Рішення № 88742624, 14.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року м. Одеса справа № 420/6415/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

30.10.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» (далі - ТОВ «Миколаївський сирзавод») до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001621401 від 27.09.2019 року.

Ухвалою суду від 04.11.2019 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 20.11.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 26.12.2019 року розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року без виходу до нарадчої кімнати строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.

27.01.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Миколаївський сирзавод” звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 27.09.2019 року №0001481304.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищенаведений позов надійшов до провадження (справа №420/616/20) судді Харченко Ю.В.

Ухвалою судді Харченко Ю.В. від 10.02.2020 року по справі №420/616/20 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

10.02.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача - ТОВ “Миколаївський сирзавод” надійшло клопотання (вхід.№6000/20) щодо об`єднання в одне провадження даної адміністративної справи №420/616/20 зі справою №420/6415/19.

Ухвалою судді Харченко Ю.В. від 06.03.2020 року клопотання позивача задоволено та передано справу №420/616/20 головуючому судді Одеського окружного адміністративного суду Іванову Е.А. для об`єднання в одне провадження, та спільного розгляду зі справою №420/6415/19.

Враховуючи наведене, ухвалою суду від 16.03.2020 року об`єднано в одне провадження адміністративну справу №420/6415/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001621401 від 27.09.2019 року із адміністративною справою №420/616/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001481304 від 27.09.2019 року. Об`єднаній справі присвоєно номер 420/6415/19.

В обґрунтування своїх позовних вимог які заявлені позивачем в межах адміністративних справ №420/616/20 та №420/6415/19 ним зазначено, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення (далі ППР) були винесені податковим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки №1718/15-32-14-01/30821003 від 28.08.2019 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» (код ЄДРПОУ 30821003) з питань дотримання вимог податкового, валютного, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018» та відповіді за результатами розгляду заперечень №24.09.2019 року №1401/10/15-32-05-01-10, а тому вони є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки з боку позивача відсутні порушення вимог Податкового кодексу України та інших нормативно-правових документів.

Представник Головного управління ДФС в Одеській області проти задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та наполягала, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними, обґрунтованими, та винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом у справі встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.07.2000 року за № 1 542 120 0000 000123 (т.1 а.с.16-20).

Видами діяльності ТОВ «Миколаївський сирзавод» є: за Код КВЕД 10.51 Перероблення молока, виробництво масла та сиру (основний); Код КВЕД 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; Код КВЕД 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

В період з 31.07.2019 року по 20.08.2019 року на підставі направлень на перевірку від 23.07.2019 року виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, наказу ГУ ДФС в Одеській області від 16.07.2019 року №5575, проведена документальна планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Миколаївський сирзавод», з питань дотримання вимог податкового, валютного, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки податковим органом складено акт №1718/15-32-14-01/30821003 від 28.08.2019 року (т.1 а.с.52-89), у висновках якого зазначено, зокрема, про порушення позивачем наступних норм законодавства:

- п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями викладені в п. 3.1.1.1 перевіркою встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевіряється на загальну суму 307378 грн. у т.ч.: в декларації за 2018 рік на суму 307378 грн.;

- пп.14.1.47 пп.14.1.54, п.14.1 ст.14, пп.162.1.1 п.162.1.3, п.162.1 ст.162, пп. 163.1.1, пп.163.1.2 п.163.1 пп.163.2.1, пп.163.2.2 п.163.2 ст.163, пп.164.1.1, пп.164.1.2 п.164.1, п.п.164.2.17 п.154.2, п164.5 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1, п.168.3, пп.168.1.1, пп.168.4.2, пп.168.4.3, пп.168.4.4, пп.168.4.5, пп.168.4.7 п.168.4 ст.168, п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 26341,42 грн.

На підставі вищезазначеного та акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області винесено податкові повідомлення-рішення:

№0001621401 від 27.09.2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 384 223,00 грн. у т.ч.: за податковим зобов`язанням на суму 307 378,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 76 845,00 грн. (т.1 а.с.93) – через те, що фактична собівартість реалізованої позивачем готової продукції (балансова вартість реалізованої готової продукції з урахуванням транспортно-заготівельних витрат та загальновиробничих витрат) за 2018 рік склала 13 105 344 грн., в той час як підприємством зазначено у фінансовій звітності 14 813 000 грн., що на 1 707 656 грн. більше ніж фактична;

№0001481304 від 27.09.2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 26341,42 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 19229,58 грн. (т.1 а.с.92) – через безпідставне списання позивачем паливно-мастильних матеріалів в перевіряємому періоді в сумі 120000,00 грн., що визначається як додаткове благо, оскільки згідно наданих ТОВ «Миколаївський сирзавод» до перевірки документів, відповідачем встановлено, що в перевіряємий період фізичні особи – наймані працівники, на яких за трудовим договором покладено використання паливно-мастильних матеріалів згідно табелів обліку робочого часу на цей час були вихідними.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України) (в редакції чинній на момент вчинення правопорушень).

Щодо податкового повідомлення рішення №0001621401 від 27.09.2019 року суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки №1718/15-32-14-01/30821003 від 28.08.2019 року відповідачем в ході перевірки встановлено, що в рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт та послуг) звіту про фінансові результати за 2018 рік ТОВ «Миколаївський сироробний завод» зазначено суму 14 813 000 гривень, в той час, як згідно наданих до перевірки первинних документів та бухгалтерських документів (оборотних відомостей по бухгалтерських рахунках 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» 701 «Дохід від реалізації готової продукції», 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» 91 «Загально виробничі витрати») значення кредитового обороту по рахунку 26 «Готова продукція» та дебетового обороту по рахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» за відповідний період складало 13 105 344 гривень. Вищевказане свідчить, що фактична собівартість реалізованої готової продукції (балансова вартість реалізованої готової продукції з урахуванням транспортно-заготівельних витрат та загальновиробничих витрат) за 2018 рік склала 13 105 344 гривні. В той час як підприємством зазначено у фінансовій звітності 14 813 000 гривень, що на 1 707 656 гривень більше ніж фактична.

Як зазначено представником позивача у судовому засіданні, контролюючим органом при здійсненні перевірки не враховано до складу витрат суму у розмірі 1 709 873 гривні 52 копійки до яких входили витрати: на заробітну плату у розмірі 917 967,34 грн.; з податку єдиного соціального внеску у розмірі 198 136,67 грн.; на тару у розмірі 13 769,51 грн.; списання пічного палива на виробництво у розмірі 580 000,00 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За змістом визначення, наведеного в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Податковим кодексом України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Пунктом 139.1.1 та 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України визначено, що фінансовий результат до оподаткування:

Збільшується на суму витрат на формування резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Зменшується на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами пункту 138.6 (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та пункту 138.8 (собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) статті 138 ПК України.

При цьому норми статті 138 ПК України не містять обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-ХІV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 4-6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.99 року №318 (далі - П(С)БО 16 «Витрати») визначено, що об`єкт витрат – це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Прямі витрати – це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об`єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшення зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п.9 розділу «Витрати» П(С)БО 16 «Витрати» визначено виключний перелік послуг, які не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати.

Пунктом 11 П(С)БО 16 «Витрати» визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п.12-16 П(С)БО 16 «Витрати» до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Згідно пункту 16 П(С)БО 16 «Витрати» загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в додатку 1 до цього Положення (стандарту).

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Позивачем на підтвердження обставин щодо сплати податку з єдиного соціального внеску, заробітної плати працівникам та списання пічного палива за перевіряємий період, надано до суду відповідні докази, зокрема платіжні доручення, виписки з банку та зведенні відомості нарахування заробітної плати, (т.1 а.с. 121-148), облікові дані рахунків №651, №661, №203 (т.2 а.с.102-103), які не перевірялись під час проведення перевірки перевіряючими.

При цьому представник відповідача не зміг пояснити суду чому дані рахунки (№651, №661, щодо нарахування єдиного соціального внеску та заробітної плати) не досліджувались перевіряючими під час перевірки, тоді як зарплата нараховувалась та виплачувалась працівникам ТОВ «Миколаївський сирзавод» у перевіряємому періоді та на неї нараховувався єдиний соціальний внесок та відомості про наявність заборгованості по його сплаті до бюджету в акті перевірки відсутні.

Також позивачем не пояснено суду чому не досліджено рахунок №203 (т.2 а.с.100) щодо списання пічного палива.

При цьому на підтвердження придбання пічного палива позивачем надано до суду: специфікації, акт здачі-прийняття палива, видаткові накладні (т.1 а.с.96-112).

Виходячи с аналізу вищенаведених норм та наявних в матеріалах справи доказах суд доходить висновку що витрати на заробітну плату, податок єдиного соціального внеску та списання пічного палива позивачем правомірно віднесено до витрат собівартості реалізованої продукції, а отже такі повинні були враховуватись перевіряючими при проведенні перевірки.

Відповідно до п.10 П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Виходячи з поняття "запаси", визначеного у пункті 4 положення (стандарту) бухгалтерського обліку, 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044 (далі - П(С)БО-9), такими є активи (товари) до моменту їх відпуску у торгівельну мережу з метою реалізації. В силу приписів пункту 9 П(С)БО-9 витрати на транспортування відповідних активів є первісною вартістю запасів, що за своєю суттю означає віднесення до собівартості запасів транспортно-заготівельних витрат, пов`язаних виключно з набуттям активу, а не його кінцевою реалізацією.

Згідно до п.6 П(С)БО-9 для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

Відповідно до п.6.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2, зазначено, що вартість тари при вибутті включається до:

виробничої собівартості готової продукції, якщо вона використовується для затарювання готової продукції безпосередньо в процесі виробництва;

витрат на збут, якщо вона використовується для затарювання товарів, готової продукції та інших запасів на складах;

собівартості реалізованих виробничих запасів, якщо її вартість не включена до первісної вартості реалізованої готової продукції, товарів, інших запасів, зазначена в супроводжуючих документах, окремою позицією і оплачена покупцем окремо.

Аналізуючи вищенаведені норми суд доходить висновку, що витрати на тару правомірно віднесені позивачем до складу витрат собівартості реалізації готової продукції.

Разом з тим суд вказує, що зазначену позицію також висловлено Міністерством фінансів України в листі від 18.12.2008 року №31-34000-10-16/44972.

Як наслідок, суд зазначає, що контролюючий орган повинен був враховувати вищенаведені витрати при проведенні перевірки ТОВ «Миколаївський завод».

Відповідно до пункту 31 П(С)БО 16 «Витрати» у примітках о фінансової звітності наводиться інформація про:

склад і суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші витрати» Звіту про фінансові результати;

склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

Відповідно до п.п. 5.5. розділу II П(С)БО 25 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва» у статті "Інші операційні витрати" наводяться адміністративні витрати, витрати на збут, а також собівартість реалізованих оборотних активів (крім готової продукції, товарів і фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та груп вибуття; відрахування на створення резерву сумнівних боргів і сума списаних безнадійних боргів; втрати від знецінення виробничих запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування наступних операційних витрат; інші витрати, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства. У цій статті також відображається належна до сплати за звітний період відповідно до законодавства сума податків і зборів. (Абзац перший підпункту 5.5 пункту 5 розділу II із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів N 48 (20341-14 ) від 08.02.2014).

Разом з тим, відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 № 291: рахунок 901 - «Собівартість реалізованої готової продукції», рахунок 26 - «Готова продукція».

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженої наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999, проведенням Дт 901 Кт 26 відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок).

Суд зазначає, що позивачем зазначено всі витрати у спрощеному фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва відповідно до якого собівартість реалізованої продукції (товару, робіт, послуг) за 2018 рік вказано у розмірі – 14 813.0 (тисячних), що з врахуванням вищенаведених висновків суду, а саме віднесення до витрат таких складових як витрат: на заробітну плату у розмірі 917 967,34 грн.; з податку єдиного соціального внеску у розмірі 198 136,67 грн.; на тару у розмірі 13 769,51 грн.; списання пічного палива на виробництво у розмірі 580 000,00 грн. – є правомірним (т.2 а.с.149-150).

З такими ж показниками позивачем у податковій декларації за 2018 рік, а саме дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, код рядка 01 у сумі 14 913 291 грн., що також відповідає наявним розрахункам (т.2 а.с.139-148).

Таким чином відповідач дійшов хибних висновків в акті перевірки №1718/15-32-14-01/30821003 від 28.08.2019 року щодо заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» на загальну суму 307378 грн. в декларації за 2018 рік (т.2 а.с.139-148), оскільки встановлені ним порушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене податкове повідомлення-рішення №0001621401 від 27.09.2019 року винесено безпідставно, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо видачі позивачем паливно-мастильних матеріалів відповідно до яких податковим органом винесено ППР №0001481304 від 27.09.2019 року, суд зазначає наступне.

Вирішуючи даний спір, суд, з приводу встановлення контролюючим органом з боку ТОВ «Миколаївський сирзавод» порушень вимог податкового законодавства за фактами видачі ПММ найманим робітникам, за рахунок коштів підприємства у вихідні дні, зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки на думку контролюючого органу позивачем безпідставно видано працівникам паливно-мастильні матеріали в перевіряємому періоді в сумі 120000,00 грн., що визначається як додаткове благо, оскільки згідно наданих ТОВ «Миколаївський сирзавод» до перевірки документів, відповідачем встановлено, що в перевіряємий період фізичні особи – наймані працівники, на яких за трудовим договором покладено використання паливно-мастильних матеріалів згідно табелів обліку робочого часу на час отримання ПММ були вихідними.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, призвели до заниження податку на доходи фізичних осіб в розмірі 26341,42 грн.

Як зазначив з цього приводу представник позивача робочий час обліковується відповідно до положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табелю, дорожніх листів та інших документів. За перевіряємий період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року працівники ТОВ «Миколаївський сирзавод» не працювали у вихідні дні, у вихідні дні все зачинено, і жодні документи про видачу паливно-мастильних матеріалів або здійснення виробництва чи продажу продукції у вихідні дні відсутні.

Позивачем на підтвердження факту придбання та використання у власній господарській діяльності у робочий час паливно-мастильних матеріалів надано до суду специфікації, акти здачі-прийняття товару, видаткові накладні, забірні листи, табелі обліку робочого часу, зведені відомості заробітної плати, з яких зокрема відображається дата видачі водіям палива (т.1 а.с.96-112, 149-249, т.2 а.с.1-14, 97-104).

Відповідно до п.п. “е” п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно з п.164.5 ст.164 ПК України 164.5 під час нарахування (надання) доходів у будь-якій не грошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп),

де К - коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Пунктом 167.1 ст.167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до п.п. 168.1.1. п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Суд зазначає, що донараховувавши позивачу грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, відповідач виходив з того, що працівниками ТОВ «Миколаївський сирзавод» здійснювалось видачі паливно-мастильних матеріалів у вихідні дні для особистих потреб та позивачем як податковим агентом не здійснено нарахування податку на доходи фізичних осіб на вартість таких матеріалів.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими такі доводи відповідача, оскільки як вже зазначено вище, придбане паливо використовувалось ТОВ «Миколаївський Сирзавод» виключно в господарській діяльності, і не використовувалось ними вихідні дні. В зв`язку з цим працівники ТОВ «Миколаївський сирзавод» не отримували безоплатно паливно-мастильні матеріали і як наслідок не відбувалось у них збільшення загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, в даному випадку відсутній об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а тому висновки акту перевірки в частині заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб в розмірі 26341,42 грн. є також необґрунтованими.

Водночас суд враховує, що в акті перевірки та додатках до нього відсутні посилання на первинні документи з яких перевіряючими встановлено дані обставини (назва документа, його дата, номер, кількість палива, П.І.Б. особи яка отримала ПММ) та контролюючим органом (суб`єктом владних повноважень на якого відповідно до приписів КАС України покладено обов`язок доказування правомірності винесення свого рішення) не надано жодних документів під час розгляду цієї справи відповідно до яких перевіряючими встановлено, що видача/списання паливно-мастильних матеріалів відбувалось найманими працівниками ТОВ «Миколаївський завод» саме у вихідні дні, в той час як позивачем надано відповідні докази на спростування цих обставин, через що суд вважає, що відповідачем не доведено наявність такого порушення матеріально-відповідальними особами (водіями).

При цьому, відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином з огляду на вищезазначене, суд вважає податкове повідомлення рішення №0001481304 від 27.09.2019 року протиправним та таким, що підлягають скасуванню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви у справі №420/6415/19 додано платіжні доручення №2206 від 30.10.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 3842,24 грн. та №2234 від 11.11.2019 року про доплату судового збору у розмірі 1921,10 грн. (т.1 а.с.121-122).

Разом з тим, позивачем до позовної заяви у приєднаній справі №420/616/20 додано платіжні доручення №2335 від 19.12.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1921,00 грн. та №2428 від 04.02.2020 року про доплату судового збору у розмірі 181,00 грн. (т.2 а.с.213, 219).

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У свою чергу, правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України “Про судовий збір”.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 ЗУ №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою встановлюється ставка судового збору у сумі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік”, з 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить - 1921 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, з 1 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить - 2102 гривні.

З огляду на зазначене, та враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод», суд вважає за необхідне стягнути на його користь всю суму сплаченого ним судового збору у загальному розмірі 7865,34 грн. з Головного управління ДФС в Одеській області.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» до Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0001621401 від 27.09.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0001481304 від 27.09.2019 року.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5 код 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський сирзавод» (67000, Одеська область, Миколаївський район, смт. Миколаївка, вул. Центральна 1, код ЄДРПОУ 30821003) витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 7865,34 грн. сплачені за платіжними дорученнями №2206 від 30.10.2019 року, №2234 від 11.11.2019 року, №2335 від 19.12.2019 року та №2428 від 04.02.2020 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.