Рішення № 88717654, 20.03.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 року № 320/5332/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м.Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Командира військової частини А2399, третя особа: Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини А 2399, яка полягає у неприйнятті рішення за його рапортом від 25.04.2019 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019;

- визнати протиправними дії командира військової частини А 2399, які полягають у невключенні до наказу та у невиплаті йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019;

- зобов`язати командира військової частини А 2399 виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплатив йому матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволення позовних вимог, оскільки нарахування та виплата матеріальної допомоги у 2019 році військовослужбовцям військової частини А 2399 здійснювалась в межах затвердженої суми. Додаткові кошти для виплати матеріальної допомоги військовій частині не виділялись. Отже, у командира військової частина були відсутні правові підстави для видання наказу про виплату матеріальної допомоги позивачу. Крім того, позивачем не оскаржувалось рішення комісії, оформлене протоколом від 27.05.2019 № 1 про перенесення засідання комісії для вирішення питання виплати матеріальної допомоги на кінець року.

Представник третьої особи пояснень на позовну заяву суду не надав.

Позивач надав суду клопотання, в якому просив розглянути справу за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач з 03.04.2017 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, має звання сержант.

З 28 серпня 2018 року позивача переведено до військової частини А2399 на посаду командира гармати для тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою помічника командира частини з правової роботи з подальшим призначенням на яку та присвоєнням офіцерського звання "капітан юстиції" в порядку переатестації.

Позивач 25.04.2019 подав рапорт командиру військової частини А 2399 про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з витратами на проведення операції 19.02.2019 - артифакія правого ока.

Як слідує з протоколу засідання комісії щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А 2399 від 27.05.2019 № 1 рішення за результатами розгляду рапорта позивача не прийнято та перенесено його розгляду на кінець року за наявності коштів.

Матеріали справи не містять доказів виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

У зв`язку з невиплатою вказаної допомоги позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним нормативним документом, який визначає основні засади соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей є Закон України від 20.12.1991 "Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Стаття 9 зазначеного Закону передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 5 Постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

На виконання вказаної постанови прийнято наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".

Пунктом 7, 9 розділу XXIV вказаного наказу передбачено:

- до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги;

- виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Пунктом 9 Наказу Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік" визначено, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця чи членів його родини, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа, інше стихійне лиха, чи інші поважні причини), які стали причиною для порушення клопотання.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини А 2399 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

У рапорті зазначив, що матеріальна допомога йому необхідна у зв`язку з витратами на проведення операції 19.02.2019 - артифакія правого ока, до якого долучив квитанцію про оплату за інтраокулярну лінзу та медичні витратні матеріали для хірургії катаракти.

Таким чином, позивачем здійснені усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме подано рапорт за підпорядкуванням, який відповідав умовам її отримання.

Разом з тим, відповідачем доказів належного розгляду зазначеного рапорту та прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду надано не було.

Так, згідно протоколу комісії щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців військової частини А2399 від 27.05.2019 № 1 на розгляд комісії були винесені документи військовослужбовців військової частини А2399 щодо отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Розглянувши вищевказані документи, комісією рішення не прийнято та вирішено перенести засідання на кінець року у зв`язку з відсутністю фінансового ресурсу.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що на момент звернення позивача із рапортом про виплату допомоги граничні обсяги видатків вже були використані, а тому виплата матеріальної допомоги позивачу не здійснена не з вини військової частини А2399.

Аналізуючи оскаржувані дії відповідача, а також його твердження у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку, що останній не ставить під сумнів право позивача на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у 2019 році, вказуючи, що зазначена виплата не здійснена через відсутність фінансування.

На підтвердження поданого відзиву на позовну заяву відповідачем до матеріалів справи долучено лист помічника командира частини з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини А2399 від 15.03.2019 № 116/14/3/345, згідно якого наказом МОУ від 25.01.2019 № 30 на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у 2019 році для в/ч А2399 було виділено 7047, 0 грн.

У відповідності до вимог розділу ХХІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника).

Тобто, після надходження рапорту позивача щодо виплати матеріальної допомоги відповідач повинен був видати наказ про її виплату або видати наказ із зазначенням підстав, згідно яких військовслужбовець не може отримати дану виплату.

У зв`язку з цим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом ОСОБА_1 від 25.04.2019 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019рік, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 77 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства засноване на гарантуванні дотримання вимог права, інакше було би порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, тобто критеріями здійснення адміністративного судочинства є принципи судочинства.

Вирішення питання про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань належить до виключної компетенції комісії з розгляду рапортів військовослужбовців щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році, а не суду.

За таких підстав суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З метою належного захисту прав свобод та інтересів позивача суд дійшов висновку про зобов`язання командира військової частини А 2399 розглянути рапорт позивача від 25.04.2019 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та прийняти відповідне рішення.

Разом з тим, позовна вимога про визнання протиправними дій командира військової частини А 2399, які полягають у невключенні до наказу про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік позивачу задоволенню не підлягає. Адже доказів прийняття командиром військової частини А2399, після подачі позивачем рапорту відповідного наказу про виплату військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, в який незаконно не було включено позивача, матеріали справи не містять. Більш того, порушене право позивача в даному випадку захищено шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом ОСОБА_1 та зобов`язання прийняти відповідне рішення.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242 - 246, 250, 255, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини А 2399, яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом гр. ОСОБА_1 від 25.04.2019 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Зобов`язати командира військової частини А 2399 розглянути рапорт гр. ОСОБА_1 від 25.04.2019 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та прийняти відповідне рішення.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.