Рішення № 88712048, 13.03.2020, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/3163/18

Провадження № 2/589/74/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

в складі: головуючого- судді Євдокімової О.П.

при секретарі : Мусіхіної І.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шостка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Сумській області про встановлення земельного сервітуту.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є співвласником незавершеного будівництва про АДРЕСА_1 спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , форма власності - спільна сумісна. При цьому ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0627 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підстав договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2000 року. На даний час будівництво завершене, однак будинок не введений в експлуатацію, інший співвласник будинку - ОСОБА_3 , який є власником земельної ділянки, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва умисно не звертається до Державної архітектурно-будівельної інспекції з питанням введення в експлуатацію зазначеного будинку, уникає контакту з приводу позасудового вирішення цього питання. Таким чином оформлення права власності на належну ОСОБА_1 частину житлового будинку неможливо без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідачів. З підстав встановлення земельного сервітуту позивачка змушена звернутися до суду.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 пояснили, що оформлення права власності на належну ОСОБА_1 частину житлового будинку неможливо без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідачів та просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

В судовому засіданні відповідач та його представник ОСОБА_4 позов не визнали та заперечували проти його задоволення, пояснивши, що право власності на об`єкт нерухомого майна виникає лише з момент його державної реєстрації. Таким чином, ОСОБА_1 не має права власності на жодне об`єкт нерухомого майна за адресою земельної ділянки по АДРЕСА_1 , адже не тільки її право власності на нерухоме майно не зареєстроване за цією адресою, а навіть відсутній будь-який правовстановлюючий документ на ім`я ОСОБА_1 саме на право власності на нерухоме майно (а не право на об`єкт незавершеного будівництва). Крім цього земельна ділянка на яку ОСОБА_6 просить встановити сервітут є несформованою та не має кадастрового номеру в зв`язку з чим неможливо задовольнити позовні вимоги останньої . Просить відмовити позивачці в задоволенні позову в повному обсязі.

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з`явилась, однак надала суду заяву про розгляд справи без її участі позов не визнавала та заперечувала проти його задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву про розгляд справи без його участі, покладається на розсуд суду.

Суд заслухавши думку учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України). Згідно із ч.3ст.12, ч. 1 ст. 81ЦПКкожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-83 ЦПК. Обставини, визнанні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (ч.1ст.82 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так судом встановлено що рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 липня 2015 року по справі № 589/4578/14-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: Визнано житловий будинок та інші об`єкти нерухомого майна (господарські будівлі та споруди пізно інвентаризаційної справи БТІ), :цо знаходяться за адресою АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Визнано -газо ОСОБА_1 на користування житловим будинком та іншими об`єктами рухомого майна (господарськими будівлями та спорудами згідно інвентаризаційної справи БТІ) та знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 10- 17)

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 19.10.2017 року: Скасовано Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 травня 2017 року. Ухвалено нове рішення про відмову з задоволенні позову ОСОБА_1 оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативно-правовими актами не передбачено.(а.с.18-24)

Таким чином ОСОБА_1 є співвласником незавершеного будівництва про з- АДРЕСА_1 спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , форма власності - спільна сумісна.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0627 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підстав договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2000 року.(а.с.8)

Під час судового розгляду справи № 589/4578/14-ц була проведена судова експертиза, згідно сої експерт будівельник визначив ступінь готовності об`єкту 100 %.

ОСОБА_1 подала до управління державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий судинок, одноповерховий з мансардою загальною площею 136,2 м2, господарські будівлі в єдиному блоці: навіс «Ж», літня кухня «Е», гараж «Г», погріб «Пг», сарай «Д» та вбиральня «У».

Листом від 30.03.2018 року №40-1018/705-18 було повернуто декларацію, при цьому єдиною підставою, яку неможливо усунути без встановлення сервітут зазначено: «у зв`язку з відсутністю інформації про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою».

Таким чином оформлення права власності на належну ОСОБА_1 частину житлового ділянку неможливо без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідачів.

Вирішуючи спір щодо встановлення земельного сервітуту суд виходить з наступного.

Згідно ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою, яке здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

У ст.100ЗК України йдеться про те, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічні положення містяться у ч.ч. 1, 2ст. 402 ЦК України.

Крім того, ч. 3ст. 402 ЦК України передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту по суті є правом обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї (слугуючої) земельної ділянки для обслуговування своєї (панівної) земельної ділянки. Таким чином, правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов`язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту (Рішення Вищого господарського суду України по справі № 8/37/2012/5003 від 05.03.2013 року).

При цьому особа набуває права користування чужим майном лише в обсязі, необхідному для задоволення своїх потреб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, зі змінами, вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об`єкта і не залежить від власників цих об`єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті401, пункт 6 частини першої статті406 ЦК). Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Відповідно до статей 18-20 Земельного кодексу України, кожна земельна ділянка, незалежно від форми власності чи використання, має конкретне цільове призначення. Під цільовим призначенням земельної ділянки слід розуміти встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами.

Цільове призначення спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Частиною першою ст. 181 ЦК України земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

У свою чергу, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

Крім того, цивільне законодавство виокремлює «складові частини речі» та «складні речі». Так, згідно зі ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знищення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Ст. 4 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (№ 3038-VІ від 17.02.2011 р.) зі змінами, визначено, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури є об`єктами будівництва.

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Отже, житловий будинок не може бути відокремлений від земельної ділянки без його пошкодження або істотного знецінення, та є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Водночас, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ), що відповідає положенням ч. 1 ст. 188 ЦК України.

Фізично земельна ділянка і житловий будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розмішеного на ній.

Згідно із частиною 1статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Як установлено у ч. 3 ст. 79 ЗК України та ч. 3 ст. 373 ЦК України, право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту, і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Отже, зважаючи на положення чинного цивільного та земельного законодавства, з одного боку, земельна ділянка з розміщеними на ній об`єктами нерухомості є однією річчю, а з іншого об`єкт нерухомості є складовою річчю земельної ділянки.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно статті 319 ЦК(Цивільного кодексу) України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує. Власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У даному випадку право власності на незавершене будівництво як позивач так і відповідачі. Земельна ж ділянка належить на праві власності ОСОБА_3 . За загальним правилом, у разі переходу права власності на будівлі і споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на них до фізичних осіб або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою.

Виходячи з системного аналізу наведених законодавчих норм, а також провівши аналіз і оцінку доказів, що надали сторони, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, адже позивачем доведена неможливість задоволення власних потреб щодо користування належним їй майном в інший спосіб, ніж встановлення обтяження земельної ділянки (сервітуту), яка належить відповідачу. Між сторонами по справі вже тривалий час існують неприязні відносини і вони не можуть досягнути згоди щодо користування земельною ділянкою, належною відповідачу на праві власності, на якій розташована належна як позивачу так і відповідачу на праві власності частина фактично житлового будинку з надвірними будівлями, який невведний в експлуатацію через небажання це зробити відповідачем та відсутності будь якої можливості ввестив експлуатацію будинку позивачем.

Таким чином, суд вважає, що слід встановити позивачці особистий, безоплатний, безстроковий земельний сервітут, з метою обслуговування належної їй на праві спільної часткової власності житлового незавершеного будівництва будинку з надвірними будівлями, його обслуговування

Зазначений варіант земельного сервітуту суд вважає найбільш прийнятним для співвласників житлового будинку та найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, та дозволить ефективно користуватися своєю нерухомістю, з огляду на те, що між сторонами постійно виникають спори щодо користування належним їм майном, доступу до нього та утримання через відсутність права на землю, які ними вирішуються тільки у судовому порядку, і зазначений варіант дозволить сторонам звести до мінімуму їхнє спілкування.

Суд не бере до уваги ту обставину, що на даний час зазначена земельна ділянка не має кадастрового номеру, що на думку відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову , так як відсутність належної реєстрації вказаної земельної ділянки не позбавляє останнього права власності на зазначену земельну ділянку, яке він отримав на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки при купівлі будинку за зазначеною адресою, та не надає іншого законного способу реалізації своїх прав позивачем, атому зазначена обставина не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.11,1213,78,79,89,263, 264,265, 352,354 ЦПК України, ст.ст.401,402,404 ЦК України,ст. 98-100 ЗК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Сумській області про встановлення земельного сервітуту задовольнити.

Встановити постійний земельний сервітут у виді спільного сумісного права користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0627 га та належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажі земельної ділянки від 14.04.2000р.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 352 грн з кожного окремо.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційної інстанції. Учасник справи, якому рішення суду не була вручена у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «;Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повний текст рішення виготовлено 18.03.2020 року.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області О.П.Євдокімова