Ухвала суду № 88740474, 14.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

14 квітня 2020 р. Справа № 120/1605/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом:Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» (вул. Промислова, б. 15, м.Гнівань, Тиврівський р-н., Вінницька обл., 23310)

до: Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби (вул. Тиверська, б. 53, смт. Тиврів, Тиврівський р-н., Вінницька обл., 23310)

про: скасування постанов та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» (далі - позивач) до Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби (далі - відповідач) про скасування постанов та стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 25.03.2020 року за вх. № 216 отримав рекомендованим листом, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору ВП № 61534746 від 13.03.2020 року та про розмір мінімальних витрат ВП № 61534746 від 13.03.2020 року. В межах вказаного виконавчого провадження стягується заборгованість згідно виконавчого листа № 145/2251/18 від 27.02.202 року, а саме на користь ОСОБА_1 стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2018 року по 20.05.2019 року включно в сумі 69 894 грн. 10 коп. з утриманням при виплаті означеної суми, передбачених законом податків, обов`язкових платежів та зборів. З вказаними постановами позивач не погоджується, адже заборгованість, згідно якої було відкрито виконавче провадження, була сплачена згідно платіжних доручень № 247, 249, 250, 251 та 252 від 13.03.2020 року. Таким чином, виконавче провадження було відкрите вже після фактичної сплати заборгованості, а від так безпідставно. Більш того, позивач наголошує й на тому, що з метою того, щоб рахунки не були заблоковані, а діяльність підприємства не була призупинена ним також в межах даного виконавчого провадження згідно платіжних доручень № 334 та 335 було сплачено виконавчий збір та розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Однак з цим позивач також не погоджується, оскільки відповідачем не було здійснено жодних дій щодо стягнення заборгованості. Більш того, ним навіть не було з`ясовано існування заборгованості як такої на момент відкриття виконавчого провадження. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з даним позовом, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки поданий адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

За змістом ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 495/2176/17 (провадження № 11-245апп18).

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що предметом у даній справі є скасування постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат від 13.03.2020 року, винесених в межах виконавчого провадження ВП № 61534746, відкритого на виконання виконавчого листа № 145/2251/18, виданого 27.012.2020 року Тиврівським районним судом Вінницької області, з виконання рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.11.2019 року у цивільній справі № 145/2251/18.

Встановлено, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.11.2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20.02.2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до позивача задоволено частково: визнано дії позивача щодо звільнення начальника юридичної служби ОСОБА_1 на підставі наказу № 239-ос від 13.11.2018 року неправомірними та незаконними; визнано неправомірним та незаконним наказ позивача щодо звільнення начальника юридичної служби ОСОБА_1 № 239-ос від 13.11.2018 року та скасувано його; стягнуто з позивача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2018 року по 20.05.2019 року включно в сумі 69894 (шістдесят дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто чотири) гривні 10 копійок з утриманням при виплаті означеної суми, передбачених законом податків, обов`язкових платежів та зборів.

Виходячи з вищевказаного, позивач є боржником у вказаному виконавчому провадженні з виконання виконавчого документу, виданого судом, за результатами розгляду цивільної справи № 145/2251/18, тобто, згідно положень ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - ЗУ «Про виконавче провадження»), - є стороною виконавчого провадження.

Порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульований ст.74 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, ч.1 цієї статті передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

З системного аналізу наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку про те, що сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення виключно до суду, який видав виконавчий документ.

Тобто, критеріями розмежування юрисдикції згідно з цим законом є суд, що видав виконавчий документ.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 0640/4694/18.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Ч.1 ст. 447 ЦПК України встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, що виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Таким чином, оскільки позивач оскаржує постанови від 13.03.2020 року в межах виконавчого провадження ВП № 61534746 з примусового виконання виконавчого листа, який був виданий на виконання цивільного позову, такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, а позивач мав би звернутись зі скаргою як передбачено ст. 447 ЦПК України, а не з адміністративним позовом в порядку КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ч. 6 ст. 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

При чому згідно ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у вказаній адміністративній справі та зазначає про необхідність звернення позивача за захистом свого права у порядку цивільного судочинства.

Керуючись Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 2, 4, 19, 170, 248, 256, 262, 294, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» до Тиврівського районного відділу державної виконавчої служби про скасування постанов та стягнення коштів.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Маслоід Олена Степанівна