування, понесені витрати на придбання товару, враховуються виключно в тому періоді, в якому відбувається отримання доходу від їх реалізації. При цьому порядок визначення оподатковуваного доходу та заповнення податкових декларацій при здійсненні торгівлі продуктами харчування не передбачає визначення окремого оподатковуваного доходу та нарахування податку по кожній проданій одиниці товару.

Як вже зазначалось судом, позивачка, як фізична особа-підприємець здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі фармацевтичними препаратами, засобами особистої гігієни, дитячих товарів у аптеці.

Таким чином, для здійснення підприємницької діяльність позивачкою здійснювалось придбання фармацевтичних (медичні) препарати та інші товари різного асортименту, обсяг та перелік яких підтверджені первинними документами.

Судом встановлено, що в наданій декларації за 2017 рік в розділі «вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції» відображена сума витрат в розмірі 1215718,07 грн.

В наданій декларації за 2018 рік в розділі «вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції» відображена сума витрат в розмірі 1758476,17 грн.

Витрати в декларації зазначені без окремого розділення видів придбаного та реалізованого товару.

Відповідно до даних Книги доходів та витрат позивачки обсяг витрат використаних або реалізованих ТМЦ, зазначених підприємцем у книзі доходів та витрат відповідає даним декларації та становить: за 2017 рік – 1215718,07 грн., за 2018 рік - 1758476,17 грн.

Суми витрат в Книзі доходів та витрат позивачкою відображені в гр.6 в хронологічному порядку по даті понесення витрат із зазначенням назви та даних первинного документа.

Відповідач не заперечує, що позивачкою дотримано вимоги Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, щодо заповнення реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, дані обставини підтверджуються змістом Акта перевірки.

Також, досліджуючи обсяг понесених витрат судом встановлено, що відповідно до даних виписок по банківському рахунку та первинних документів на придбання ТМЦ, обсяг придбаних ТМЦ за 2017 рік становить 1515530,55 грн. (без ПДВ), який підтверджено перевіркою, про що зазначено на ст. 11 Акта перевірки.

Залишок ТМЦ станом на 01.01.2017р. (придбаних в 2016р. але не реалізованих в даному періоду) становив – 151034,10 грн. (без ПДВ).

Залишок ТМЦ станом на 01.01.2018р. (придбаних в 2017р. але не реалізованих в даному періоду) становив – 499592,05 грн. (без ПДВ).

Відповідно обсяг реалізованих та використаних в 2017 році становив 1215718,07 грн., що відповідає даним поданої податкової декларації:

1564276,02 + 151034,10 – 499592,05 = 1215718,07 грн.

Відповідно до даних виписок по банківському рахунку та первинних документів на придбання ТМЦ, обсяг придбаних ТМЦ за 2018 рік становить 1829377,56 грн. який підтверджено перевіркою про, що зазначено на ст. 11 Акта перевірки.

Залишок ТМЦ станом на 01.01.2018 (придбаних в 2017р. але не реалізованих в даному періоду) становив – 499592,05 грн. (без ПДВ).

Залишок ТМЦ станом на 01.01.2019 (придбаних в 2018р. але не реалізованих в даному періоду) становив – 570493,44 грн. (без ПДВ).

Відповідно обсяг реалізованих та використаних в 2017 році товарів становив 1758476,17 грн., що відповідає даним поданої податкової декларації: 1829377,56 + 499592,05 – 570493,44 = 1758476,17 грн.

Перевіривши розрахунок, суд критично оцінює посилання відповідача на неможливість прийняття залишків ТМЦ наданих позивачем до перевірки по періодам та врахування їх при розрахунку, з посиланням на відсутність інформації про залишки ТМЦ в розрізі найменувань товару, кількості та ціни, оскільки судом встановлено, що дана вимога не передбачена законодавством.

Так, чинний порядок податкового обліку не передбачає ведення фізичною особою-підприємцем окремого податкового обліку залишків товарів в розрізі найменувань, кількості та ціни станом на кінець кожного звітного періоду. Таке застосування податкових норм підтверджується офіційними роз`ясненнями ДФС України в Єдиній базі роз`яснені ЗІР.

Суд зазначає, що перехідні залишки ТМЦ на кінець звітного періоду, зазначені позивачкою в книзі доходів і витрат однією сумою, що не суперечить нормам ПК України.

Також, суд вважає, що висновок про завищення витрат з посиланням на відсутність залишку ТМЦ, є непослідовним та некоректним. Адже контролюючим органом не заперечується, що обсяг придбання ТМЦ за відповідний період є більшим ніж вартість ТМЦ включена підприємцем до декларації. Відповідно, за відсутності залишків витрати підлягають збільшенню, а не зменшенню.

Судом встановлено, що всі витрати, їх придбання та використання підтверджено документально, про надання первинних документів під час перевірки не заперечується Актом перевірки та підтверджується матеріалами справи.

Тобто, Актом перевірки не заперечується, що всі придбані ТМЦ підтверджуються первинними документами, які досліджені під час перевірки. В Акті перевірки не зазначено жодних претензій до їх оформлення, неповноти або нереальності операцій з придбання та документів. Обсяг придбаних ТМЦ підтверджується даними банківської виписки, яка перевірялась під час перевірки та надана позивачкою для залучення до матеріалів справи.

Суд зазначає, що наявні декларації про доходи та майновий стан ФОП ОСОБА_1 не містять окремого розрахунку витрат по операціям з реалізації товарів по найменуванню.

Щодо посилання відповідача на розрахунок середньої націнки, то суд зазначає, що прийнятий перевіряючими метод розрахунку загальних витрат шляхом визначення середньої націнки використовуючи дані реалізації окремих товарів, без врахування обсягу та операцій інших товарів не передбачено чинним законодавством та суперечить приписам ПК України.

Також судом встановлено, що для розрахунку торгової націнки перевіркою використано дані вартості придбання та реалізації товарів різної дати придбання та реалізації за принципом найменша ціна придбання та найбільша ціна реалізації.

А саме, наведені в Акті перевірки показники свідчать, що для розрахунку торгової націнки, перевіряючим взято дані разового придбання по окремому товару без врахування вартості придбання такого товару по іншим операціям та дати реалізації.

Так, для при розрахунку торгової націнки за 2017 рік по товару «Нейротропин р-р д/ин. 5% амп. 2 мл. №10 Белмедпр» взято ціну придбання 286,60 грн. за один, а відповідно до наведеної в Акті перевірки таблиці вартість придбання даного препарату становив від 286,60 грн. до 327,16 грн. (ст. 53 Акта перевірки)

По препарату «Детралекс табл. п/о №60 Servis Industric (Франц)» взято ціна 208,50 грн., в той же час наведений в Акті перевірки діапазон цін придбання на даний препарат становив від 208,50 грн. до 220,13 грн. (ст.51 Акта перевірки).

Аналогічна ситуація і по іншим товарам 2017 та 2018 року, при цьому по деяким позиціям перевіркою взагалі не наводиться документів використані для визначення ціни придбання (зокрема Этанол, Цефтриаксонт інші).

Тобто, перевіряючим при здійсненні розрахунку середньої торгової націнки не враховувалось, що ціна на придбані медичні товари постійно змінювалась в більшу або меншу сторону в залежності від дати придбання, тому неможливо порівнювати ціну придбання товару придбаного в січні місяці з ціною товару, який був придбаний та реалізований у іншому періоді цього ж року.

За таких обставин суд вважає, що для порівняння при визначення фактичної націнки, перевіркою застосовано невірні показники цін придбання та подальшої реалізації окремого товару.

Також наведений на стор. 50 та стор. 74 Акта перевірки перелік, свідчить, що для розрахунку середньої торгової націнки за рік перевіркою використано дані лише по вартості однієї одиниці придбання та реалізації частини товарів, навіть без врахування їх фактичного обсягу в структурі реалізації, а також без врахування даних вартості придбання та реалізації іншого асортименту товарів.

Вказане в свою чергу додатково свідчить про неправомірність визначення перевіркою торгової націнки та безпідставність висновків Акта перевірки про завищення підприємцем витрат.

Враховуючи дані обставини суд вважає, що обсяг витрат ТМЦ зазначений позивачкою в Декларації з податку на доходи фізичних осіб за 2017 та 2018 роки відповідає вище зазначеним положенням Податкового кодексу України та первинним документам які надавались до перевірки.

З огляду на встановлення судом відсутності завищення позивачем суми понесених витрат пов`язаних з одержанням доходу суд дійшов до висновку про неправомірність висновків Акта перевірки про заниження позивачкою чистого оподатковуваного доходу і як наслідок податку з доходи фізичних осіб на загальну суму податку 56229,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000613305, яким позивачці донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 56229,00 грн., в тому числі податок 44983,22 грн., штраф 11245,80 грн.

Згідно з пунктом 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, платниками якого є особи, визначені пунктом 162.1статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Зважаючи на те, що судом встановлено неправомірність збільшення контролюючим органом Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для збільшення Позивачу суми грошового зобов`язання по військовому збору на загальну суму податку 4735,84 грн. та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 56486,13 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування:

- Податкового повідомлення-рішення №0000623305 яким Позивачу донараховано податкові зобов`язання з Військового збору в сумі 4735,84 грн., в тому числі податок 3758,60 грн., штраф 977,20 грн.;

- Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-№0000633305, яким Позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 42007,96 грн.;

- Рішення №0000643305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску, яким до позивачки застосовано штраф в розмірі 14478,17 грн.

Стосовно здійсненого нарахування податку на додану вартість, судом встановлено, що за змістом стор. 100-102 Акта перевірки підставою такого нарахування стало посилання на необхідність нарахування податкових зобов`язань на залишки придбаного товару, які залишались станом на 31.12.2017 та на 31.12.2018, і які за висновками Акта перевірки відсутні у приватного підприємця.

Надаючи правову оцінку донарахуванню податкових зобов`язань з податку на додану вартість з посиланням на вище зазначене порушення, суд встановив, що таке донарахування здійснено з посиланням на п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України.

Даною нормою встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Тобто, у випадку виявлення нестачі ТМЦ, єдиним та обов`язковим документом для застосування норми п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України є Акт інвентаризації проведений платником на вимогу податкового органу.

Судом встановлено, що під час перевірки інвентаризація не проводилась та не вимагалась контролюючим органом. При цьому відсутність реалізації товарів не є тотожним визначенню використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків або виявлення нестачі.

Суд вважає, що висновки Акта перевірки про відсутність залишків спростовується обставинам, які вказувались вище та їх наявність і відповідний облік доведено документально.

Адже господарська діяльність з роздрібної торгівлі медичними препаратами прямо передбачає постійну наявність перехідних залишків.

При цьому, відсутність не передбаченого законом обліку залишків в розрізі найменувань, кількості та ціни станом на кінець кожного звітного періоду, не є фактом реалізації таких товарів, оскільки суперечить Податковому кодексу України.

Відповідачем не надано встановлених законом доказів відсутності у позивачки залишків товарів та їх реалізації по термінам зазначеним в акті перевірки грудень 2017 та грудень 2018 року.

Окрім того, нараховуючи додаткові податкові зобов`язання з ПДВ, перевіряючим застосовується ставка 20%, що не відповідає основній ставці податку по яка застосовується по товарах, що придбані та реалізуються позивачем.

А саме, як вже зазначалось основним видом моєї діяльності є реалізація лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні

Підпунктом в) п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України ставка податку на додану вартість по операціям з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів, які внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення або відповідають вимогам відповідних технічних регламентів, що підтверджується документом про відповідність, та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в України встановлюється в розмірі 7%.

Тобто нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за ставкою 20% суперечить пп. «в» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що донарахування податкових зобов`язань з ПДВ здійснено з підстав та по термінам які не передбачені Податковим кодексом України.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000653305, яким позивачці донараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 104864,80 грн., в тому числі податок 83891,90 грн., штраф 20973,00 грн.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 72 КАС України.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 241, 243 – 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про скасування рішень – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2019 №0000653305, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховане податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 104864,80 грн., в тому числі податок – 83891,90 грн., штраф – 20973,00 грн.;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2019 №0000613305, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховане податкові зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 56229,00 грн., в тому числі податок – 44983,22 грн., штраф – 11245,80 грн.;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.09.2019 №0000623305, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 донараховане податкове зобов`язання з військового збору в сумі 4735,84 грн., в тому числі податок 3758,60 грн., штраф – 977,20 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000633305 від 26.09.2019, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, якою Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 42007,96 грн;

рішення №0000643305 від 26.09.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосований штраф в розмірі 14478,17 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2125,00 грн. (дві тисячі сто двадцять п`ять 00 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль