Рішення № 88717786, 13.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року № 320/5525/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «К-А-Н» до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення,

в и р і ш и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ПП «К-А-Н» з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 30.09.2019 №4380-78-VII "Про скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуг з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки всупереч статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" Білоцерківською міською радою Київської області не було оприлюднено проект цього рішення не пізніше як за 20 робочих днів до дати його розгляду.

Також позивач стверджує, що відповідачем всупереч вимогам Регламенту Білоцерківської міської ради не було оприлюднено проект спірного рішення на веб-сайті Білоцерківської міської ради, а також не здійснено його опрацювання в юридичному управлінні, відділі транспорту та зв`язку, управлінні економіки міської ради та у заступника міського голови і секретаря ради.

Крім того, позивач зауважив, що рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" є регуляторним актом, прийнятим уповноваженим регуляторним органом, а чинним законодавством України міські ради не наділено повноваженнями на скасування рішень їхніх виконавчих комітетів, прийнятих ними як регуляторними органами.

Також позивач звернув увагу на те, що спірне рішення не містить жодних обставин, які обґрунтовують необхідність його прийняття, що на думку позивача, також свідчить про його невмотивованість та протиправність.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що 30.09.2019 на пленарному засіданні сімдесят восьмої сесії Білоцерківської міської ради VII скликання депутатом Білоцерківської міської ради Джегуром Г. В. було внесено пропозицію щодо доповнення порядку денного сесії питанням "Про скасування рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення" та заслухати його першим питанням у порядку денного.

За результатами поіменного голосування зазначену пропозицію підтримали 34 депутати міської ради, в результаті чого було прийнято спірне рішення.

Відповідач зазначив, що проект спірного рішення був наданий до організаційного відділу міської ради та відповідно зареєстрований в день проведення засідання сесії Білоцерківської міської ради, тобто 30.09.2019, та не був оприлюднений у порядку, визначеному Законом України "Про місце самоврядування в Україні" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

У відзиві на позовну заяву відповідачем також викладено прохання вирішити спір на розсуд суду.

Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради у письмових поясненнях повідомив про те, що рішення від 15.01.2019 №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення від 07.05.2019 №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення" за своєю правовою природою є регуляторними актами та були прийнятті з дотриманням процедури прийняття регуляторного акта, яка визначена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Третя особа зазначила про те, що згідно з частиною другою статті 11 Закону України регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, - інший орган може приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду. Натомість, ані Конституція України, ані Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не визначають та не наділяють міські ради повноваженнями на скасування рішень виконавчих комітетів міських рад, які є регуляторними актами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 закрито підготовче провадження та прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач є перевізником на автобусному маршруті загального користування.

З матеріалів справи слідує, що 23.01.2018 виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради прийнято рішення № 47 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування", яким встановлено тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування - 5,00 грн.

Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради 15.01.2019 прийнято рішення №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування", яким встановлено тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у розмірі 7,00 грн. та визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету міської ради від 23.01.2018 №47 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування".

Рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07.05.2019 №348 "Про зупинення дії рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" було зупинено дію рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлено тимчасово на період зупинення дії рішення виконавчого комітету міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуг з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування", як перехідний, тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування - 6,00 грн.

Білоцерківською міською радою 30.09.2019 прийнято рішення №4380-78-VII "Про скасування рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07.05.2019 №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення".

Вказаним рішенням були скасовані вказані вище рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 №10 та від 07.05.2019 №348, а також приписано міським перевізникам під час визначення тарифів на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування виходити з розмірів тарифів, встановлених рішенням виконавчого комітету міської ради від 23.01.2018 №47 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування".

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 28 Закону №280/97 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

При цьому, суд зазначає про наявність у виконавчих органів місцевих рад повноважень на прийняття регуляторних актів відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон №1160-IV).

Так, статтею 1 Закону №1160-IV у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

- регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15.01.2019 №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення" за своєю правовою природою є нормативно-правовими актами, які мають ознаки регуляторних актів, спрямованих на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом (виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради) та суб`єктами господарювання (перевізниками, які надають послуги з пасажирських перевезень у м. Біла Церква), якими змінюється вартість тарифу на перевезення пасажирів у м. Біла Церква, та які розраховані на неодноразове застосування щодо невизначеного кола осіб, з метою встановлення тарифів на перевезення пасажирів у м. Біла Церква.

Виходячи з того, що вказані рішення є регуляторними актами, на них поширюються вимоги, передбачені Законом №1160-IV для регуляторних актів, які визначають порядок підготовки проекту регуляторного акта, його розробку, оприлюднення та подання зауважень та пропозицій щодо оприлюдненого проекту регуляторного акта, а також його скасування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.12.2018 у справі №591/1335/15-а, від 20.02.2019 у справі №812/1177/18 та від 08.05.2018 у справі №405/5819/14-а.

Відповідно до частини першої та другої статті 11 Закону №1160-IV перегляд регуляторного акта здійснюється: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України.

У разі наявності підстав, визначених у частині першій цієї статті, регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, - інший орган може приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду.

Отже, відповідно до наведених положень регуляторний акт може бути скасований виключно тим регуляторним органом, який прийняв відповідний акт. Інший орган може скасувати регуляторний акт лише у випадках, передбачений Конституцією України або Законом №1160-IV.

Натомість, суд не може погодитися з твердженням позивача та Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про те, що буквальне тлумачення зазначеної норми дозволяє зробити висновок про відсутність у місцевої ради повноважень на скасування регуляторного акта, прийнятого її виконавчим органом, оскільки такий висновок зроблено без комплексного аналізу чинного законодавства України.

Так, зокрема, статтею 36 Закону №1160-IV передбачено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

- відсутній аналіз регуляторного впливу;

- проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

При цьому, під законом, який надає місцевій раді право на скасування рішення її виконавчого органу, слід розуміти Закон №280/97.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 26 Закону №280/97 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Частиною дев`ятою статті 59 цього ж закону закріплено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Наведені норми випливають із законодавчо закріплених за місцевими радами повноважень щодо здійснення контролю за діяльністю її виконавчих органів.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону №280/97 виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Суд зазначає, що Закон №280/97, який визначає засади організації та діяльності органів місцевого самоврядування, є спеціальним по відношенню до Закону №1160-IV, перелік регуляторних органів за яким є широким та не обмежується органами місцевого самоврядування.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 № 7-рп/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону №280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, такого висновку Конституційний Суд України дійшов у тому числі шляхом аналізу частини дев`ятої статті 59, пункту 15 частини першої статті 26 Закону №280/97, які, як було вказано вище, передбачають право місцевої ради на скасування рішень її виконавчого органу, а також статті 11 Закону №1160-IV (п.4.1 мотивувальної частини рішення).

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що Білоцерківська міська рада має повноваження на скасування регуляторного акта, прийнятого її виконавчим комітетом як регуляторним органом, однак за умови наявності законодавчо визначених підстав для скасування та при дотриманні встановленої процедури.

Досліджуючи процедуру прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону №280/97 рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини одинадцятої статті 59 Закону №280/97 акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Частиною третьою статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закону № 2939-VI) визначено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

За змістом пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI органи місцевого самоврядування є розпорядниками інформації для цілей цього Закону.

Пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI зобов`язано розпорядників інформації оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами.

Отже, відповідач як орган місцевого самоврядування та розпорядник інформації був зобов`язаний здійснити оприлюднення проекту спірного рішення не пізніш як за 20 робочих днів до дати його розгляду з метою прийняття.

З матеріалів справи слідує, що депутат Білоцерківської міської ради ОСОБА_1 подав до голови Білоцерківської міської ради Дикого Геннадія Анатолійовича звернення про включення до порядку денного чергового засідання сесії ради, яке відбудеться 30.09.2019, проекту рішення "Про скасування рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення".

Це підтверджується протоколом пленарного засідання сімдесят восьмої сесії Білоцерківської міської ради VII скликання від 30.09.2019.

На пленарному засіданні ради було розглянуто проект спірного рішення та за результатами голосування воно було прийняте.

Суд зазначає, що Білоцерківська міська рада листом від 02.10.2019 №3411/01-10, адресованим ТОВ "ТРАНССІТІ", повідомила позивачу про те, що проект спірного рішення перед його прийняттям не був оприлюднений.

У відзиві на позовну заяву відповідач також підтвердив, що проект спірного рішення не був оприлюднений у порядку, визначеному Законом України "Про місце самоврядування в Україні" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Отже, судом встановлено, що відповідачем не було дотримано вимог частини одинадцятої статті 59 Закону №280/97 та частини третьої статті 15 Закону №2939-VI.

Відповідні порушення, у свою чергу, позбавили позивача можливості бути обізнаним про розгляд даного проекту рішення, яке безумовно зачіпає його права та інтереси як перевізника, підготуватися до розгляду, надати свої зауваження тощо.

При цьому, недотримання органом місцевого самоврядування зазначених норм та не здійснення оприлюднення проекту рішення за 20 робочих днів до дати його розгляду є підставою для скасування такого рішення, прийнятого з порушенням встановленої процедури.

Така правова позиція, викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.08.2019 у справі №500/6108/16-а, у постанові від 21.09.2018 у справі №337/2530/17, у постанові від 28.02.2018 у справі №200/11264/16-а.

Також суд критично оцінює посилання третьої особи на те, що оскаржуване рішення не є самостійним рішенням, а є складовою процесу прийняття рішення та одним з етапів прийняття базового рішення, оскільки спірне рішення було прийнято Білоцерківською міською радою, а тому не може бути розцінено як продовження процедури прийняття рішень від 15 січня 2019 року №10 та від 07 травня 2019 року №348, які були ухвалені іншим органом, а саме: виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради.

Крім того, відповідно до частини другої статті 25 Регламенту Білоцерківської міської ради VII скликання, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 11.12.2015 №07-02-VII (далі - Регламент), проект рішення, що планується для внесення на розгляд ради, подається секретарю ради.

Згідно з частиною сьомою статті 25 Регламенту проект рішення проходить опрацювання (збір погоджувальних підписів (візи)). Проект рішення після його реєстрації та оприлюднення проходить візування в:

- автора проекту рішення;

- юридичному відділі;

- голови постійної профільної комісії;

- керівника виконавчого органу чи інших посадових осіб, до компетенції яких належить дане питання;

- заступника міського голови відповідно до розподілу обов`язків;

- секретаря ради.

Візи проставляються на зворотному боці останнього аркуша першого примірника проекту рішення й розміщуються таким чином: ліворуч - назва посади, праворуч - підпис і розшифрування підпису, знизу під розшифруванням підпису - дата візування. У проектах рішень, що підготовлені й вносяться міським головою, виконавчим комітетом, постійною комісією, під візами у нижньому лівому кутку проставляються прізвище та службовий телефон виконавця проекту рішення.

Візування проекту рішення є обов`язковим. При наявності у того, хто візує, зауважень і пропозицій, вони викладаються на окремому аркуші (або в тексті проекту рішення) у формі зауважень до проекту рішення або окремої думки. Суб`єкти внесення проектів рішення зобов`язані подавати проект рішення із погоджувальними підписами (візами); отримання погоджувальних підписів (віз) є обов`язком автора проекту.

Частинами 11-14 статті 25 Регламенту визначено, що не пізніше як за десять днів до відповідного пленарного засідання, а у виняткових випадках та у випадках, передбачених регламентом, не пізніше як за день до пленарного засідання організаційний відділ ради здійснює ознайомлення депутатів з проектами рішень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недотримання Білоцерківською міською радою порядку візування проекту оскаржуваного рішення, встановленого Регламентом, що свідчить про порушення відповідачем процедури прийняття оскаржувного рішення.

Крім того, суд, керуючись закріпленим у статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування обставин у справі, звертає увагу на те, що з аналізу частини дев`ятої статті 59, пункту 15 частини першої статті 26 Закону №280/97 слідує, що міська рада вправі скасовувати рішення виконавчого комітету ради, якщо таке рішення не відповідає Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим в межах її повноважень та рішення ради про скасування рішення її виконавчих органів повинно бути обґрунтованим.

З оскаржуваного рішення слідує, що підставою для його прийняття була невідповідність рішень виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 та від 07 травня 2019 року №348 Закону України "Про автомобільний транспорт", Методиці розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, Правилам надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, Порядку організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, а також врахування висновку судової економічної експертизи від 15.03.2019 №2019/1-1.

Проте, в чому саме полягає невідповідність рішень виконавчого комітету вищевказаним нормативним документам у спірному рішенні не вказано, як і не наведено рішення суду, в якому надано правову оцінку висновку судової економічної експертизи від 15.03.2019 №2019/1-1. Наведене свідчить про невмотивованість спірного рішення.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб як фізичних, так і юридичних в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

У ході реалізації цих принципів слід враховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред`явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що дії відповідача по прийняттю оскаржуваного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та проект якого не був оприлюднений у встановленому порядку, що позбавило позивача можливості надати документи та пояснення та порушило його право "бути почутим", свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості позивача планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем всупереч вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації" не було здійснено опублікування проекту спірного рішення у строк не пізніш як за 20 робочих днів до дати його розгляду, не було дотримано процедуру його візування, встановлену Регламентом Білоцерківської міської ради, а також не наведені мотиви прийняття рішення.

Відповідачем всупереч положенням статті 77 КАС України під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували правомірність доводів позивача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

При цьому, враховуючи, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є нормативно-правовим актом, належним способом захисту порушеного права, згідно зі статтею 5 КАС України є визнання спірного рішення протиправним та нечинним.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.10.2019 №961.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 1921,00 грн. за рахунок суб`єкта владних повноважень - Білоцерківської міської ради.

Крім того, відповідно до положень статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250, 264-265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 30.09.2019 №4380-78-VII "Про скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 07 травня 2019 року №348 "Про зупинення дії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 15 січня 2019 року №10 "Про тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування" до 31 грудня 2019 року та встановлення тимчасового тарифу на період зупинення".

Стягнути на користь Приватного підприємства «К-А-Н» судовий збір у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Білоцерківської міської ради Київської області.

Зобов`язати Білоцерківську міську раду Київської області опублікувати резолютивну частину цього рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, невідкладно після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.