Рішення № 88750912, 02.04.2020, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/3856/19

Провадження № 2/362/560/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» про стягнення не виплачених при звільненні грошових коштів та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем звідки його було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні йому не було виплачено заробітну плату, а тому він просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 19200,00 гривень, компенсацію за невикористану відпустку - 4072,60 гривень, та середній заробіток за час затримки розрахунку - 66179,75 гривень.

Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача повернути йому належним чином заповнену трудову книжку.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 з 23.02.2017 року та до моменту звільнення був відсутній на робочому місці, внаслідок чого було видано наказ №01/03/17 про призупинення нарахування заробітної плати останньому до з`ясування обставин відсутності позивача на робочому місці, про що також складено відповідні акти.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані ними письмові докази, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах із відповідачем ТОВ «Експресс-Транс» з 04.07.2016 року працюючи на посаді водія автотранспортних засобів, що підтверджується заяву позивача від 04.07.2016 року (а.с. 12) та Наказом ТОВ «Експресс-Транс» №35-к від 04.07.2016 року (а.с.13).

01.03.2017 року до директора ТОВ «Експресс-Транс» звернувся завідувач складом Зонова О.Г. з доповідною запискою, що 01.03.2017 року водій ОСОБА_1 не з`явився на робочому місці, про причини неявки не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідає, про що також складено акт від 01.03.2017 року (а.с. 48, 50).

На підставі вищезазначеної доповідної записки, відповідачем було видано Наказ №01/03/2017 від 01.03.2017 року про призупинення нарахування заробітної плати ОСОБА_1 , та проведення внутрішнього службового розслідування (а.с. 49).

11.04.2017 року позивачу було відправлено вимогу, в якій відповідач просив надати пояснення щодо причин відсутності ОСОБА_1 на роботі з 23.02.2017 року по 11.04.2017 року (а.с. 46-47).

В подальшому позивач знову не з`явився на робочому місці з 01 березня по 31 серпня 2017 року, що підтверджується відповідними актами від 02, 03,04, 06, 07, 09, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 27,28, 29, 30, 31 березня 2017 року, а також актами від 01, 10, 18 24 квітня 2017 року, 03, 10, 15, 22 28 травня 2017 року, 06, 12, 19, 26 червня 2017 року, 03, 10, 17, 24, 31 липня 2017 року, 31 серпня 2017 року (а.с. 51-95), що також відображено в табелі обліку використання робочого часу (а.с. 99-116).

31.08.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням (а.с. 14).

Факт припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем підтверджується Наказом про припинення трудового договору №112-к-Е-00000523 від 31.08.2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 15).

Що стосується трудової книжки позивача, то відповідно до розписки наданої ОСОБА_1 , останній 05.07.2016 року отримав її власноручно для оформлення візи (а.с. 117).

Перевіряючи доводи сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із положеннями ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (пункт 20 постанови).

При вирішенні спору суд врахував, що відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принципами судового доказування є обов`язковість доказування (оскільки всі обставини справи підлягають доказуванню, за винятком тих, які не підлягають доказуванню в силу закону); належність доказів; допустимість доказів; вільна оцінка доказів.

Позивач повинен довести факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що трудові права позивача щодо отримання ним заробітної плати за період з 01.03.2017 року по 31.08.2017 року в розмірі 19200,00 гривень, не були порушено відповідачем, а обставини на які посилався позивач не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач в зазначений період часу був відсутній на робочому місці, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, відповідними актами від 02, 03,04, 06, 07, 09, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 27,28, 29, 30, 31 березня 2017 року, а також актами від 01, 10, 18 24 квітня 2017 року, 03, 10, 15, 22 28 травня 2017 року, 06, 12, 19, 26 червня 2017 року, 03, 10, 17, 24, 31 липня 2017 року, 31 серпня 2017 року (а.с. 51-95), що також відображено в табелі обліку використання робочого часу, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Більш того, позивач не надав суду докази, що він зверталався до відповідача із заявами про виплату йому компенсації за всі невикористані дні відпустки, за правилами ст.116 КЗпП України, тому у діях підприємства відсутня вина в невиплаті позивачу компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4072,00 гривень, а відтак, у відповідача не виник обов`язок виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 66179,75 гривень відповідно до ст.117 КЗпП України, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Таким чином, судом встановлена відсутність на момент звільнення позивача заборгованості із заробітної плати, а відтак, права або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, відповідачем порушені не були.

Отже, суд, встановивши відсутність заборгованості по виплаті коштів перед позивачем, відмовляє в задоволенні вимог про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні, середнього заробітку за весь період затримки.

Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення працівникові сум, що належать йому при звільненні, а суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, то і в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.

Що стосується трудової книжки позивача, то відповідно до розписки наданої ОСОБА_1 , останній 05.07.2016 року отримав її власноручно для оформлення візи (а.с. 117), про що також зазначено в приписі про усунення виявлених порушень №КВ1068/60/АВ/П (а.с. 9-11).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та не заснованими на законі, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. А відтак в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. 43 Конституції України, статтями 47, 116, 231, 233 КЗпП України, статтями 3, 12, 13, 19, 77, 78, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Ковбель