Рішення № 88730019, 06.03.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6698/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» березня 2020 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.

при секретарі Молінській С.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач Квартирно-експуатаційний відділ м. Львова

відповідач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

представник позивача Свищо С.М.

представник відповідача Безушко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про передачу квартири в приватну спільну сумісну власність, про визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

у с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив в суд позов до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕВ м. Львова), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

Як на підставу своїх вимог зазначав, що в 2006 році у складі сім`ї свого батька він був включений в ордер на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі розпорядження КЕВ м. Львова № 2567 від 30 березня 2007 року його батькові ОСОБА_2 , матері ОСОБА_3 та йому в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», було передано у приватну спільну сумісну власність вищевказану квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного розпорядження органу приватизації КЕВ м. Львова 23 квітня 2007 року було видане свідоцтво на право власності на нерухоме майно на зазначену вище квартиру серії НОМЕР_3.

Право власності на квартиру було набуте ним, позивачем, в результаті проведення її приватизації, на момент якої він був неповнолітньою особою.

Він, позивач, вважає, що розпорядження органу приватизації та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно є неправомірними, оскільки його батьки самостійно та без його участі вирішували питання приватизації квартири, його згоди на приватизацію не запитували, як на момент приватизації, так і після того, як він став повнолітньою особою, не повідомили його про факт приватизації та не роз`яснили положення законодавства, які регулюють питання приватизації житла із державного житлового фонду та їх наслідки, зокрема те, що така можливість надається лише один раз, та через це його права в майбутньому будуть обмежені під час отримання житла на склад його власної сім`ї.

Про факт приватизації квартири, а відтак про порушення своїх законних прав та інтересів йому стало відомо в серпні 2019 року, отже строк позовної давності мною не пропущений.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі.

Рішенням Конституційного суду України від 10 червня 2010 року у справі № 1-38/2010 щодо офіційного тлумачення положення п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла) роз`яснено, що приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.

На момент приватизації квартири йому, позивачу, було 16 років та особистої згоди на набуття права власності (приватизацію) на житло він не надавав. Про факт приватизації зазначеної квартири і порушення своїх прав він дізнався лише у серпні 2019 року, а тому вирішив звернутись в суд.

З огляду на такі факти, просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним з дати видання та скасувати розпорядження КЕВ м. Львова № 2567 від 30 березня 2007 року, а також визнати недійсним з дати видання та скасувати видане на підставі цього розпорядження свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3, яке видане КЕВ м. Львова.

Ухвалою від 20 серпня 2019 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 було відкрито.

28 листопада 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Свищо С.М. подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить ухвалити рішення яким:

- визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації - КЕВ м. Львова №2567 від 30 березня 2007 року про передачу в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , а саме в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , яке видане 23 квітня 2007 року КЕВ м. Львова стосовно права приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Ухвалою від 16 грудня 2019 року підготовче провадження в справі було закрито та призначено судовий розгляд справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому порядку, подав до суду письмове пояснення, з якого вбачається, що позовні вимоги він підтримує, просить проводити розгляду справи без його участі, оскільки перебуває на військовій службі і вибуває у тривале службове відрядження, а його інтереси буде представляти адвокат Свищо С.М.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Свищо С.М. в судовому засіданні 02 березня 2020 року позов підтримав, зіславшись на обставини, які викладені в позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача - КЕВ м. Львова Безушко О.І. в судовому засіданні 02 березня 2020 року пояснив, що КЕВ м. Львова житлових прав позивача не порушувало та у вирішенні спору він покладається на розсуд суду. Проти задоволення позову не заперечує.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судове засідання жодного разу не з`явились, хоч про час та місце розгляду справи повідомлялись в установленому порядку та подали до суду заяви з яких убачається, що позовні вимоги свого сина ОСОБА_1 вони визнають та просять проводити розгляд справи без їх участі.

В судове засідання, яке після оголошення перерви було призначено на 06 березня 2020 року о 10.30 год., представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Свищо С.М. та представник КЕВ м. Львова Безушко О.І. не з`явились, хоч про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, та адвокат Свищо С.М. подав письмову заяву про завершення розгляду справи без його участі.

У відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання 06 березня 2020 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Свищо С.М., представника КЕВ м. Львова Безушко О.І., з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Восени 2006 року у складі сім`ї свого батька з 3-х осіб позивач ОСОБА_1 , був включений в ордер на право вселення в квартиру АДРЕСА_1 та 07 грудня 2006 року вони були зареєстровані у цій квартирі.

На підставі розпорядження КЕВ м. Львова № 2567 від 30 березня 2007 року його батькові ОСОБА_2 , матері ОСОБА_3 та йому в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», було передано у приватну спільну сумісну власність вищевказану квартиру АДРЕСА_1 .

Підставою для видачі такого розпорядження слугувала заява батьків позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 14 березня 2007 року про передачу їх сім`ї цієї квартири у приватну власність в порядку безоплатної приватизації згідно з вимогами вищезазначеного Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказана заява позивачем ОСОБА_1 , якому на той час виповнилось більше 16 років, не підписувалась.

На підставі зазначеного розпорядження органу приватизації КЕВ м. Львова 23 квітня 2007 року було видане свідоцтво на право власності на нерухоме майно на зазначену вище квартиру серії НОМЕР_3 .

Вказані обставини підтверджується поясненнями представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Свищо С.М., представника КЕВ м. Львова Безушко О.І. та долученими до справи копіями вищевказаних заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 14 березня 2007 року про передачу їх сім`ї квартири у приватну власність, розпорядження КЕВ м. Львова № 2567 від 30 березня 2007 року, свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 23 квітня 2007 року та іншими зібраними у справі доказами.

Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі.

Рішенням Конституційного суду України №15-рп/2010 від 10 червня 2010 року у справі № 1-38/2010 за конституційним звернення громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла) роз`яснено, що приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.

Судом безспірно встановлено, що на момент приватизації квартири позивачу ОСОБА_1 виповнилось 16 років та особистої згоди на набуття права власності (приватизацію) на житло він в будь-якій формі не надавав. Про факт приватизації зазначеної квартири і порушення своїх прав він дізнався лише у серпні 2019 року.

З матеріалів справи також убачається, що позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, на даний час він продовжує проходити військову службу та є особою, яка в період 2014 - 2017 рр. неодноразово приймала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою в/ч А4398 від 20.05.2017 року №930.

Крім цього, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстрований і не проживає, а проживає в квартирі АДРЕСА_2 .

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є підставним та таким, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 345 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним та скасування розпорядження Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про передачу квартири в приватну спільну сумісну власність, про визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - задовольнити повністю.

Визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова №2567від 30 березня 2007 року про передачу в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , а саме в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3, яке видане 23 квітня 2007 року Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова стосовно права приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з часу складення повного тексту рішення.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, адреса місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Батуринська,2, код ЄДРПОУ 07638027;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено 16 березня 2020 року.

Суддя В. І. Кавацюк