Рішення № 88741809, 14.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2020 року м.Київ № 320/3963/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Київській області та просить суд:

визнати рішення щодо відмови провести виплату одноразової грошової допомоги, яке викладено та оформлено листом від 07.05.2019 № 11321/Д/10-36-04-02;

зобов`язати провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ (другої) групи, що настала внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, згідно ст. 356 Податкового кодексу України, ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», п. 15 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію», Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 із змінами та доповненнями передбачені відповідно до порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.10.2017 був звільнений з посади старшого оперуповноваженого ВОСА ПДВ оперативного управління Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області в запас на підставі п. 64 п.п. «б» (через хворобу). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 у справі № 810/2280/18 зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби в Київській області провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розрахунку 150-кратного розміру прожиткового мінімуму. Проте, як зазначає позивач 12.07.2018 після проведення повторного медичного огляду йому встановлено ІІ групу інвалідності, яка пов`язана із проходженням військової служби, у зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати праце здатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі - Порядок № 850). Однак, відповідачем відмовлено у такій виплаті, у зв`язку з втратою чинності Закону України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565). Не погоджуючись із вказаною відмовою позивач звернувся до суду.

07.08.2019 відповідачем подано відзив на адміністративний позов, у якому проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засідання 24.10.2019 позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позові та просив суду адміністративний позов задовольнити.

Відповідач у судовому засідання проти заявлених позовних вимог заперечив, та просив суд у задоволені позову відмовити з підстав наведених у відзиві та пояснень оголошених під час судового засідання.

Крім того позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 суд ухвалив замінити відповідача Головне управління ДФС України у Київській області на його правонаступника Головне управління ДПС України у Київській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 - громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області 19.03.1998; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідно до Наказу від 12.10.2017 № 683-о Головного управління Державної фіскальної служби позивача звільнено з посади та податкової міліції 27.10.2017 в запас на підставі п. 64 п.п. «б» (через хворобу).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 14.04.2017 виданого Державною фіскальною службою України позивач має пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Довідкою МСЕК серії АВ № 0531278 від 12.07.2018 після повторно медичного огляду позивачу встановлена ІІ група інвалідності з відміткою «захворювання пов`язане з проходженням військової служби».

Також згідно із довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0026291 від 12.07.2018, рівень втрати професійної працездатності у позивача становить 70 %, у зв`язку із захворюванням пов`язаним з проходженням військової служби.

18.04.2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою виплатити йому кошти передбаченні за настання 12.07.2018 страхового випадку, а саме встановлення ІІ групи інвалідності та втрати професійної працездатності у розмірі 70%, які пов`язані із проходженням військової служби.

Листом від 07.05.2019 № 11323/Д/10-36-04-02 позивачу відмовлено у такому нарахуванні та виплаті, у зв`язку з втратою чинності Закону № 565, а Порядок № 850 не розповсюджується на працівників податкової служби, оскільки вони не проходять службу в органах внутрішніх справ.

Не погоджуючись із вказаною відмовою податкового органу, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 356 Податкового кодексу України (далі - ПК України) держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені ст. 20-23 Закону № 565 та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно з ч. 6 ст. 23 Закону № 565 у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Закон № 565 втратив чинність 07.11.2015 у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015. При цьому у п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07.03.2018 у справі № 464/5571/16-а, від 21.06.2018 у справі № 822/31/18 та від 28.08.2018 №804/6297/17, від 06.03.2019 у справі № 822/163/18.

Відповідно до ст. 23 Закону № 565 постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 затверджено Порядок № 850.

Пунктом 2 зазначеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності (12.03.2015) Законом № 208 мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

Згідно з п. 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

У зв`язку з прийняттям Закону України від 13.02.2015 «Про внесення змін до ст. 23 Закону України Про міліцію щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №850.

Відповідно до п. 2 п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Отже, на час установлення позивачу II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах податкової міліції, чинними є обидва Порядки (№ 707 і № 850), які регулюють однопредметні правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, передбаченої ст. 23 Закону № 565.

Конституційний Суд України у п. 3 рішення від 03.10.1997 № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015, якою затверджений Порядок № 850, встановлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13.02.2015 № 208 Про внесення змін до ст. 23 Закону України «Про міліцію щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, призначення та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 23 Закону України Про міліцію, здійснюється відповідно до Порядку, під час дії якого встановлена втрата працездатності.

Отже, призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 707 можливо лише за умови, що особа мала право на отримання такої допомоги до 12.03.2015. Позивач набув таке право у 2018 році, оскільки згідно довідки МСЕК Серії АВ №0531278 позивачу з 12.07.2018 встановлено ІІ групу інвалідності, тобто після 12.03.2015, а тому розмір допомоги має бути призначений у відповідності з нормами Порядку № 850.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо відсутності у позивача, як працівника податкової міліції, права на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Порядком № 850, оскільки:

відповідно до ст. 356 ПК України на осіб начальницького і рядового складу податкової міліції поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону № 565

право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України Про міліцію, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію» (абзац 3 п. 15 розділу XI прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію);

на виконання ст. 23 Закону України Про міліцію в редакції Закону України від 13.02.2015 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 850 виплати одноразової допомоги.

Порядок № 850 прийнятий пізніше ніж Порядок № 707, і визначає процедуру та розміри призначення на виплати одноразової допомоги у зв`язку з установленням групи інвалідності після 12.03.2015, передбаченої ст. 23 Закону України Про міліцію. Відсутність у Порядку № 850 вказівки на поширення його дії на працівників податкової міліції, призначення допомоги яким здійснюється відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію», не є підставою для позбавлення їх права на отримання одноразової допомоги у розмірі, визначеному діючим на дату установленням групи інвалідності Порядком № 850.

Пунктом 4 вказаного Порядку № 850 встановлено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Цією нормою визначений механізм здійснення виплат одноразової грошової допомоги при встановленні протягом двох років особі вищої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, а саме такі виплати мають здійснюватися з урахуванням вже раніше виплачених сум.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 808/1866/16.

Оскільки після отримання позивачем ІІ групи інвалідності не пройшло більше двох років, адже ІІІ групу інвалідності йому встановлено - 20.11.2017, а в подальшому ІІ групу інвалідності - 12.07.2018, то у зв`язку із цим позивач з моменту встановлення йому комісією вищої групи інвалідності набув права на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми, відповідно до Порядку № 850.

Фактичною підставою для виникнення даного спору слугувала неузгодженість законодавства, яким регулюються питання призначення вказаної допомоги особам, які проходили службу в органах податкової міліції.

Так, у рішенні по справі «Budchenko v. Ukraine» від 24.07.2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відмова у задоволенні законного права заявника через відсутність механізму його реалізації, становить втручання у право власності згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а через нездатність забезпечити реалізацію такого права заявника в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов`язання за статтею 1 Першого протоколу.

Таким чином, позивач, як працівник податкової міліції, має право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» у розмірі, визначеному Порядком № 850. Разом з цим при здійсненні йому відповідної виплати повинна бути врахована раніше виплачена одноразова допомога за попередню групу інвалідності (ІІІ групу), відповідно до Порядку № 850.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права вл.сті" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Державної податкової служи в Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) провести виплату одноразової грошової допомоги, яке викладено та оформлено листом від 07.05.2019 № 11321/Д/10-36-04-02.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служи в Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ (другої) групи, що настала внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, згідно ст. 356 Податкового кодексу України, ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», п. 15 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію», Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 із змінами та доповненнями передбачені відповідно до порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.