Рішення № 88721422, 07.04.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, НОМЕР_1

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.04.2020 Справа №905/144/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Калітіній К.А.,

розглянув матеріали за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар», с.Подвірки, Дергачівський р-н., Харківська обл., код ЄДРПОУ 30357250,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ», м.Добропілля, м.Білицьке, Донецька обл., код ЄДРПОУ 00176549,

про стягнення 25199,79грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар», с.Подвірки, Дергачівський р-н., Харківська обл., звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ», м.Добропілля, м.Білицьке, Донецька обл., про стягнення заборгованості в розмірі 25199,79грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), що складається із:

-сума основного боргу в розмірі 23850,00грн. на підставі договору поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019;

-пеня в розмірі 1192,50грн. на підставі п.6.8 договору поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019;

-сума 3% річних в розмірі 149,19грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України;

-сума інфляційних витрат в розмірі 8,10грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 10.02.2020 прийнято позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» до розгляду та відкрито провадження у справі №905/144/20; визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 10.03.2020; встановлено строк позивачу до 10.03.2020 відповідно до ст.ст.166, 251 Господарського процесуального кодексу України надати відповідь на відзив та оригінал платіжного доручення №41693 від 27.01.2020 на підтвердження доплати судового збору; встановлено строк відповідачу відповідно до ст.ст.165, 251 надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову у строк до 02.03.2020, але не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку судового засідання.

Обґрунтуванням вимог визначено укладання договору поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019 між позивачем та відповідачем, неналежне виконання останнім своїх зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, визначеного специфікацією від 13.06.2019 до договору, внаслідок чого виникла заборгованість та підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано у копіях: договір поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019 з додатками та специфікацією від 13.06.2019, видаткова накладна №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн., видаткова накладна №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн., товарно-транспортна накладна №7894 від 19.07.2019, товарно-транспортна накладна №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн., вимога №29/11-01 від 29.11.2019 із опис вкладення у цінний лист, накладною ПАТ «Укрпошта» №6237103677442 від 29.11.2019, в оригіналі: розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 530, 532, 549, 610, 611, 625-627, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

04.03.2020 від позивача надійшов із супровідним листом оригінал платіжного доручення №41693 від 27.01.2020.

06.03.2020 від відповідача надійшов відзив №б/н від 02.03.2020 на позовну заяву по справі, за змістом якого підтверджено наявність між сторонами спірних правовідносин з поставки товару, разом з тим посилається на наявність форс-мажорних обставин; свідчить про часткове погашення заборгованості за поставлену продукції у розмірі 8100,00грн.; звергнуто увагу на положення п.5.4 договору та зазначено про те, що позивачем не надано документів у якості доказів поставки продукції і настання строку оплати, чим порушено умови договору; посилаючись на ст.233 Господарського кодексу України просить зменшити розмір штрафних санкцій.

До відзиву додано платіжне доручення №1021507 від 30.01.2020.

10.03.2020, згідно приписів ч.2 ст.216 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалась перерва по 07.04.2020, про що сторони повідомлені відповідною ухвалою суду.

31.03.2020 від позивача отримано клопотання №б/н від 27.03.2020 про розгляд справи без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами, та підтвердження про оплату №б/н від 27.03.2020, до якого додано копію банківської виписки АТ «Прокредит Банк» по рахунку позивача за 30.01.2020.

Явка представників сторін у судове засідання не вимагалась.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, як і для оголошення перерви у справі, та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні, та задовольняє клопотання позивача з цього питання.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази, суд дійшов висновку щодо такого.

За приписами статті 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 Господарського кодексу України).

Данні норми кореспондуються з положеннями ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Між Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» (постачальник, позивач) укладено договір поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019, строком дії згідно п.2 додаткової угоди №1 від 02.10.2019 до 31.12.2020.

Договір та додаткова угода до нього підписані представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами до даного договору.

Згідно з п.1.2 договору, покупець зобов`язується прийняти та оплати продукцію, що постачається, у його власність у відповідності з умовами наданого договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами у специфікаціях до даного договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Відповідно до п.4.2 договору, умови поставки продукції - DDP, згідно «Інкотермс-2010», з урахуванням умов та застережень, що містяться в даному договорі та/або відповідних специфікаціях до договору. Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе всі витрати, пов`язані з поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки. У випадках, коли сторонами у специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, узгодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Згідно п.4.3 договору, постачальник зобов`язаний надати покупцю наступні документи: рахунок, податкову накладну, видаткову накладну, відповідні товаросупровідні документи (залізничну/товарно-транспортну накладну/експрес-накладну служби доставки); сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов`язковій сертифікації). Документи (окрім податкових накладних), постачальник зобов`язується надати покупцю разом з продукцією, що постачається).

Пунктом 4.4 договору сторони обумовили, у разі поставки продукції без товаросупровідної документації, що спричинить неможливість здійснення приймання продукції за кількістю, якістю, асортиментом, комплектністю, покупець має право відмовитись від приймання продукції, що надійшла. У такому разі, повернення продукції здійснюється у порядку, передбаченому п.2.4 договору.

Згідно п.4.5 договору, покупець вправі затримати оплату за продукцію у разі ненадання та/або несвоєчасного надання оригіналів рахунків, податкових накладних, а також інших документів, надання або передача яких постачальником є обов`язковою в силу договору, при цьому, покупець не несе відповідальності за таку затримку оплати.

Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, що надаються постачальником. (п.4.7 договору).

За визначенням п.4.8 договору, зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки належної якості, комплектності, асортименті, у строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у договорі та специфікаціях до договору. Зобов`язання покупця вважається виконаними з моменту оплати поставленої продукції.

Відповідно до п.4.9 договору право власності на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції.

Пунктом 5.1 договору визначено, що загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій, які є невід`ємною частиною договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до поставки кількості, загальна вартість договору, змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції з розрахунку її ціни, вказаної у відповідних специфікаціях до договору. Толеранс (відхилення по кількості) поставки продукції складає 10%, якщо інше не обумовлено сторонами у відповідних специфікаціях до договору. У будь-якому разі, загальна орієнтовна сума договору не повинна перевищувати 5000000,00грн. без НДС на дату укладання договору. Сума договору може бути збільшена шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на те органу управління покупця.

Відповідно до п.5.2 договору, ціни на продукцію, що постачається постачальником, встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

При цьому, п.5.3 передбачено, з метою контролю виконання договірних зобов`язань за цим договором, а саме: правильного оформлення первинних документів та платіжних документів, сторони зобов`язуються зазначати у них номер та дату даного договору.

У специфікації від 13.06.2019 до договору поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019 сторони погодили поставку продукції - мило туалетне банне 200г п/ет.уп, кількість 3180 шт., ціна за одиницю 6,25грн. без урахуванням податку на додану вартість, загальною вартістю 23850,00грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Умови поставки, місце призначення поставки: DDP (Інкотермс-2010): ПАТ «ДТЕК Октябрська ЦЗФ», Донецька обл., м.Добропільський р-н, м.Білицьке, вул.Кроасноармійська, 1-а (п.2 специфікації).

Строк поставки - 10.07.2019, 3 квартал 2019, замовлення на поставку №4500681643, 4600163006.

Розрахунки за продукцію, що постачається по даній специфікації, здійснюються в порядку та строки, передбачені договором (п.5 специфікації).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 76-77 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив поставку обумовленої вище продукції відповідачу за видатковими накладними №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. з урахуванням податку на додану вартість та №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн. з урахуванням податку на додану вартість, на загальну суму 23850,00грн..

Здійснення поставки продукції за вказаними видатковими накладними в узгоджене місце призначення підтверджується товарно-транспортними накладними №7894 від 19.07.2019 та №9036 від 14.08.2019.

Видаткові та товарно-транспортні накладні містять підписи представників сторін.

Виконання зобов`язань позивачем щодо передачі продукції, у розумінні п.4.8 договору, відповідач не заперечує.

Доказів наявності заперечень щодо кількості переданої продукції, а також порядку передачі та інших зауважень суду не надано, з матеріалів справи не вбачається.

Наведені видаткові накладні містять посилання на договір №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019, як на правову підставу здійснення господарської операції.

Отже, за викладених обставин, факт виконання обов`язку щодо передачі продукції у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та у межах вказаного договору поставки є доведеним.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.4 договору передбачено, розрахунки за продукцію, що постачається постачальником по даному договору, здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня від дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Доказів зміни строку оплати суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Слід зазначити, що відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

Так, виходячи з наведених положень Цивільного кодексу України, поряд із вищевикладеними нормами чинного законодавства України, підписання покупцем видаткової накладної фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, що є підставою виконання обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом також звернуто увагу на відсутність у представлених суду накладних будь-яких зауважень щодо невиконання постачальником вимог п.4.3 договору в частині надання покупцю перелічених у ньому документів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач, посилаючись на невчинення позивачем певних дій, у свою чергу повинен надати докази у підтвердження цього.

Разом з тим, доказів заявлення відповідачем після отримання продукції будь-яких претензій позивачу щодо відсутності необхідних документів, тощо, не надано.

Інших доказів, що вказують на невиконання постачальником вимог п.4.3 договору суду не представлено.

Відтак, не встановлено підстав застосування п.4.5 договору.

Отже, беручи до уваги викладені умови оплати та дату поставки за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн., відповідач повинен остаточно розрахуватись із позивачем за отриману ним продукцію за цим первинним документом не пізніше - 24.10.2019, за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн. - 19.11.2019.

Проте, як слідує з обставин справи, відповідачем за отриману продукцію розрахунок у строк встановлений договором поставки не здійснено.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №29/11-01 від 29.11.2019 про сплату суми заборгованості за означеними зобов`язаннями у загальному розмірі 23850,00грн., яка не виконана на дату звернення із розглядуваним позовом.

Разом з цим, відповідач надав суду платіжне доручення №1021507 від 30.01.2020 на суму 8100,00грн., призначення платежу: «оплата за мило, дог.№7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019».

Дане вказує на здійснення повного розрахунку за продукцію, поставлену згідно видаткової накладної №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн.

Позивачем підтверджено таке.

Проведена відповідачем оплата за платіжним дорученням №1021507 від 30.01.2020 свідчить про часткове погашення основного боргу після подання розглядуваного позову до суду, і таке усунення існування предмета спору, у зв`язку із його врегулюванням сторонами, зумовлює закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 8100,00грн..

Враховуючи, що на момент подання позову, з урахуванням припису ч.3 ст.174 Господарського процесуального кодексу України, оплата вищенаведеної суми боргу не була здійснена, беручи до уваги підстави закриття провадження по справі, в порядку, передбаченому ст.231 Господарського процесуального кодексу України, наявність винних дій на день подання позову та порушення права і охоронюваного законом інтересу позивача, судові витрати у цій частині, згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

З огляду на таке, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, грошове зобов`язання відповідача перед позивачем за договором поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019 не виконано у сумі 15750,00грн. в частині розрахунку за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019.

Дані обставини у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України не спростовано, протилежного з матеріалів справи не вбачається.

За наведених підстав, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню частково, у сумі 15750,00грн..

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин у спірних відносинах до уваги судом не взято, оскільки не надано жодного доказу у їх підтвердження.

Згідно п.6.8 договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, проте не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Згідно наданого розрахунку, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення сума пені в загальному розмірі 1192,50грн., нарахування здійснено на суму заборгованості за кожною видатковою накладною, із застосуванням розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, а саме: за накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. за період прострочення з 23.10.2019 по 09.01.2020 та за накладною №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн. за період прострочення з 19.11.2019 по 24.01.2020.

При цьому враховано обмеження щодо розміру пені, яке підлягає у її сплаті покупцем у випадку несвоєчасної оплати продукції, - не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції, та визначено по відношенню до несвоєчасної оплати за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 - розмір пені у сумі 405,00грн., по відношенню до несвоєчасної оплати за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 - розмір пені у сумі 787,50грн.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування пені, правомірність періоду її нарахування, суд дійшов висновку про те, що відповідно до встановлених строків оплати (п.5.4 договору), першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 є 25.10.2019, за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 - 20.11.2019.

Позивачем при визначенні початку періоду прострочення застосовано п`ять календарних днів з дев`яностого календарного дня з дати поставки продукції, що суперечить умовам договору, а саме його п.5.4. Відтак, у цій частині визначені дати позивачем відхилено судом, оскільки не відповідає дійсним обставинам справи.

З огляду на таке, судом здійснено перерахунок пені, а саме:

1) за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. за період з 25.10.2019 по 09.01.2020, розмір пені складає 504,86грн.;

2) за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн. за період з 20.11.2019 по 24.01.2020, розмір пені складає 808,64грн.

Дослідив дане, вбачається перевищення 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції за означеними видатковими накладними.

5% вартості поставленої та неоплаченої своєчасно продукції за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 дорівнюють 405,00грн., за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 - 787,50грн.

З урахуванням цього, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення з відповідача пені, нарахованої за несвоєчасне виконання оплати продукції поставленої згідно видаткової накладної №7894 від 19.07.2019 - у сумі 405,00грн., згідно видаткової накладної №9036 від 14.08.2019 - у сумі 787,50грн., що разом становить 1192,50грн., а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

У задоволені клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст.233 Господарського кодексу України відмовлено, за відсутності доказів у підтвердження винятковості випадку у спірних правовідносинах, наявності обставин, що зумовлюють можливість реалізації зменшення розміру пені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

Прострочення відповідачем грошового зобов`язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов`язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов`язку щодо сплати відповідних сум.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 149,19грн., нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній, а саме: за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. за період з 23.10.2019-24.01.2020, за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн. за період з 19.11.2019-24.01.2020.

За встановлених вище обставин, судом здійснено перерахунок цих вимог за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. за період з 25.10.2019-24.01.2020, 3% річних складають 61,21грн.; за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 на суму 15750,00грн. за період з 20.11.2019-24.01.2020, 3% річних складають 85,35грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, а саме у загальній сумі 146,56грн.

Інфляційні втрати заявлено позивачем до стягнення у сумі 8,10грн., нарахування здійснено за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. за період з 23.10.2019-30.11.2019, інфляційне збільшення суми боргу 8,10грн.; за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 фактично на суму 15750,00грн. за період з 19.11.2019-30.11.2019, інфляційне збільшення суми боргу 0,00грн.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Виходячи з викладеного слідує, що застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат в частині визначення періоду нарахування суперечить вищевикладеному та дійсним обставинам справи, і тому є неправильним та не може бути прийнятий судом.

Здійснив перерахунок вимог у цій частині за період, за який розраховуються інфляційні витрати, при цьому у межах визначеного позивачем, судом встановлено: за видатковою накладною №7894 від 19.07.2019 на суму 8100,00грн. за період листопад 2019, інфляційне збільшення суми боргу 8,10грн.; за видатковою накладною №9036 від 14.08.2019 - розрахунок не здійснено, адже період обмежено позивачем 30.11.2019, коли початком розрахунку інфляційних за цим зобов`язанням є грудень 2019.

З огляду на таке, інфляційні витрати підлягають стягненню у заявленій позивачем сумі.

Позивачем у попередньому (орієнтованому) розрахунку суми судових витрат зазначено, що ним вже понесено витрати на сплату судового збору в сумі 2102,00грн. та очікує понести витрати на проїзд для участі у судових засіданнях орієнтовно 600,00грн. та правничу допомогу у розмірі 1500,00грн.

Суд вважає, що в контексті ст.ст.124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на правничу допомогу та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, підлягають стягненню за умови, якщо вони підтверджені документально.

Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду

Як встановлено, позивачем не надано будь-яких доказів у підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат у зв`язку з розглядом даної справи, відповідної заяви у порядку абз.2 ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України не подано, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат у сумі 2100,00грн.

Судові витрати як судовий збір підлягають розподілу з урахуванням норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 7, 13, 42, 73-81, 86, 129, п.2 ч.1 ст.231, 233, 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар», с.Подвірки, Дергачівський р-н., Харківська обл., до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ», м.Добропілля, м.Білицьке, Донецька обл., про стягнення заборгованості в розмірі 25199,79грн., у тому числі основний борг у сумі 23850,00грн. на підставі договору поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019; пеня в розмірі 1192,50грн. на підставі п.6.8 договору поставки №7908-ЦО-УМТС-Т від 20.03.2019; 3% річних в розмірі 149,19грн. та сума інфляційних витрат в розмірі 8,10грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №905/144/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар», с.Подвірки, Дергачівський р-н., Харківська обл., до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ», м.Добропілля, м.Білицьке, Донецька обл., в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 8100,00 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» (85043, Донецька область, м.Добропілля, м.Білицьке, вул.Красноармійська, буд.1А, код ЄДРПОУ 00176549, IBAN НОМЕР_2 в АО «ПУМБ», МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» (62371, Харківська область, Дергачівський район, с.Подвірки, вул.Сумський шлях, 53, код ЄДРПОУ 30357250, IBAN НОМЕР_3 в АТ «ПроКредитБанк», МФО 320984) 17097,16грн., у тому числі суму основного боргу у розмірі 15750,00грн., 1192,50грн. - пені, 146,56 грн. - 3% річних та 8,10грн.- інфляційні витрати, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2101,78грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти вимог відмовити.

6. Рішення ухвалено у судовому засіданні 07.04.2020.

7. Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

8. Повний текст рішення складено 07.04.2020.

Суддя О.В. Кротінова