Ухвала суду № 88747648, 14.04.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 204/7717/14-ц

провадження 4-с/201/30/2020

УХВАЛА

14 квітня 2020 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 25 березня 2020 року надійшла скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О.М., про визнання дій неправомірними та скасування постанов.

Ухвалою від 30 березня 2020 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче засідання по справі.

13 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа.

В заяві та у вимогах вище вказаної скарги заявник просить суд до завершення розгляду скарги зупинити стягнення на підставі виконавчого листа № 201/7717/14-ц, виданого 02.12.2019 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором від 08.02.2008 року в розмірі 678 356, 13 грн у виконавчому провадженні 61537550 та у зведеному виконавчому проваджені № 61538336, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М., оскільки в провадженні суду перебуває зазначена скарга, предметом якої є оскарження дій та рішень приватного виконавця, однак приватним виконавцем вчиняються певні виконавчі дії щодо його примусового виконання (накладено арешт на майно боржника), а тому заявник вважає, що в даному випадку необхідною вимушеною мірою, яка б гарантувала ефективний захист не тільки порушених прав боржника, а й дотримання обов`язкового для виконання всіма сторонами виконавчого провадження рішення суду.

Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи та заяви про забезпечення позову, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, з наступних підстав.

Судом встановлено на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О.М. перебувають виконавчі провадження з виконання виконавчих листів № 201/7717/14-ц, видані 02.12.2019 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором від 08.02.2008 року в розмірі 678 356, 13 грн. та судового збору в сумі 3654 грн., а також постанова про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 365,40 грн., вище вказані виконавчі провадження були об`єднані у зведене виконавче провадження.

Також установлено, що постановою приватного виконавця від 12 березня 2020 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження.

Відповідно до ст.ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частинами 2, 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають права оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Одним із видів забезпечення позову відповідно до п.п.6 ч.1 ст.150 ЦПК України є зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Таким чином, зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа допускається лише в разі, коли порушено питання про перегляд рішення на підставі якого виданий цей виконавчий документ.

Одночасно, суд не вправі вжити заходи забезпечення скарги (аналогічно забезпечення позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженням суду, а є виключно повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Таких висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові № 61-561св19 від 25 вересня 2019 року, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватись судами при вирішенні спорів.

Також судом встановлено, що в заяві не зазначено, яким чином може сприяти виконанню судового рішення вказаний захід, крім того не зазначено обставини та не надано документи, які б свідчили про те, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення скарги, окрім того, подана заява про зупинення стягнення не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог скарги, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення скарги. В заяві містяться лише загальні міркування та припущення заявника, що вище наведене призведе до порушення його прав та законних інтересів. Проте, самі лише припущення заявника стосовно вище наведеного, не є достатньою підставою для вжиття вище наведених заходів, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення скарги (позову), повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення скарги є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення скарги. Потенційна можливість вчинення дій про які зазначено у заяві, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення цієї заяви.

З поданих заявником матеріалів судом встановлено, що жодних обґрунтованих причин, у зв`язку з якими необхідно забезпечувати скаргу та будь-яких належних доказів того, що невжиття заходів забезпечення скарги може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, заявником також не надано.

З урахуванням вище наведеного та переліченого заява немотивована та до неї не додані додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення скарги саме у такий спосіб, як зазначено у заяві.

Також може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної вище заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, враховуючи вище викладені приписи законодавства, передбачених законом підстав для задоволення заяви нема.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). На підставі викладеного, керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 149, ст. 150, ст. 153, 260-261, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа – відмовити.

Ухвала набрала законної сили 14 квітня 2020 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя