Рішення № 88754611, 14.04.2020, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/411/19

провадження № 2/631/162/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому на праві приватної власності належить житловий будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час у вищевказаному житловому будинку зареєстровані: позивач, його дружина – ОСОБА_3 , син – ОСОБА_4 , син – ОСОБА_5 , дочка – ОСОБА_6 , онука – ОСОБА_7 , брат – ОСОБА_8 табрат – ОСОБА_2 , проте, останній з 2002 року за місцем реєстрації фактично не проживає, його місце знаходження не відоме та зв`язку з ним не має.

Як зазначив позивач, через реєстрацію відповідача він не має можливості користуватися своїм майном на власний розсуд та змушений нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг і тому вимушений звернутися з вищевказаним позовом до суду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 травня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 квітня 2020 року було визначено про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільні справі судом не вживалось.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення аналогічні змісту позовної заяви та просив суд позов задовольнити, визнати відповідача таким, що втратив право користування належним йому на праві приватної власності житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до вимог приписів Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 на електронну адресу суду 14 квітня 2020 року направив заяву, яка була зареєстрована за вхідним № ЕП – 720/20-вх, відповідно до якої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, розгляд справи просив провести за його відсутності, зазначивши, що проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник позивача – Мезін В. В., що діє на підставі довіреності, посвідченої 20 грудня 2018 року секретарем Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Сизовою А. В. та зареєстрованої у реєстрі за № 97 у судовому засіданні позовні вимоги також підтримав у повному обсязі, в подальшому до суду не з`явився, але на електронну адресу суду направив заяву, яка була зареєстрована за вхідним № ЕП - 722/20-вх від 14 квітня 2020 року про закінчення розгляду справи у його відсутність, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`являвся, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог Цивільного процесуального законодавства України за адресою місця реєстрації, вказаною у довідці Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області. Згідно з даними поштових відділень судові повістки повернулися на адресу суду з відміткою про неможливість вручення – «за закінченням встановленого строку зберігання» та «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», за таких обставин, відповідно до частини 1 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач ОСОБА_8 вважається таким , що належним чином повідомлений про розгляд справи.

У судове засідання, що було призначено на 14 квітня 2020 року відповідач також не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся, у тому числі, шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028/pres-centr/11/908075/).

Про причини своєї неявки ОСОБА_2 суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності, а також відзив на позовну заяву, не надав.

Уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області у судове засідання теж не з`явився, про розгляд справи були повідомлені завчасно відповідно приписівЦивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Голова Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Біндус М. В. направив на адресу суду заяву, яка була зареєстрована за вхідним № 7942/19-вх від 08 листопада 2019 року, відповідно до якої зазначив, що Старовірівська сільська рада проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням не заперечує, просив суд розгляд справи провести за відсутності їх представника.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України України передбачено, що неявка у судове засідання будь – якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

При цьому, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача та його представника, а також представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, свідчить їх відповідні заяви долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним надання відповідачем та представником третьої особи особистих пояснень не має, а позивач у судовому засіданні їх вже надав, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог за їх відсутності.

Вислухавши пояснення та доводи позивача, а також показання свідків, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують правовідносини, що виникли, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно – правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 липня 2015 року, ухваленого в заочному порядку, по цивільні справі з єдиним унікальним № 631/721/15 – ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 про визнання права власності в порядку спадкування, визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 , на житловий будинок загальною площею 61,5 кв.м., житловою площею 39,4 кв.м. з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення суду набрало законної сили 16 липня 2015 року.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 76525902, сформованого 21 грудня 2016 року о 16 годині 06 хвилин, власником житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 61,5 кв.м., житловою площею 39,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з розміром частки одна ціла є ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126651463242, дата державної реєстрації 24 листопада 2016 року, номер запису про право власності 18188585).

Аналогічна інформація також міститься у Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 76526438 від 21 грудня 2016 року.

Приписами частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України закріплено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Зі змісту довідки про склад сім`ї, виданої сільським головою Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Біндус М. В. від 17 грудня 2018 року за № 2259, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є власником вищевказаного домогосподарства та має наступний склад сім`ї: дружина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , онука – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . За вищевказаною адресою також зареєстровані: брат – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , брат – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Згідно акту депутата Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Шаламової А. М., складеного в присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з`ясовано, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживає за цією адресою з 2002 року.

Допитані у судовому засіданні 01 жовтня 2019 року в якості свідків у відповідності до вимог статті 230 Цивільного процесуального кодексу Українии та попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підтвердили, що ОСОБА_1 постійно проживає в домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 за вищевказаною адресою не проживає багато років, останній раз бачили його у 2005 році, коли він приїжджав в гості. Де він живе свідкам не відомо, можливо мешкає десь у місті Харкові.

Відповідно до листа Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 02 березня 2020 року за № 1000/119 – 87/01/20 – 2020, який надійшов на адресу суду 12 березня 2020 року на виконання ухвали суду про витребування доказів, встановлено, що громадянин ОСОБА_11 із заявами щодо здійснення перешкод у користуванні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , до відділення поліції не звертався.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, Цивільного та Житлового кодексів України.

Так, з огляду на положення статті 47 Конституції України та статті 1 Житлового кодексу України кожен громадянин має право на житло.

У свою чергу, положеннями частини 4 статті 9 Житлового кодексу України закріплена гарантія кожного громадянина, відповідно до якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно положень статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до наданих доказів по справі достовірно встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є власником домоволодіння, розташованого за адресою:АДРЕСА_1 .

Згідно статті 41 Конституції України та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Аналогічні приписи містить й у частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України де передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статі 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Приписами частини 1 статті 383 Цивільного кодексу України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

За правилами статті 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.

Статтею 156 Житлового кодексу України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Проте, відповідно до частини 2 статті 405 Цивільного кодексу України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод пред`явивши одну із таких вимог: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічні роз`яснення також передбачені у пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Так, при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, колишніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї колишнього власника житла.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

До членів сім`ї власника належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом і ведуть з ним спільне господарство.

Кваліфікуючи спірні правовідносини, з урахуванням наданих доказів по справі, встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача, з 2002 року не мешкає у домоволодінні, що належить ОСОБА_1 судові виклики у судові засідання відповідачу також вручити не виявилося можливим, в зв`язку з тим, що він за місцем своєї реєстрації не проживає, ніяких доказів, що після виїзду зі спірного житлового будинку до сьогоднішнього дня, вживались будь-які спроби вселитись до спірного будинку відповідачем не надано.

З урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у сумі 768 гривні 40 копійок, що підтверджено квитанцією № 0.0.1249007742.1 від 23 січня 2019 року, виданою Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768 гривня 40 копійок.

Керуючись статтями 41, 47 Конституції України, статтями 16, 317, 383, 391, 396, 405 Цивільного кодексу України, статтями 1, 9, 150, 156 Житлового кодексу України, статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 211, 214, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, статтею 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Старовірівська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04398092, місце знаходження: Харківська область, Нововодолазький район, село Старовірівка, вулиця Центральна, будинок № 60.

Суддя: Т.М. Трояновська