Рішення № 88742641, 14.04.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/765/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Костенко Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування податкової консультації,

В С Т А Н О В И В:

11.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (надалі - ТОВ "Везерфорд Україна", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 02.10.2019 №555/10/16-31-31-02-26/ІКП "Щодо отримання ліцензії на право зберігання пального".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при наданні індивідуальної податкової консультації податковий орган вдався лише до фактичного цитування норм закону, не надавши чіткої відповіді на питання платника податків.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

06.03.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач висловлює незгоду з вимогами позову та зазначає, що податковий орган надав чітку відповідь на питання платника податків (а.с.35-37).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.04.2020.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зазначає про відсутність підстав, визначених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, для відкладення розгляду справи на іншу дату. У зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 05.09.2019 позивач звернувся до ГУ ДПС у Полтавській області з заявою про надання індивідуальної податкової консультації (а.с.10-12). Зокрема, позивач просив роз`яснити:

- Чи необхідно придбавати ліцензію на зберігання пального, якщо таке пальне зберігається в баку транспортного засобу або в баку технологічного транспортного засобу, каністрі тощо?

- Чи потрібно отримувати ліцензію на право зберігання пального, що використовується для власних потреб, у разі короткотермінового зберігання пального у пересувних (не стаціонарних) ємностях (цистернах) ?

- Чи потрібно суб`єктам господарювання отримувати ліцензію на право зберігання пального у пересувних (не стаціонарних) ємностях (цистернах), яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газо видобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі ?

ГУ ДПС у Полтавській області надано індивідуальну податкову консультацію від 02.10.2019 №555/10/16-31-31-02-26/ІКП "Щодо отримання ліцензії на право зберігання пального" (а.с.13-16).

Позивач не погодився з отриманою індивідуальною податковою консультацією та оскаржив її до суду.

Відповідно до підпункту 19-1.1.28 пункту 19-1.1 статті 19-1 (далі - ПК України) з-поміж функцій контролюючих органів визначено надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого, покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно з п. 52.1 ст. 52 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПК України).

Таким чином, податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, із застосування конкретних норм податкового законодавства, в межах його повноважень.

Відповідно до п. 52.3 ст. 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Згідно з п. 53.2 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

З змісту наведених законодавчих норм слідує, що податкова консультація являє собою здійснене фіскальним органом у відповідь на звернення платника (платників) податків тлумачення певної норми закону, яка регулює порядок стягнення, адміністрування, нарахування або сплати податків і зборів. Отримання позивачем індивідуальної податкової консультації, зміст якої відповідає нормам чинного законодавства, є юридичним фактом, що є підставою для звільнення від відповідальності платника податку, який діяв у відповідності до наданих такою консультацією роз`яснень з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.

Дослідженню в справах про визнання протиправною та скасування податкової консультації підлягають обставини щодо: поставлених у зверненні платника податків про надання податкової консультації питань; викладених у податковій консультації відповідей; відповідності зазначених у податковій консультації висновків нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Аналогічного змісту висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі №813/2617/15 від 20.02.2018).

Як зазначалося судом позивач звернувся до ГУ ДПС у Полтавській області з заявою про надання індивідуальної податкової консультації (а.с.10-12). Зокрема, позивач просив роз`яснити:

- Чи необхідно придбавати ліцензію на зберігання пального, якщо таке пальне зберігається в баку транспортного засобу або в баку технологічного транспортного засобу, каністрі тощо?

- Чи потрібно отримувати ліцензію на право зберігання пального, що використовується для власних потреб, у разі короткотермінового зберігання пального у пересувних (не стаціонарних) ємностях (цистернах) ?

- Чи потрібно суб`єктам господарювання отримувати ліцензію на право зберігання пального у пересувних (не стаціонарних) ємностях (цистернах), яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газо видобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі ?

За результатом звернення отримав письмову індивідуальну податкову консультацію від 02.10.2019 №555/10/16-31-31-02-26/ІКП "Щодо отримання ліцензії на право зберігання пального" (а.с.13-16).

Суд зазначає, що індивідуальна податкова консультація від 02.10.2019 №555/10/16-31-31-02-26/ІКП містить цитування статей (1, 15, 18) Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" №481/95-ВР від 19.12.1995 та Податкового кодексу України (п.п.14.1.6 б) п.14.1 ст.14). Також містить наступний висновок - "якщо діяльність ТОВ "Везерфорд Україна" підпадає під вище наведене положення, то придбання ліцензії на зберігання пального не потрібно, в іншому випадку виникає обов`язок придбання ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального".

Суд зазначає, що Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" внесено зміни до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-BP), зокрема, запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 01 липня 2019 року.

Відповідно до статті 1 Закону №481/95-BP місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального - це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) зі зміною або без змін його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №481/95-BP зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Згідно зі статтею 15 Закону №481/95-BP ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газо видобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо не отримання суб`єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Як позивач у запиті, так і відповідач у відповіді посилались на зазначені норми Закону №481/95-BP.

Суд зазначає, що податкова консультація від 02.10.2019 №555/10/16-31-31-02-26/ІКП лише наводить норми Закону №481/95-BP, які визначають обов`язок отримання ліцензії суб`єктами господарювання у разі зберігання ними пального на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності. Однак консультація не містить висновку з питань практичного використання норм законодавства у визначеному позивачем випадку.

Отже, ГУ ДПС у Полтавській області не надано відповідь на поставлене запитання, а цитування окремих норм права не відповідає вимогам статті 52 ПК України. Таку консультацію не можна вважати допомогою контролюючого органу, оскільки за фактичної відсутності висновків вона не придатна до практичного використання у діяльності платника податку.

Відсутність такої відповіді свідчить про протиправність консультації та наявність підстав для її скасування.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (вул. Велика Васильківська, 72, 4 поверх, прим. 7б, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 35633533) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул.Європейська, 4, м.Полтава 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування податкової консультації задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову консультацію Головного управління ДПС у Полтавській області від 02.10.2019 №555/10/16-31-31-02-26/ІКП "Щодо отримання ліцензії на право зберігання пального".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул.Європейська, 4, м.Полтава 36014, код ЄДРПОУ 43142831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (вул. Велика Васильківська, 72, 4 поверх, прим. 7б, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 35633533) витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 (дві тисячі сто дві гривні).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення), з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г.В. Костенко