Рішення № 88706394, 08.04.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/142/20

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.

розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/142/20

за позовом: Міністерства оборони України

пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно»

вул. Івана Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014

про стягнення 40528грн 00 коп.

За участю представників учасників справи:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

У судовому засіданні 08.04.2020 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської від 28.02.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» про стягнення 40528грн 00 коп. штрафних санкцій, а саме: 10665,00 грн пені та 29863,00 грн штрафу. Розгляд справи по суті призначено на 25 березня 2020. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася.

Позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №1400047279781 (одержано позивачем 03.03.2020), 1400047279790 (одержано відповідачем 02.03.2020).

У судове засідання призначене на 25.03.2020 представники сторін не прибули.

19.03.2020 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання. У поданому клопотанні позивач, посилаючись на установлення на всій території України карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», а також рекомендацій Господарського суду Чернігівської області, просить суд відкласти розгляд справи №927/142/20 на іншу дату.

Поданий позивачем електронний лист із клопотанням про відкладення судового засідання не містив електронного цифрового підпису.

Оскільки електронний лист позивача не містить ЕЦП, а тому не належить до офіційних документів, оригіналу вказаного листа з додатками у паперовій формі на час проведення судового засідання до суду не надходило, а тому суд залишив його без розгляду.

Від відповідача заяв та клопотань до суду не надходило.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.03.2020 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 08.04.2020. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася.

В судове засідання 08.04.2020 уповноважені представники позивача та відповідача не прибули, заяви та клопотання до суду не направили.

Позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №1400047610119 (одержано позивачем 27.03.2020), 1400047610127 (одержано відповідачем 26.03.2020).

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Окрім того, за правилами ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Зважаючи на те, що згідно з ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи з огляду на приписи ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

08.04.2020 судом вчинені дії щодо перевірки статусу та місця реєстрації позивача, у зв`язку з чим отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за критерієм пошуку код ЄДРПОУ, відповідно до якого в реєстрі значиться Міністерство оборони України, місцезнаходження юридичної особи: пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, не перебуває в процесі припинення.

08.04.2020 судом вчинені дії щодо перевірки статусу та місця реєстрації відповідача, у зв`язку з чим отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за критерієм пошуку код ЄДРПОУ, відповідно до якого в реєстрі значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно», місцезнаходження юридичної особи: вул. Івана Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014, не перебуває в процесі припинення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виклад позицій учасників судового процесу

Стислий виклад позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» умов договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/191 від 08.05.2018.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Враховуючи, що ухвала суду від 28.02.2020 отримана відповідачем 02.03.2020, тому останнім днем подання до суду відзиву є 17.03.2020.

У вказаний строк відповідач відзив не надав, доказів наявності поважних причин його ненадання суду не представив. Заяви та клопотання від відповідача до суду не надходили, проти позовних вимог відповідач не заперечив.

Ухвалою суду від 28.02.2020 суд попереджав відповідача про те, що у разі неподання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідачем не подано відзив на позов у встановлений судом строк без поважних причин, тому в силу приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа вирішується судом за наявними у ній матеріалами.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 10665,00 грн пені та 29863,00 грн штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору №286/3/18/191 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.05.2018, в частині порушення встановлених термінів постачання товару.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин та неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної поставки товару у встановлені спірним договором терміни, зазначені у специфікації.

08.05.2018 між Міністерством оборони України (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (постачальник, відповідач) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/191 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити замовнику капелюхи та головні убори (18440000-5) (лот 2. (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова, вид 2)) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

Номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються наведеною у п. 1.2 договору специфікацією, згідно з якою: найменування товару: (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова вид 2), при цьому товар у кількості 20000 штук вартістю 1185000,00грн підлягає поставці до 30.09.2018 включно; у кількості 10000 штук вартістю 592500,00грн підлягає поставці до 30.10.2018 включно; всього ціна товару з ПДВ складає 2133000,00 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Строк поставки товару буде визначений в специфікації договору (п.1.2).

Згідно з п. 5.2 договору місцем поставки товару є об`єднані центри забезпечення Тилу Збройних Сил України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка буде невід`ємною частиною договору, з обов`язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Відповідно до п. 6.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Приписами п. 7.1 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

У п. 7.3.4 договору сторони встановили, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).

Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України (додатком №1 до договору) за Специфікацією підприємству сплановано відвантаження: в/ч А1361 (218ОЦЗ) код 07811701, (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова вид 2) у кількості 30 000 штук, з яких 20 000 штук - до 30.09.2018 (включно) та 10 000 штук - до 30.10.2018 (включно).

Крім того, між сторонами підписано та скріплено відтисками печаток додаток №2 до договору «Ростовка Міністерства оборони України за специфікацією».

Додатковою угодою №1 від 19.12.2018 до договору абзац перший п. 10.1 розділу Х викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення».

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, у якій сторони домовились, зокрема:

- пункт 1.2 договору доповнити специфікацією на 2019 рік, відповідно до якої поставці підлягають: (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова вид 2) у кількості 6000 штук на загальну суму 426600,00 грн з ПДВ - до 31.03.2019 (включно).

- пункт 3.1 договору викласти у такій редакції: «Ціна цього договору становить 2559600,00 грн, у тому числі ПДВ 426600,00 грн, а саме:

У 2018 році за Специфікацією становить 2133000,00 грн, у тому числі ПДВ 355500,00 грн (загальний фонд);

У 2019 році за Специфікацією становить 426600,00 грн, у тому числі ПДВ 71100,00 грн (за загальним фондом)».

Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України за Специфікацією на 2019 рік, що є Додатком №1 до додаткової угоди №2 від 15.01.2019 до договору від 08.05.2018 №286/3/18/191, підприємству сплановано відвантаження: в/ч А1361 (218 ОЦЗ) код 07811701, (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова вид 2) у кількості 6000 штук до 31.03.2019 (включно).

Крім того, між сторонами підписано та скріплено відтисками печаток додаток №2 до додаткової угоди №2 від 15.01.2019 «Ростовка Міністерства оборони України за специфікацією на 2019 рік».

Згідно з оголошенням №1 від 17.04.2019 представнику замовника за договором пред`явлено на приймальний контроль якості - (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова вид 2) у кількості 6 000 штук.

Відповідно до акту № 223 приймального контролю товару за якістю від 25.04.2019 ОСОБА_1 у присутності представника постачальника ОСОБА_2 виконав приймальний контроль товару за якістю, який пред`явлено оголошенням від 17.04.2019 № 1 за договором від 08.05.2018 №286/3/18/191 у кількості 6000 штук. У вказаному акті зазначено, що прийнятий товар за якістю підлягає відвантаженню на склад в/ч А1361 (218 ОЦЗ) код 07811701, м. Харків, вул. Переможців, 6а.

Відповідно до посвідчення №111, зазначені в акті товари у кількості 6000 штук 26.04.2019 завезено на в/склад (у в/ч) А1361.

Позивачем до матеріалів справи надано претензію до відповідача від 03.06.2019 №286/6/3795 на суму 53325,00 грн, при цьому, доказів направлення претензії позивач суду не надав.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 10665,00 грн пені за період з 01.04.2019 - 25.04.2019) та 29863,00 грн штрафу у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Норми права, які суд застосував, та мотиви їх застосування

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами договору №286/3/18/191 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.05.2018, який по своїй правовій природі є договором поставки.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штраф та пеня згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а тому одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачена також і ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що чинним законодавством у спірних правовідносинах допускається одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені.

Мотивована оцінка аргументів, наведеного учасниками справи.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При перевірці виконаного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем невірно встановлено закінчення перебігу періоду нарахування пені. Так, позивачем при визначенні кількості днів прострочення поставки товару зазначено дату поставки товару, яка вказана у посвідченні №111, як дату завезення його на в/склад А1361.

При цьому, п. 5.3 договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника.

За таких обставин, дата завезення товару на в/склад, не може вважатись датою поставки товару, оскільки це протирічить п. 5.3 договору.

Слід зазначити, що видаткової накладної постачальника позивачем до матеріалів справи не додано. Доказів, які підтверджують, що у видатковій накладній зазначена інша дата поставки, позивач також суду не надав. Посвідчення №111 не є видатковою накладною.

За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновку, що датою виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару за договором з урахуванням додаткової угоди №2 від 15.01.2019 є 25.04.2019, тобто із запізненням на 24 дні.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені та період її нарахування, суд доходить висновку, що він не відповідає вимогам ст. 251, 252, 253, ч.1 ст. 255, ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного:

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно з ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

З огляду на вище наведене суд доходить висновку, що позивачем при розрахунку пені, було невірно визначено період прострочки виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання щодо поставки товару, оскільки фактичний день поставки товару (25.04.2019) включено до періоду часу, за який розраховано пеню, а тому перевіривши наданий розрахунок пені, суд доходить висновку, що пеня повинна бути розрахована за період з 01.04.2019 по 24.04.2019 включно за 24 дні, виходячи з погодженої сторонами ставки (0,1 відсоток від вартості не поставленого товару за кожну добу затримки ) і її розмір становить 10238,40 грн, в стягненні 426 грн 60коп. має бути відмовлено з огляду на безпідставність позовних вимог в цій частині.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Сторони у договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Відповідно до п. 7.3.4 договору за прострочення понад 10 днів поставки товару з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу за прострочення поставки товару на суму 426600,00 грн суд дійшов висновку, про часткове задоволення в сумі 29862грн 00коп. з огляду на арифметичну помилку в розрахунку. В стягненні 01грн 00коп. штрафу має бути відмовлено у зв`язку з безпідставністю нарахування в цій частині.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної поставки товару по договору №286/3/18/191 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.05.2018, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної поставки товару, є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав та спірний товар поставив з порушенням встановлених договором строків, і вимоги позивача не оспорив, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 10238, 40 грн пені та 29862,00грн штрафу. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 426 грн 60 коп. пені та 01 грн 00 коп. штрафу задоволенню не підлягають.

Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача становить 2079,82грн.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 123, 129, 165-167, 232, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» про стягнення 10665,00 грн пені та 29863,00 грн штрафу задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (вул. І. Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014, ідентифікаційний код 39262403) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) 10238 грн 40 коп. пені, 29862 грн 00 коп. штрафу та 2079 грн 82 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; ідентифікаційний код 00034022) у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (вул. І. Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014, ідентифікаційний код 39262403) 426 грн 60 коп. пені та 01 грн 00 коп. штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 10.04.2020.

Суддя Н.Ю.Книш