Рішення № 88740897, 14.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року Справа № 160/2594/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 11 травня 2019 року № Ф-863-04/411У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.02.2020 року позивачем було отримано копію постанови державного виконавця Першотравенського міського відділу ДВС ГТ УЮ у Дніпропетровській області про відкриття виконавчого провадження ВП 60552911 від 08.11.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 15 819,54 грн. боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на користь ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі вимоги №Ф-863-04/411У від 11.05.2019 року та копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року.

Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-863-04/411 У від 11.05.2019 року є протиправною, прийнятою з порушенням вимог чинного законодавства у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування та такою, що підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що є інвалідом ІІ групи, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва, тому, є звільненим від сплати єдиного соціального внеску.

Окрім того, позивач вказує, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має статус припинено, відомості про припинення підприємницької діяльності внесено до Державного реєстру 24.10.2018 року, номер запису 2 233 006 0005 000228.

На момент внесення відомостей про припинення підприємницької діяльності позивача, станом на 24.10.2018 року, відомості про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від відповідача були відсутні.

Таким чином, позивач вважає, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області протиправно станом на 11.07.2019 року, після припинення підприємницької діяльності позивача, нарахувала заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн. та протиправно сформувала вимогу № Ф-863-04/411 У про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, 27.03.2020 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що згідно відомостей облікових даних позивача, 15.06.2004 року було внесено запис щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця. 16.06.2004 року позивача було взято на облік у контролюючому органі як фізичну особу-підприємця. Відповідно до ЄДР 24.10.2018 року позивачем було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності. Таким чином, з 15.06.2004 року по 24.10.2018 року позивач перебував на обліку ГУ ДВС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець. За спірний період позивач не подавав будь-якої звітності.

За поясненням відповідача, 09.02.2018 року автоматично нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування. За 2018 рік позивачеві було здійснено нарахування за три квартали у сумі 7371,54 грн.

При цьому, відповідач зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав для звільнення від нарахованого єдиного внеску.

Відповідач звертає увагу, що нарахування згідно оскаржуваної вимоги відбулись лише за ті періоди, в яких позивач мав статус фізичної особи-підприємця. Окрім того, вказує, що пенсійне посвідчення видане позивачеві 18.07.2019 року, тобто після припинення ним підприємницької діяльності та після винесення оскаржуваної вимоги, Отже, на думку відповідача, на дату винесення вимоги від 11.05.2019 року №Ф-863-04/411, позивач не був звільнений від сплати єдиного соціального внеску. Тому, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

06.04.2020 року позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яку долучено до матеріалів справи.

Позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, зазначив, що з 06.04.2015 року по 07.05.2019 року позивач працював у філії «Павлоградське управління по монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», яка в подальшому реорганізована у дільницю Виробничого структурного підрозділу «ШПУ Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

За поясненням позивача, в період виконання своїх трудових обов`язків позивач отримав 25.01.2019 року виробничу травму, про що було складено Акт за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, внаслідок нещасного випадку на виробництві. МСЕК встановила позивачеві ІІ групу інвалідності з 12.04.2019 року, 07.05.2019 року позивач звільнений з роботи за станом здоров`я та неможливістю виконувати свої трудові обов`язки внаслідок інвалідності. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності з 12.04.2019 року.

На думку позивача враховуючи, що позивач був працевлаштованим, а роботодавець-страхувальник сплачував за нього єдиний соціальний внесок, відповідач протиправно нарахував позивачеві як фізичній особі-підприємцю єдиний внесок за 2017 та 2018 роки.

Тому позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.06.2004 року, запис внесено до реєстру 16.03.2005 року за № 2 233 017 0000 000228.

22.06.2004 року позивача взято на облік у Західно-Донбаській ДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (Першотравенське відділення).

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність позивача припинено 24.10.2018року, номер запису 22330060005000228.

11.05.2019 року Головним управління ДФС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-863-04/411У, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн.

З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Першотравенського міського відділу ДВС ГТ УЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження ВП 60552911 від 08.11.2019 року з виконання вимоги ГУ ДФС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-863-04/411У.

Не погоджуючись з вимогою ГУ ДФС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-863-04/411У на суму 15819,54 грн., вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Суд зазначає, що статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема, відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015р. за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки) та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Суд зазначає, що позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період 2017 року у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200,00 грн. х 22% = 704 грн. в місяць), а також за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723х22%=819,06 в місяць), за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі даних інформаційної системи ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Щодо твердження відповідача про узгодженість суми боргу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення, корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місце знаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем не надано до суду докази надсилання у встановленому порядку оскаржуваної вимоги або доказів повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, відтак оскаржувана вимога не може вважатися узгодженою.

Позивач отримав оскаржувану вимоги лише разом з постановою про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Щодо посилання позивача про звільнення від сплати єдиного соціального внеску у зв`язку з інвалідністю, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 12.04.2019 року та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується довідкою від 02.04.2020 року №573/3, що наявна в матеріалах справи.

Разом з тим, суд зазначає, що оскаржувана вимога № Ф-863-04/411У, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн, була винесена 11.05.2019 року за період 2017 року та три квартали 2018 року, тобто період заборгованості був раніше, ніж настання умов для звільнення від сплати єдиного соціального внеску.

Таким чином зазначена підстава не може слугувати окремою підставою для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску.

Разом з тим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи позивач з 06.04.2015 року по 07.05.2019 року був офіційно працевлаштований, що підтверджується копією трудової книжки, що міститься в матеріалах справи.

Так, з 06.04.2015 року по 07.05.2019 року позивач працював у філії «Павлоградське управління по монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», яка в подальшому реорганізована у дільницю Виробничого структурного підрозділу «ШПУ Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

В період виконання своїх трудових обов`язків позивач отримав 25.01.2019 року виробничу травму, про що було складено Акт № 1 за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, внаслідок нещасного випадку на виробництві. МСЕК встановила позивачеві ІІ групу інвалідності з 12.04.2019 року, 07.05.2019 року позивач звільнений з роботи за станом здоров`я та неможливістю виконувати свої трудові обов`язки внаслідок інвалідності.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачеві визначено суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017-2018 роки, тобто у період реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, за який він мав обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.

Однак, у період, за який контролюючим органом донараховано недоїмку, ОСОБА_1 був офіційно працевлаштованим, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, позивач у зазначені періоди був найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.

Суд також враховує положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).

Суд наголошує, що в даному випадку нарахування єдиного соціального внеску позивачеві у період, коли останній був найманим працівником, поклало на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є порушеним та підлягає відновленню.

Таким чином, суд зазначає про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-863-04/411У ГУ ДФС у Дніпропетровській області є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , дата видачі 18.07.2019 року, вид пенсії: по інвалідності 2 група, трудове каліцтво. Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 11 травня 2019 року № Ф-863-04/411У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.

Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілися.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14.04.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька