Рішення № 88718492, 13.04.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. Кропивницький Справа № П/811/1002/16

провадження № 2-кас

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді -Сагуна А.В., суддів - Брегея Р.І., Хилько Л.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення заробітного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного банку України, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив:

- стягнути на його користь з Національного банку України середній заробіток з 05 березня 2015 року по 11 липня 2016 року за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 79812,64 грн.;

- стягнути на його користь з Національного банку України 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 05 березня 2015 року він звільнений з роботи на підставі наказу відповідача від 04 березня 2015 року №1405-к згідно з пунктом першим частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року в справі №П/811/3113/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, стягнуто на його користь з Національного банку України невиплачену заробітну плату в сумі 17 038,12 грн. та невиплачену частину вихідної допомоги в сумі 3 728,16 грн. за період з грудня 2014 року по 05 березня 2015 року, а також моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. При цьому позивач зазначає, що Національний банк України провів належні йому виплати лише 11 липня 2016 року. За розрахунком позивача до стягнення підлягає сума в розмірі 79 812,64 грн. (за 334 робочих дня), яку він, посилаючись на приписи статей 116, 117, 233 КЗпП України, просить стягнути на свою користь разом з моральною шкодою в розмірі 50 000 грн., завданою такими діями відповідача.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.93-96).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року - без змін (т. 1 а.с.128-129).

Постановою Верховного Суду України від 06.12.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року в справі №П/811/1002/16 скасовано; направлено справу на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду (т.1 а.с.183-191).

Ухвалою суду від 26 грудня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.194).

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволені позовних вимог пославшись на:

- відсутність вини відповідача у затримці розрахунку з позивачем;

- порушення позовними вимогами принципу пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню;

- пропуск позивачем строку звернення до суду ( т.1 а.с. 216-225).

Позивачем подано відповідь на відзив в якому зазначив, що відзивом не спростовано твердження та аргументи щодо позовних вимог (т.1 а.с. 226-229).

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив (т.2 а.с. 4-10).

23.01.2020 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в частині розміру завданої моральної шкоди до суми 50 000 грн. (т.1 а.с.233-235).

Представником відповідача подано заперечення на заяву про збільшення позовних вимог та клопотання про повернення заяви про збільшення позовних вимог (т.2 а.с. 11-12, 13-14).

Позивачем подано до суду уточнену заяву про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.27-29).

24.02.2020 усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволені заяви представника відповідача про повернення заяви про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.30).

24 лютого 2020 року закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с.32).

В судовому засіданні 02.03.2020 позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення згідно позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог і надав пояснення згідно відзиву та письмових пояснень долучених до матеріалів справи ( т.2 а.с. 35-38).

23.03.2020 представником відповідача подано додаткові письмові пояснення (т.2 а.с. 52-62).

Позивачем 08.04.2020 подано заперечення на додаткові пояснення відповідача (т.2 а.с. 79-81).

Представник відповідача в судові засідання 25.03.2020, 08.04.2020 не з`явився з поважних причин, подавши клопотання про відкладення розгляду справи із запровадженням на території України карантину (т.2 а.с. 63-76).

Позивачем 08.04.2020 подано до суду заява про розгляд справи в порядку письмового провадження (т.2 а.с.78).

Колегія суддів враховуючи, що сторонами, у відкритому судовому засіданні, надані пояснення щодо позовних вимог та заперечень на позовні вимоги, досліджено докази надані сторонами у справі, відповідно до положень п.2 ч.3, ч. 9 ст. 205 КАС України, вважає за можливим провести подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення та заперечення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Щодо посилання представника позивача на пропуск позивачем строку звернення до суду то колегія суддів зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Судом встановлено, що Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року в справі №П/811/3113/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, стягнуто на користь позивача з Національного банку України невиплачену заробітну плату в сумі 17038,12 грн та невиплачену частину вихідної допомоги в сумі 3728,16 грн за період з грудня 2014 року по 05 березня 2015 року, а також моральну шкоду в розмірі 15000 грн.

Національний банк України провів належні позивачу виплати, тобто фактично розрахувався з позивачем 11 липня 2016 року. Зазначена обставина не заперечується сторонами у справі

З позовною заявою про стягнення з Національного банку України середнього заробітку з 05 березня 2015 року по 11 липня 2016 року за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 10.08.2016, тобто в межах строку звернення до суду.

Таким чином посилання представника відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права є необґрунтованими.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Отже, у разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 квітня 2018 року в справі №524/1714/16-а, від 11 червня 2019 року в справі №524/8023/16-а, від 08 жовтня 2019 року в справі №524/9217/15-а і на час касаційного розгляду справ

Так, відповідно до постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року в справі №П/811/3113/15 середньоденний заробіток позивача складає 238,96 грн. (т.1 а.с.26).

Час затримки з наступного дня із дня звільнення по день фактичного розрахунку складає 337 робочих днів ( з 06.03.2015 по 11.07.2016).

Загальна сума середнього заробітку за весь час затримки належних виплат по день фактичного розрахунку складає - 80 529, 52 грн. ( 337х 238,96).

Таким чином, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні ОСОБА_1 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки, становить 80 529, 52 грн.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема в постанові Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження 14-623цс18).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Так, право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З урахуванням вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України у даній справі.

Так, позивач, за захистом порушеного права, звернувся до суду з позовом у справі №П/811/3113/15 про стягнення невиплаченої заробітної плати та інших виплат 10 вересня 2015 року, тобто зі спливом більш ніж п`ять місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 05 березня 2015 року.

Відповідач у справі №П/811/3113/15 заперечував проти права позивача на частину заробітної плати та інших виплат, а тому факт порушення цього права та розмір невиплаченої суми були встановлені лише під час судового розгляду.

Сума невиплаченої заробітної плати в розмірі 17 038,12 грн. та частини вихідної допомоги в розмірі 3728,16 грн. за період з грудня 2014 року по 05 березня 2015 року, всього ?20 766,28? грн., яку встановив суд у справі №П/811/3113/15, є більш ніж у 3 рази меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні - 80 529, 52 грн.????

Після набрання рішенням суду №П/811/3113/15 законної сили суду 17.02.2016, відповідачем з метою виконання судового рішення, видано наказ №1031-к від 24.02.2016 р. "Про здійснення виплат ОСОБА_1 " ( відповідачем не надано доказів ознайомлення позивача з вказаним наказом).

Зазначені кошти були перераховані позивачу 11 липня 2016 року, після подання позивачем до відповідача заяви, в якій зазначено банківські реквізити для перерахування коштів.

Однак, відповідачем не надано доказів, що після набрання рішенням суду №П/811/3113/15 законної сили суду 17.02.2016 до дня здійснення фактичного розрахунку 11.07.2016 ним вживались заходи, щодо виконання рішення суду ( повідомлення або ознайомлення позивача з наказом №1031-к від 24.02.2016 р. "Про здійснення виплат ОСОБА_1 "; виконання зобов`язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори, відповідно до положень ст. 537 ЦК України або інших заходів спрямованих на виконання рішення суду) .

Також, для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2015 рік суд розрахував розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Так, облікова ставка НБУ за період 04.03.2015 по 27.08.2015 складає 30% річних; строк затримки виплати з 06.03.2015 по 11.07.2016 становить 16 місяців; сума, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця в розмірі 20 766 грн., міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя складає 4 413,60 грн.( т.2 а.с.89).

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі ??27 592,72?? (??23 179,12?+4 413,60) грн.??????????

Де, 23 179,12 грн. (97 робочих днів х 238,96) - середній заробіток за час невиконання рішення суду відповідачем у справі №П/811/3113/15, що надрало законної сили; 4 413,60 грн. - розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця в розмірі 20 766 грн., міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з Національного банку України 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди то колегія суддів вказує наступне.

Так, позивачем, в обґрунтування спричиненої моральної шкоди, зазначено, що відповідачем завдано значних душевних та моральних страждань у формі постійного стресу, судової тяганини та переживань, негативних емоцій змістом яких є біль, мука тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчаруванням, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання протягом довгого шляху процесів у національних судових інстанціях всіх рівнів (т.1 а.с.233,т.2 а.с.27-29).

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових правовідносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких зазнала особа у зв`язку із посяганням на її трудові права та інтереси.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено факт порушення трудових прав позивача у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та невиплати заробітної плати в період роботи, однак відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги наступне.

По-перше відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З огляду на викладене, суд враховує, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за час не проведення розрахунку є само по собі компенсація майнових втрат позивача.

По друге, у спірних правовідносинах щодо невиплати заробітної плати та інших виплат позивачу, судом вже приймалось рішення про відшкодування моральної шкоди позивачу в розмірі 15 000 грн. у справі №П/811/3113/15, яка виплачена відповідачем.

Щодо посилання позивача на неможливість протягом трьох років ефективно відновити своє порушене право шляхом звернення до адміністративного суду то колегія суддів зазначає, що Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року в справі №П/811/3113/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, поновлено порушене право позивача стягнуто на його користь з Національного банку України невиплачену заробітну плату в сумі 17038,12 грн. та невиплачену частину вихідної допомоги в сумі 3728,16 грн. за період з грудня 2014 року по 05 березня 2015 року, а також моральну шкоду в розмірі 15000 грн.

Крім того, позивачем не надано доказів, що відповідач, маючи право на захист своїх інтересів в суді, зловживав процесуальними правами або недобросовісно ними користувався.

Таким чином, вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Судових витрат, які б підлягали стягненню на користь сторін, відповідно до ст. 139 КАС України, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 139, 243 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Національного банку України (вул. Інституцька, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032106) про стягнення заробітного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Національного банку України середній заробіток з 06 березня 2015 року по 11 липня 2016 року за час затримки розрахунку при звільненні в частині 27 592,72? грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Сагун

судді Р.І. Брегей

Л.І. Хилько