Рішення № 88741805, 13.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року № П/320/912/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації, в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації по відмові згідно листа №02-15/35 від 22.01.2020 надати ОСОБА_1 статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд адміністративної справи, із заявою по суті справи до суду не звертався.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, у 1986 році ОСОБА_1 працював в Кагарлицькому авто підприємстві 11032 на посаді водія.

З 08.07.1986 по 15.07.1986 та з 19.08.1986 по 26.08.1986 позивача було відряджено в 30 кілометрову зону Чорнобильської АЕС, а саме, позивач працював на перевезенні людей, які працювали вахтовим методом на Чорнобильській АЕС.

Факт участі позивача у роботі в зоні відчуження підтверджується маршрутним листом, наказом №123-ком від 08.07.1986 та наказом №153-ком від 19.08.1986.

27 січня 2010 року ОСОБА_1 було встановлено III групу інвалідності довічно, причиною якої є захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК Сер. КИО-1 №332545 від 04.02.2010.

У зв`язку з чим, позивачу було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серія НОМЕР_1 від 27.12.2019.

Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації із заявою про надання йому статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення на підставі п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки він залучався до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Проте, відповідач своїм листом №02-15/35 від 22.01.2020 відмовив у наданні статусу інваліда війни, посилаючись на те, що посилаючись на те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до формувань Цивільної оборони.

Вважаючи відмову відповідача щодо надання позивачу статусу інваліда війни протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пунктом дев`ятим частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Пункт 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Пункт 10 цього Положення унормовано, що посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих.

Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт у складі формувань Цивільної оборони.

У той же час, крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

У даній справі, обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку, статус інваліда війни на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 року у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 10.10.2019 року у справі № 278/1320/17.

Так, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт здійснення позивачем робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Суд звертає увагу, що під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 08.07.1986 по 15.07.1986 та з 19.08.1986 по 26.08.1986, ОСОБА_1 був залучений до складу формувань цивільної оборони.

Вказана обставина підтверджується довідкою Кагарлицького АТП 13255 №139 від 25.02.2008 та списком №1 особового складу формувань цивільної оборони АТП 11032, що були залучені на ліквідацію аварії на ЧАЕС на протягом 1986-1988 років у складі формувань ЦО (а.с. 16-18).

Тобто, документально підтверджено факт, що позивач дійсно приймав участь у складі формувань цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в період з 08.07.1986 по 15.07.1986 та з 19.08.1986 по 26.08.1986.

Враховуючи вищевикладене, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою й такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у зв`язку із відсутністю документу про залучення особи до формування Цивільної оборони.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації по відмові згідно листа №02-15/35 від 22.01.2020 надати ОСОБА_1 статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193594) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.