Рішення № 88757929, 03.04.2020, Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 301/375/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2020 р.

Іршавський районний суд

Закарпатської області

в складі:

головуючого - судді Золотар М.М.

при секретарі - Фанта А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Іршава справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

14 лютого 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» звернувся в Іршавський районний суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту в розмірі 63788,00 гривень, посилаючись на те, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності.

27 січня 2017 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 127779 в електронній формі на суму 1500 гривень строком на 10 днів, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний позичальником, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 06.02.2020 року має заборгованість - 63788,00 гривень, яка складається з наступного: 1500,00 гривень - основний борг, 31244,00 гривень - заборгованість по відсоткам, 31043,50 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.

ТОВ «ВЕЛЛФІН» просить суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 63788 (шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят вісім) гривень 00 копійок та 2102,00 гривні судового збору.

Представник позивача ТОВ «ВЕЛЛФІН» Коцар О.С. в судове засідання не з`явився, а подав заяву, якою позов підтримав, просить його задовольнити, справу розглянути в його відсутність (а. с. 60).

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без їх участі та просила врахувати відзив (а. с. 57-58), згідно якого відповідач не заперечує про те, що 27.01.207 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 127779. Відповідно до п. 1.3. Договору надавалася позика строком на 10 днів з нарахуванням відсотків за таким механізмом: 1,9 % від суми позики, але не менше 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9 % від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.3 цього Договору. Строк дії договору 10 днів, але в будь-якому разі, відповідно до п. 1.4 цей Договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. Відповідно до графіку розрахунків, що є невід`ємною частиною Договору позики № 127779 від 27.01.2017 року, сума договору становить 1500,00 грн., сума до сплати процентів 286,50 грн., дата погашення 06.02.2017 року, разом до сплати 1786,50 грн. Таким чином відповідач не заперечує щодо повернення позики, натомість вимоги про стягнення нарахованих та не виплачених відсотків за користування позикою заперечує. Відповідно до висновку колегії суддів ВП/ВС у постанові від 28.03.2019 року справа № 444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. Отже, нарахування відсотків за ставкою визначеною Договором відбувається лише у період строку кредитування. Також вказала, що пропущено трирічний строк позовної давності, а саме позовна давність для захисту пореного права тривала з 28.01.2017 року по 06.02.2020 року, натомість даний позов від 10.02.2020 року було направлено поштою судом і отримано 14.02.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що згідно договору позики № 127779, який було укладено 27 січня 2017 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 в електронній формі на суму 1500 гривень строком на 10 днів, позивач перерахував грошові кошти на банківський рахунок, вказаний позичальником, а відповідач ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою (а. с. 19-23), що стверджується договором про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18 травня 2016 року (а. с. 26-28).

На момент виникнення спірних правовідносин порядок отримання та надання позики регламентувалось правилами надання грошових коштів у вигляді позики товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», затверджених наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» №2-1 від 27.10.2015 року, які розміщуються на офіційному веб-сайті позивача https://creditup.com.ua.

ТОВ «ВЕЛЛФІН» свої зобов`язання за договором позики виконало повністю, що підтверджується повідомленням від 30.01.2020 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків згідно укладеної домовленості про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18.05.2016 року на карту клієнта (а. с. 25).

Відповідач ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим станом на 06.02.2020 року має заборгованість - 63788,00 гривень, яка складається з наступного: 1500,00 гривень - основний борг, 31244,00 гривень - заборгованість по відсоткам, 31043,50 гривень - заборгованість за простроченими відсотками, що стверджується довідкою директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» Лазепка В . І . від 06.02.2020 року (а. с. 24).

У статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частина 5 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувана відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувана та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувана - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Таким чином, реєстрація відповідача на сайті позивача, подання відповідачем заповненої заявки на отримання позики із зазначенням номеру банківської картки для перерахування коштів, підтвердження позивачем заявки на отримання позики у передбачений правилами спосіб, вчинення відповідних дій щодо отримання позики, свідчить про те, що відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами отримання позики, а договір позики було укладено та підписано в електронній формі, що в силу приписів ст.ст.6, 627 ЦК України, ст.ст.11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що прирівнюється до договору у письмовій формі.

Вказана у матеріалах справи довідка як розрахунок відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач ОСОБА_1 порушує взяте на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд приходить до висновку, що з нього слід стягнути на користь позивача грошові кошти за договором позики.

З матеріалів справи слідує, що позивач сплатив судовий збір в розмірі 2102,00 гривні (а. с. 1), які згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України присуджуються зі сторони не на користь якої ухвалено рішення.

Керуючись ст. ст. 16, 525, 526, 530, 611, 612, 624, 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст. ст. 141, 247, 263-265, 280, 282 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд,-

Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» 63788 (шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят вісім) гривень 00 копійок заборгованості за договором кредиту та 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: М. М. Золотар