Рішення № 88736005, 20.03.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7882/19

№ 2/183/1786/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Городецького Д. І.,

секретаря судового засідання - Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

13 грудня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 12 грудня 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 8928,55 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % річних, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31.12.2017 року згідно з п. 1.1.3 Генеральної угоди. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 числа кожного місяця Відповідач надає банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, що передбачено п. 2.1 Генеральної угоди.

У зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Генеральна Угода разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір.

При цьому позивач посилається на ч.1 ст. 634 ЦК України згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання за договором, а відповідач не надавав банку своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості.

У позові позивач зазначає, що відповідач станом на 24 листопада 2019 року має заборгованість у розмірі 19 909,51 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7885,60 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 4764,85 грн., заборгованості за комісією в розмірі 0,00 грн., заборгованості за пенею в розмірі 7259,06 грн.

У якості доказів АТ КБ «ПриватБанк» у позові посилається на розрахунок заборгованості, копію Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, копію заяви позичальника, витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином,причин неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавала.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи предмет спору, заявлені межі позовних вимог, суд розглядає справу в межах наявності та достатності підстав для стягнення з відповідача вказаної позивачем заборгованості, правомірності її утворення та існування, що відповідає вимогам ст.129 Конституції України

Судом встановлено, що 14 жовтня 2011 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Даний документ має наступні графи: особиста інформація, адреса, проживання, контактна інформація.

У розділі анкети-заяви «Ознайомившись з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами ПриватБанку виявляю бажання оформити на своє ім`я…» зазначений перелік карток (послуг), а саме: «картка Універсальна», зарплатний пакет, карта Голд, пенсійна карта, послуга накопичення «Копилка», ідентифікація з паспортом, натомість міститься поставлена позначка проти графи «ідентифікація з паспортом». В той же час, анкета-заява не містить розмір кредитного ліміту, який має намір отримати позичальник, базової процентної ставки за користування кредитом, відповідальності за порушення зобов`язання та строку дії картки (кредитного ліміту).

В анкеті-заяві від 14 жовтня 2011 року зазначається, що особа згодна з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які розміщені на офіційному сайті ПриватБанка, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до преамбули Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 12 грудня 2014 року з метою створення умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 15 травня 2013 року, сторони реструктурували заборгованість за первісним договором від 15 травня 2013 року, заборгованість за якою з дати підписання Генеральної угоди склала 9810,57 грн. (п. 1.1.2 Генеральної угоди), дата погашення заборгованості - 31 грудня 2017 року (п. 1.1.3 Генеральної угоди).

Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 8928,57 грн. на строк 36 місяців, з 12.12.2014 року по 31.12.2017 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 8928,57 грн., в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, виплаті процентів в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту зазначені в заяві, Умовах та Правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: з 01 по 25 число кожного місяця, в розмірі 323,93 грн.

Між тим, суд звертає увагу на те, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 12 грудня 2012 року укладена з метою створення умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором саме від 15 травня 2013 року, а не за первісним договором (анкета-заява) від 14 жовтня 2011 року, що позивачем долучено до матеріалів позовної заяви.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 та 2ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідачем підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг.

Разом з тим, банківські послуги не обмежуються наданням кредитів, а тому із наданої позивачем анкети-заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідач мав намір укласти саме кредитний договір, враховуючи відсутність розміру кредитного ліміту.

Позивачем, не надано суду доказів укладання між сторонами кредитного договору, отримання кредитної картки тощо, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти кредитний договір та отримання відповідно кредитних коштів, оскільки в анкеті-заяві від 14 жовтня 2011 року графи щодо надання кредитного ліміту належним чином не заповнені. Не надано належних та достовірних доказів отримання відповідачем суми кредитного ліміту як за первісним договором від 14 жовтня 2011 року, кредитного договору від 15 травня 2013 року так і за Генеральною угодою у розмірі, зазначеному в позовній заяві.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі №6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за ч.1, ч. 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає свою увагу на ту обставину, що позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надано доказів укладання кредитного договору та отримання кредитної картки зі встановленим лімітом.

Доводи позивача, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки заява є невід`ємною частиною кредитного договору, визнання відповідачем факту підписання заяви та отримання кредитної картки, не заслуговують на увагу, оскільки, із підписаної анкети-заяви не вбачається, що відповідачу була видана кредитна картка, який саме розмір кредитного ліміту за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів. Тобто, підписана відповідачем анкета-заява не містить істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався.

Окрім того, на час розгляду справи судом, позивачем не було надано доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником.

Наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог, крім того, в матеріалах справи також відсутній розрахунок заборгованості за первісним договором від 14 жовтня 2011 року та за договором від 15 травня 2013 року за яким здійснено реструктуризацію згідно Генеральної угоди.

Розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Однак, в матеріалах справи міститься лише нічим не обґрунтований розрахунок заборгованості, а отже в силу принципу змагальності сторін, визначеногост.12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності, чого ним зроблено не було.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину первісного кредитного договору, укладеного між сторонами 14 жовтня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви, а також їх не можна розцінювати як частину Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 12 грудня 2014 року.

Отже, факт укладення первісного кредитного договору сторонами, умови його укладення не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.7 6 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч.2ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставин при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту як за первісним договором так і за Генеральною угодою, тому відповідно, перевірити розмір нарахованих сум боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу за наданим розрахунком заборгованості не є можливим.

Отже, зібрані у справі докази та їх наявна оцінка вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 1921,00 грн. покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 528, 530, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 20 березня 2020 року.

Суддя Д. І. Городецький