Ухвала суду № 88740993, 14.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 квітня 2020 року Справа № 160/3966/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі заяву про самовідвід головуючої судді у справі № 160/3966/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 без застосування безконтактного електронного носія персональних даних відповідно до постанови Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 року № 719-V) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - оформити та видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 - без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних - виключно відповідно до постанови Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 року № 719-V).

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2020 року, зазначена вище справа, була розподілена судді Лозицькій І. О.

14.04.2020 року суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О. подала заяву про самовідвід.

В обґрунтуванні заяви про самовідвід, зазначено, що ОСОБА_1, є позивачем, по справі № 160/3966/20.

Також зазначено, що у провадженні судді Лозицької І.О. перебувала адміністративна справа № 160/7958/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Громадська організація «Луганська правозахисна група» про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним, де представниками позивачів були ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року.

Після цього, на адресу суду надійшли листи від 25.02.2019 року та від 04.03.2019 року, зі змісту яких вбачається недовіра до судді Лозицької І.О., а саме: «викликає певні сумніви щодо наявності законних повноважень у судді Лозицької І.О. на здійснення нею правосуддя» від представників позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Також встановлено, що в мережі Інтернет на сайті «Багнет нації» представниками позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4. зазначено про недовіру судді Лозицькій І.О. та про відсутність повноважень.

Крім того, на сайті «Багнет нації» розміщено копію дисциплінарної скарги на дії судді Лозицької І.О., яка адресована Вищій раді правосуддя та підписана представниками позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4.

В дисциплінарній скарзі представники позивачів просять негайно звернутись до Президента України з вимогою встановлення на законодавчому рівні визначених ст. 20 Конституції України державних символів України, (а саме: Великого Державного Герба України), для приведення у відповідність до вимог чинного українського законодавства, самого законодавства та повноважень судді Лозицької І.О., з якої вбачається недовіра до судді зі сторони представників позивачів ОСОБА_1. та ОСОБА_4., а саме зазначено, що існують певні сумніви щодо наявності законних повноважень на здійснення правосуддя.

У зв`язку з чим, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року по справі № 160/7958/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Громадська організація «Луганська правозахисна група» про визнання рішення Дніпровської міської ради VII-скликання № 95/31 від 25.04.2018 року протиправним та нечинним, заяву про самовідвід судді Лозицької І.О. у справі № 160/7958/18 було задоволено.

З урахуванням вищевикладених обставин, які можуть викликати сумнів у сторін щодо неупередженості при розгляді зазначеної справи, суддею Лозицькою І.О., заявлено самовідвід.

При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з наступного.

За змістом Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об`єктивності суду є право відводу (самовідводу).

Підстави для відводу (самовідводу) судді наведені у статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Частиною 1 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХI (чергового) з`їзду суддів України від 22.02.2013р., неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.

Право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи.

Принципи об`єктивності визначені у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до яких об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які враховані при прийнятті Кодексу суддівської етики, суддя заявляє самовідвід в розгляді справи в тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі «Білуха проти України» та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості в результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Зважаючи на вказані обставини, аналіз норм чинного законодавства України, Бангалорські принципи поведінки суддів, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, практику Європейського суду з прав людини та з урахуванням приписів статей 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою забезпечення неупередженості у розгляді справи №160/3966/20 та виключення будь-яких сумнівів щодо дотримання судом принципів законності, неупередженості та об`єктивності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді Лозицької І.О. про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 36, 39, 40, 41, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву про самовідвід судді Лозицької І.О. у справі № 160/3966/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Передати справу на розгляд іншому судді, який буде визначатись в порядку встановленому ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Суддя І.О. Лозицька