Рішення № 88740461, 14.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 квітня 2020 р. Справа № 120/512/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.01.2020 року № 2-466/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою";

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованих за межами Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області з урахуванням ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати йому дозвіл на розробку технічної документації.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся із колективним клопотанням до відповідача про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) кадастровий номер земельної ділянки 05256813:00:02:002:0614.

За результатом розгляду його заяви, відповідач наказом від 10.01.2020 року відмовив йому у наданні такого дозволу, із підстав, що бажана земельна ділянка відноситься до земель запасу, а відтак надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки не узгоджується із положеннями статті 20 Земельного кодексу України.

На думку позивача, наведенні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки суперечить нормам Земельного кодексу України, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України та 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку статті 164 КАС України, а позивачці - 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив в порядку статті 163 КАС України.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відзив мотивує тим, що позивач у своєму клопотанні зазначає, що бажає отримати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), однак земельна ділянка, за рахунок якої він бажає отримати земельну ділянку, вже є сформованою із цільовим призначенням - землі запасу (16.00), що унеможливлює передачу земельної ділянки за технічною документацією щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

У грудні 2019 року позивач звернувся із колективним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив надати йому дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га кадастровий номер земельної ділянки 0525681300:02:002:0614, державної форми власності, яка розташована на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання додано графічний матеріал (викопіювання) із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

10.01.2020 року відповідач наказом № 2-466/15-20-СГ відмовив позивачу у наданні такого дозволу у звязку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Поряд із цим, відповідач у наказі зазначив, що відповідно до статті 56 Закону України "Про землеустрій" такий вид документації розробляється на підставі нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об`єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем. В представлених документах недостатньо обґрунтовано причини поділу земельної ділянки та відсутні графічні матеріали, на яких відображено схему поділу земельної ділянки.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0614 (код цільового призначення - 16.00), відноситься до земель запасу, а тому надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки не узгоджується із положеннями статті 20 Земельного кодексу України, оскільки зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частинами 1-3 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як вже встановлено судом, 10.01.2020 року, за результатом розгляду клопотання позивача, відповідач наказом №2-466/15-20-СГ відмовив у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Мотивуючи відмову зазначив, що відповідно до статті 56 Закону України "Про землеустрій" такий вид документації розробляється на підставі нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об`єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем. В представлених документах недостатньо обґрунтовано причини поділу земельної ділянки та відсутні графічні матеріали, на яких відображено схему поділу земельної ділянки.

Крім того, згідно відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0614 (код цільового призначення - 16.00), відноситься до земель запасу, а тому надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки не узгоджується із положеннями статті 20 Земельного кодексу України, оскільки зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.

Згідно частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що законом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і такими підставами можуть лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд наголошує, що перелік випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є вичерпним. При цьому чинне законодавство не передбачає право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що бажана позивачем земельна ділянка, за рахунок якої він бажає отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), вже є сформованою із цільовим призначенням - землі запасу (16.00), а відтак зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 1 статті 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена частиною 1 статті 19 ЗК України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відтак, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно даних Публічно кадастрової карти, судом встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка кадастровий номер 0525681300:02:002:0614 належить державній власності та має цільове призначення - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) землі сільськогосподарського призначення.

Водночас зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Частиною 6 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, оскільки земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер, вона має площі і межі формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Тому, як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою слугувала відсутність нотаріально засвідченої згоди на поділ чи об`єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем відповідно до статті 56 Закону України "Про землеустрій".

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 56 Закону України "Про землеустрій" визначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Посилання відповідача на ненадання позивачем нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні) є необґрунтованим, оскільки доказів про те, що бажана земельна ділянка перебуває у заставі чи у користуванні інших осіб, матеріали справи не містять. Відтак, вимоги пункту "е" статті 56 Закону України "Про землеустрій" в контексті даної ситуації є не обов`язковими для позивача.

При цьому, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктів 31, 50 пункту 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, така підстава для відмови, як ненадання позивачем згоди власника земельної ділянки, суд вважає формальною та надмірною, оскільки в даному випадку, уповноваженим органом здійснювати розпорядження земельною ділянкою є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відтак, згода може бути надана відповідачем самостійно, у формі відповідного дозволу.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, суд дійшов висновку що наказ №2-466/15-20-СГ від 10.01.2020 року є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, суд зазначає таке.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки належить до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого, зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Одночасно суд ураховує, що в статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Зважаючи на протиправність оскаржуваного наказу, застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, на переконання суду, належним способом захисту, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання позивачеві дозволу на виготовлення документації із землеустрою із прийняттям відповідного владного рішення.

Отже, заявлений позов належить задовольнити частково, а саме визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-466/15-20-СГ від 10.01.2020 року з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-466/15-20-СГ від 10.01.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Великокісницької сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (с. Велика Кісниця, Ямпільський район, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати:14.04.2020 року.

Суддя Мультян Марина Бондівна