Рішення № 88742126, 09.04.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2020 р. справа № 300/373/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Главача І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Станішевської В.Р.,

представника позивача - Лейбюка В.П.,

представника відповідача - Федик Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасуваня постанови №3-ФС від 16.01.2020, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 17.02.2020 звернувся до суду з позовною заявою до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасуваня постанови №3-ФС від 16.01.2020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем законодавства про працю, зокрема вимог статей 21-24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за які передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, в результаті чого протиправно винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020, якою на позивача накладено штраф у розмірі 125 190 грн. ОСОБА_1 зазначає, що не допускав порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, адже факту допуску позивачем працівника до роботи відповідач не встановив.

Ухвалою суду від 18.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 11.03.2019 (а.с.37-42), в якому просив у задоволенні позову відмовити. У відзиві відповідач зазначив, що 24.10.2019 на адресу Управління Держпраці в Івано-Франківській області надійшов лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 17.10.2019 № 552/9/09-19-33-06 про вжиття заходів за результатами фактичної перевірки у ФОП ОСОБА_1 . До вказаного листа додано копію Акту (довідки) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) від 10.10.2019 № 142/09-19-33-06/ НОМЕР_1 та копію пояснень гр. ОСОБА_2 , довіреної особи ФОП ОСОБА_1 . Відповідно до зазначеного акту, спеціалістами ГУ ДПС в Івано- Франківській області під час проведення фактичної перевірки котеджу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою с . Микуличин Яремчанської міськради Івано- Франківської області встановлено порушення законодавства про працю, а саме вимог ст. 24 КЗпП України. Так, зокрема встановлено, що послуги з тимчасового проживання фактично надає фізична особа - платник податку ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої йому ФОП ОСОБА_1 . Зазначає, що при вивчені надісланих ГУ ДПС в Івано-Франківській області документів, Управлінням Держпраці встановлено, що вони містять суттєві недоліки, у зв`язку з чим їх було повернуто ГУ ДПС в Івано-Франківській області. Після повторного отримання від ГУ ДПС в Івано-Франківській області документів перевірки начальником Управління Держпраці в Івано-Франківській було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16.01.2020 року № 3-ФС за порушення законодавства про працю. Враховуючи зазначене, відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову, тому просив суд відмовити у задоволенні позову.

12.03.2020 позивачем подано заяву, в якій наведено додаткове обгрунтування протиправності оскаржуваної постанови (а.с. 68-69).

27.03.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 звертає увагу на незаконність матеріалів перевірки, проведеної посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області й відповідно винесеної на їх підставі постанови №3-ФС від 16.01.2020 (а.с. 79-81).

Також 03.04.2020 надійшла заява представника позивача щодо додаткового обгрунтування протиправності оскаржуваної постанови (а.с. 90).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив. Суду пояснив

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення, встановив наступне.

10.10.2019 посадовими особами Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Перевіркою встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 статей 21-24, 94, 95 Кодексу законів про працю України, про що зафіксовано в акті (довідці) від 10.10.2019 №142/09-19-33-06/ НОМЕР_1 (а.с. 14-15).

Так, відповідно до даного акта від 10.10.2019 №142/09-19-33-06/ НОМЕР_1 фактичною перевіркою котеджу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою с . Микуличин Яремчанської міськради Івано- Франківської області встановлено, що послуги з тимчасового проживання фактично надає фізична особа - платник податку ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої йому ФОП ОСОБА_1 . Зазначено, що у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 підтвердив здійснення діяльності з надання послуг з тимчасового проживання на підставі довіреності від ФОП ОСОБА_1

24.10.2019 на адресу Управління Держпраці в Івано-Франківській області надійшов лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 17.10.2019 № 552/9/09-19-33-06 про вжиття заходів за результатами фактичної перевірки у ФОП ОСОБА_1 (а.с. 43).

Листом від 25.10.2019 № 05-07/15-10/6293 Управління Держпраці в Івано-Франківській області повідомило позивача про отримання від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області Акту (довідки) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) від 10.10.2019 № 142/09-19-33-06/ НОМЕР_1 (а.с. 46).

05.11.2019 позивач направив відповідь на лист Управління Держпраці в Івано-Франківській області, у якій заперечив щодо надання ним працівникам Головного управління ДПС в Івано-Франківській області послуг проживання та помилковість висновків податкового органу про порушення законодавства про працю (а.с. 47).

Відповідач при вивченні надісланих Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області документів фактичної перевірки позивача встановив, що вони містять суттєві недоліки, у зв`язку з чим листом від 09.12.2019 №05-07/15-10/7331 повернув їх до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області для усунення таких недоліків (а.с. 48).

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області листом від 21.12.2019 № 1889/9/09-19-33-06 повторно надіслало відповідачу матеріали фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 49).

Листом від 27.12.2019 № 05-07/15-10/7879 Управління Держпраці в Івано-Франківській області повторно повідомило позивача про отримання від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області матеріалів його перевірки (а.с. 55).

16.01.2020 на підставі отриманих від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області матеріалів відповідачем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020, якою на позивача за порушення статей 21-24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 125 190 грн. (а.с. 11).

Позивач, не погоджуючись із накладенням на нього постановою №3-ФС від 16.01.2020 штрафних санкцій, подав до Державної служби України з питань праці скаргу на дії посадових осіб Управління Держпраці в Івано-Франківській області (а.с. 58 зворот).

Листом від 19.02.2020 №1159/2.2/3.3-20 Державна служба України з питань праці повідомила позивача про відсутність можливості оскарження постанови до Держпраці та роз`яснила про право оскарження такої постанови у судовому порядку (а.с. 61).

Позивач, вважаючи постанову №3-ФС від 16.01.2020 протиправною, звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні вказаного спору суд виходив з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі Закон №877-V).

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст.2 Закону №877-V).

Згідно із статтею 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи позивача про відсутність підстав для накладення відповідачем штрафу на підставі акта Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 10.10.2019 № 142/09-19-33-06/ НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45 - денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Судом встановлено, що відповідач при вивченні надісланих Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області документів фактичної перевірки позивача встановив, що такі містять суттєві недоліки, у зв`язку з чим листом від 09.12.2019 №05-07/15-10/7331 повернув їх до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області для усунення таких недоліків (а.с. 48).

Після повторного отримання 23.12.2019 від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області матеріалів фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області, у визначений пунктом 3 Порядку № 509 45 - денний строк винесено оскаржувану постанову №3-ФС від 16.01.2020.

Зважаючи на викладене, суд не погоджується з висновками позивача про порушення посадовою особою відповідача 45 - денного строку для накладення штрафу.

Пунктом 4 визначено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 Порядку № 509, складає постанову про накладення штрафу.

У разі відсутності підстав для складання постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у визначені Порядком № 509 строки.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Щодо наявності підстав для накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю, суд зазначає наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - Кодексу законів про працю України).

Згідно із частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За визначенням частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на зміст наведених норм, суб`єкту владних повноважень при перевірці суб`єкта господарювання належить виявити, зібрати, зафіксувати та підтвердити фактичні дані, які доводять факт допуску виконання фізичною особою роботи як найманим працівником.

Так, зі змісту акта 10.10.2019 № 142/09-19-33-06/ НОМЕР_1 вбачається, що фактичною перевіркою котеджу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою с. Микуличин Яремчанської міськради Івано- Франківської області Головним управління ДПС в Івано-Франківській області встановлено, що послуги з тимчасового проживання фактично надає фізична особа - платник податку ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої йому ФОП ОСОБА_1 . Зазначено, що у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 підтвердив здійснення діяльності з надання послуг з тимчасового проживання на підставі довіреності від ФОП ОСОБА_1 .

Однак суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного надання ОСОБА_2 послуг з проживання (передання місця для ночівлі, отримання відповідної плати, тощо).

Що стосується письмових поясненнях ОСОБА_2 про здійснення діяльності з надання послуг з тимчасового проживання на підставі довіреності від ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє /частина перша статті 239 ЦК України/.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частини перша та третя статті 244 ЦК України/).

Отже, довіреність є письмовим документом, що підтверджує повноваження представника представляти інтереси довірителя перед третіми особами та вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє.

Судовим встановлено, що 09.02.2017 приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Грицюком П.І., за реєстровим №165, посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 на представництво його інтересів ОСОБА_2. Зокрема, даною довіреністю позивач уповноважив ОСОБА_2 бути його представником в усіх державних установах, господарських, громадських та інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі у державній адміністрації, реєстраційній службі, державній податковій адміністрації, управлінні внутрішніх справ, банківських установах, правоохоронних органах, органах нотаріату, тощо, з усіма необхідними повноваженнями, з питань ведення фінансово-господарської (підприємницької) діяльності, а також проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності та проведення ліквідаційної процедури, з усіма правами та обов`язками які надані чинним законодавством України для такого роду повноважень (а.с. 70).

Зі змісту даної довіреності вбачається, що вона видана на представництво інтересів позивача у державних та інших установах з питань ведення фінансово-господарської діяльності, однак не передбачає повноважень представника надавати послуги з тимчасового проживання, зокрема надання третім особам місця для ночівлі у засобі розміщення за відповідну плату.

Іншої довіреності, яка передбачає право ОСОБА_2 надавати від імені ОСОБА_1 послуги з тимчасового проживання суду не надано.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи відповідача щодо надання ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності послуг з тимчасового проживання.

Суд зазначає, що факт допущення працівника до роботи повинен підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем на обґрунтування правомірності своєї позиції у межах спірних правовідносин не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту допущення позивачем до виконання робіт (надання послуг) ОСОБА_2 без укладення трудового договору.

Оцінюючи доводи сторін, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. по справі ОСОБА_10 проти Іспанії, від 22.02.2007 р. по справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011 р. по справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010 р. по справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 р. по справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 р. по справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 р. по справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_11 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), згідно з якою право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними доказами порушення позивачем вимог статей 21-24 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, для прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими витратами є понесені позивачем витрати на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №97 від 13.02.2020 (а.с. 3).

Доказів понесення витрат на оплату правової допомоги позивачем суду не надано.

Таким чином, підлягає стягненню з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67, код ЄДРПОУ - 39784625) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ., РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Відповідач - Управління Держпраці в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, буд. 67, м. Івано-Франківськ, поштовий індекс - 76018, код ЄДРПОУ - 39784625).

Суддя Главач І.А.

Рішення складене в повному обсязі 14 квітня 2020 р.