Рішення № 88717489, 10.04.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2020 року Справа № 280/6259/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) поданого адвокатом Гришиним Романом Валентиновичем ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 084050002622 від 07 серпня 2019 року відповідача про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі 49 грн. 86 коп.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючій, помісячно, починаючи з січня 2004 року і закінчуючи березнем 2019 року, виходячи з припущення, що весь час після призначення пенсії 28 січня 1997 року вона проживала в Україні. Перерахунок за січень 2004 року здійснити згідно статті 43, а за наступні місяці - згідно статті 42 Закону України 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06 березня 2019 року довічно в розмірі перерахованої вищезазначеним чином пенсії за березень 2019 року та перераховувати її в подальшому на загальних підставах.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно статті 46 Закону України 1058- IV не отриману раніше пенсію за період з 01 листопада 2009 року до 05 березня 2019 року в розмірі вищезазначених перерахованих пенсій та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 травня 2001 року №159;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при проведенні вищезазначених перерахунків пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 врахувати в страховий стаж час навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря за денною формою з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1968 року та виправити помилку в даті початку її трудової діяльності на 05 вересня 1959 року.

Ухвалою суду від 21 грудня 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачці був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 08 січня 2020 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №2806259/19, призначено судове засідання на 10 лютого 2020 року без виклику сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 , громадянка України, 1942 року народження, з березня 1998 року постійно проживає в Німеччині, де прийнята 14 травня 1998 року на постійний консульський облік Генеральним консульством України у м. Мюнхен. З 28 січня 1997 року позивачу було призначено пенсію за віком. В 1998 році виплата пенсії позивачу була зупинена у зв`язку з виїздом її за кордон на постійне проживання в Німеччину. 06 березня 2019 року, перебуваючи у м. Запоріжжя, позивач особисто звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя з заявою про поновлення виплати пенсії та виплату компенсації за період, починаючи з 01 листопада 2009 року. 15 березня 2019 року рішенням комісії № 28/696/05 позивачу відмовлено в поновленні пенсії. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (справа №280/1242/19) визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії. Суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву щодо поновлення пенсії з урахуванням правової оцінки наданої у даному рішенні. 07 серпня 2019 року відповідач, на виконання рішення суду повторно розглянувши заяву позивача, своїм рішенням № 084050002622 призначив пенсію за віком в розмірі 49 грн. 86 коп. на місяць, що дорівнює розміру первинно призначеної 28 січня 1997 року пенсії. Позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення щодо призначеного розміру пенсії. Додаткові пояснення надано у запереченнях на відзив від 11 лютого 2020 року за вх.№6357.

Представник позивача у позові та у відповіді на відзив просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

31 січня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він послався на те, що на виконання рішення суду відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 06 березня 2019 року та надані документи для поновлення пенсії, та винесено рішення № 084050002622 про поновлення пенсії з 06 березня 2019 року в розмірі 49,86 грн., який вона отримувала на час припинення виплати згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, відповідач, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року по справі № 280/1242/19, поновив виплату пенсії позивачу за документами доданими до заяви від 06 березня 2019 року. Вказує, що позивач копію диплому про навчання до заяви від 06 березня 2019 року не надавала. Оскільки, поновлення пенсії позивачу проведено на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року по справі № 280/1242/19, яке не передбачало перерахунків пенсії, тому перерахунок пенсії на підставі диплому про навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім.. В.Я. Чубаря відповідачем не проводився. Стосовно виплати позивачу згідно статті 46 Закону № 1058 не отриману раніше пенсію за період з 01 листопада 2009 року до 05 березня 2019 року в розмірі вищезазначених перерахованих пенсій з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом за захистом прав, свобод та інтересів. Вказує, що позивач звернулася до відповідача із заявою щодо скасування рішення комісії від 15 березня 2019 року №28/696/05, однак щодо виплати не отриманої раніше пенсії за період з 01 листопада 2009 року до 05 березня 2019 року в розмірі перерахованих пенсій з нарахуванням компенсації втрати частини доходів позивач до відповідача не зверталася. Таким чином, позивач передчасно звернулася до суду щодо зобов`язання відповідача виплати позивачу згідно статті 46 Закону № 1058 не отриману раніше пенсію за період з 01 листопада 2009 року до 05 березня 2019 року в розмірі вищезазначених перерахованих пенсій з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки позивач не зверталася до відповідача стосовно цього предмета позову. Оскільки, позивачу нарахування та виплата пенсії за період з 01 листопада 2009 року до 05 березня 2019 року відповідачем не проводився, то відповідно правових підстав на компенсацію втрати частини грошових доходів у неї немає.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є громадянкою України та до 1998 року отримувала пенсію за віком, виплата якої була припинена у зв`язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до Німеччини.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року по справі №280/1242/19 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 15 березня 2019 року №28/696/05; зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , щодо поновлення пенсії з урахуванням правової оцінки наданої у даному рішенні.

07 серпня 2019 року відповідач, на виконання рішення суду повторно розглянувши заяву позивача, своїм рішенням № 084050002622 призначив Позивачці пенсію за віком в розмірі 49 грн. 86 коп. на місяць.

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась письмово до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області Жмурко С.О. за роз`ясненнями щодо призначеної пенсії.

Листом від 08 листопада 2019 року №2565/Б-9 відповідач надав відповідь, у якій зазначено, що на виконання рішення суду позивачу поновлено виплату пенсії у розмірі, встановленому на дату припинення її виплати, а підстави для проведення перерахунку відсутні.

Крім того, позивач звернулась до відповідача щодо зарахування в страховий стаж час навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря за денною формою з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1968 року, проте Листом від 17 грудня 2019 року №148/Б-9/Е відповідач відмовив у задоволенні заяви.

Позивачка не погодившись з такими діями відповідача звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.

Статтею 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв`язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

Отже, враховуючи вищенаведені норми суд погоджується із твердженням позивача, що розмір пенсії в будь-якому випадку не може бути меншим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тому суд зазначає, що відповідачем всупереч вищевказаним приписам чинного законодавства, з 06 березня 2019 року нараховано позивачу пенсію у розмірі 49,86 грн, отже позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення № 084050002622 від 07 серпня 2019 року відповідача про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі 49 грн. 86 коп. - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що враховуючи соціальну спрямованість держави, базові гарантії позивача при призначенні пенсії не можуть бути звужені в подальшому, при здійсненні перерахунку пенсії. Зазначене твердження, обґрунтоване положеннями статті 22 Конституції України відповідно до якої, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані та при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, тобто з 07 жовтня 2009 року.

Таким чином, враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині, а саме що порушені права позивачки підлягають поновленню з 07 жовтня 2009 року.

До того ж суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналогічні норми нарахування та виплати компенсації визначенні Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації згаданого Закону та затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 21 січня 2001 року № 159.

Згідно пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З аналізу вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснюється перерахунку розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , а отже в частині нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 травня 2001 року №159 позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача: перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючій, помісячно, починаючи з 07 жовтня 2009 року і закінчуючи березнем 2019 року. Перерахунок здійснити згідно статті 42 Закону України 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07 жовтня 2009 року довічно в розмірі перерахованої вищезазначеним чином пенсії за березень 2019 року та перераховувати її в подальшому на загальних підставах; виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно статті 46 Закону України 1058- IV не отриману раніше пенсію за період з 07 жовтня 2009 року до 05 березня 2019 року в розмірі вищезазначених перерахованих пенсій та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 травня 2001 року №159.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при проведенні вищезазначених перерахунків пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 врахувати в страховий стаж час навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря за денною формою з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1968 року та виправити помилку в даті початку її трудової діяльності на 05 вересня 1959 року суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 8 Порядок № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Тобто, основним документом який підтверджує наявний трудовий стаж є трудова книжка, і лише за її відсутності або відсутності у трудовій книжці відповідних записів, приймають уточнюючі довідки про періоди роботи не зазначені у трудовій книжці.

Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що використання норм Постанови № 637 для підтвердження стажу роботи під час навчання у вищих навчальних закладах має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

Щодо посилання відповідача на те, що записи у трудовій книжці позивача за період з 01 вересня 1962 року по 01 лютого 1968 року (5 років 5 місяців) не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993року за № 110 (далі - Інструкція), а саме наказ згідно з яким вносився запис про закінчення навчання до трудової книжки (наказ від 30 грудня 1967 року) не відповідає даті закінчення позивачем цього інституту (01 лютого 1968 року), а тому обчислення пенсії позивачці було проведено без урахування цього періоду навчання - суд вважає їх безпідставними та протиправними, оскільки записи до трудової книжки вносились до прийняття Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Тому суд дійшов висновку, що застосування відповідачем вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників в даному випадку є необґрунтованим.

Судом досліджені копії сторінок трудової книжки ОСОБА_1 від 05 вересня 1959 року, у якій наявні записи щодо навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря.

Зокрема на сторінці 3 трудової книжки позивача наявний запис №4 від 25 грудня 1963 року про звільнення у зв`язку з навчанням з відривом від виробництва, та на сторінці 4 трудової книжки наявний запис про те, що ОСОБА_1 з 01 вересня 1962 року по 01 лютого 1968 року була студенткою денного відділення Запорізького машинобудівного інституту ім. В. Я. Чубаря з урахуванням проходження виробничої практики.

Крім того, суд звертає увагу також на те, що відповідно до запису №1 у трудовій книжці ОСОБА_1 , 05 вересня 1959 року позивач прийнята на роботу у Дніпровський Електродний завод. Тобто трудова діяльність ОСОБА_1 розпочата 05 вересня 1959 року.

Суд зазначає, що будь-які виправлення або помилки у вказаних записах у трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні, відповідачем не надано доказів недостовірності вказаних записів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано і безпідставно відмовив позивачу у зарахуванні в страховий стаж час навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря за денною формою з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1968 року, а також протиправно зазначив у розрахунку трудового стажу позивачки початок трудової діяльності з 05 листопада 1959 року замість 05 вересня 1959 року.

Отже, зважаючи на все вищевикладене суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при проведенні вищезазначених перерахунків пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 врахувати в страховий стаж час навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря за денною формою з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1968 року та виправити помилку в даті початку її трудової діяльності на 05 вересня 1959 року - є обґрунтованою, отже такою що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість своїх дій, тому з огляду на все вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково доведеними, частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 768 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 78, 132, 139, 143, 242, 243-246, 263, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) поданого адвокатом Гришиним Романом Валентиновичем ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасувати рішення та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) № 084050002622 від 07 серпня 2019 року про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в розмірі 49 грн. 86 коп.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючій, помісячно, починаючи з 07 жовтня 2009 року і закінчуючи березнем 2019 року. Перерахунок за жовтень 2007 року здійснити згідно статті 43, а за наступні місяці - згідно статті 42 Закону України 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07 жовтня 2009 року довічно в розмірі перерахованої вищезазначеним чином пенсії за березень 2019 року та перераховувати її в подальшому на загальних підставах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно статті 46 Закону України 1058- IV не отриману раніше пенсію за період з 07 жовтня 2009 року до 05 березня 2019 року в розмірі вищезазначених перерахованих пенсій та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 травня 2001 року №159.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) при проведенні вищезазначених перерахунків пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , врахувати в страховий стаж час навчання в Запорізькому машинобудівному інституті ім. В. Я. Чубаря за денною формою з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1968 року та виправити помилку в даті початку її трудової діяльності на 05 вересня 1959 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 10 квітня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов