Рішення № 88697280, 09.04.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18386/19

Провадження № 2/161/687/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Новаковської В.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ» про стягнення заборгованості за заробітною платою та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

31 жовтня 2019 року (згідно відмітки на конверті, в якому надійшов позов) ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ» (далі – відповідач, ТОВ «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ») про стягнення заборгованості за заробітною платою у розмірі 1 896,31 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53 214,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 03 червня 2019 року по 09 серпня 2019 року працювала на роботі комплектувальна проводів у виробничому відділі ТОВ «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ».

09 серпня 2019 року її було звільнено з роботи за власним бажанням, однак, на її думку, з нею у день звільнення не було проведено повного розрахунку.

Так, на думку позивача:

1) у червні 2019 року нею насправді було відпрацьовано 152 робочих годин, а не 144 години, як зазначено у розрахунковому листі (різниця заробітної плати, за обрахунками позивача, становить 663,98 грн.);

2) у липні 2019 року нею насправді було відпрацьовано 162 години, а не 156,5 годин, як зазначено у розрахунковому листі (різниця заробітної плати, за обрахунками позивача, становить 456,87 грн.);

3) відповідачем невірно обраховано компенсацію за невикористані 4 дні щорічної відпустки (різниця компенсації, за обрахунками позивача, становить 698,32 грн.);

4) відповідач неправомірно у серпні 2019 року не повернув їй сплачений ПДФО та військовий збір у розмірі 77,14 грн., який був нарахований та утриманий у липні 2019 року за наперед оплачувані години (8 годин у розмірі 395,60 грн.);

5) відповідач неправомірно, а саме не у день звільнення, виплатив їй премію у розмірі 967,80 грн.

З наведених вище підстав, а також наводячи відповідні розрахунки, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за заробітною платою у розмірі 1 896,31 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53 214,17 грн. (а.с.7).

У судове засідання позивач не прибула, але електронною поштою подала заяву з проханням слухати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач у письмовому відзиві від 14 січня 2020 року позовні вимоги заперечив та зазначив, що виплата заробітної плати у червні-липні 2019 року, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки та премії за результатами роботи підприємства за місяць були здійсненні підприємством відповідно до чинного законодавства.

Так, відповідач вказує на те, що на підприємстві наявна електронна система обліку робочого часу, відповідно до якої позивач у червні 2019 року відпрацювала 144 години, а у липні 2019 року – 156,5 годин.

Крім того, відповідач наголошує, що у своєму позові позивач невірно розраховує компенсацію за невикористані 4 дні щорічної відпустки, оскільки для обрахунку середньоденного заробітку помилково включає дні, протягом яких працівник згідно із чинним законодавством не працював та за ним не зберігався заробіток або зберігався частково (п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100).

Стосовно наперед оплачуваних годин (8 годин у розмірі 395,60 грн.), відповідач зазначає, що нараховування та ПДФО та військового збору у серпні 2019 року здійснювалося за вирахування цієї суми.

Щодо виплати премії у розмірі 967,80 грн. за високоефективну та якісну працю за серпень 2019 року відповідач не заперечує, що виплатив її не у день звільнення позивача з роботи, а згідно з вимогами колективного договору, який передбачає виплату цієї суми разом із заробітною платою до 07 числа наступного місяця. Оскільки позивач звільнилася за власним бажанням на початку серпня 2019 року, то ця виплата їй було правомірно перерахована 06 вересня 2019 року, тобто, у строки, визначені колективним договором (а.с.40-43).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про нього був повідомлений належним чином.

Позивач під час судового розгляду також заявила клопотання про залишення без розгляду відзиву відповідача у зв`язку з пропуском встановленого в ухвалі суду процесуального строку на його подання (а.с.84-85).

Суд залишає вказане клопотання без задоволення, оскільки як слідує зі змісту відзиву, він не міг бути поданий відповідачем раніше у зв`язку з перебування його представника на листку непрацездатності, який долучений до матеріалів справи (а.с.48, 80).

Крім того, помилковими є твердження позивача про позбавлення її права на подання відповіді на відзив, оскільки суд процесуального строку на подання цієї заяви по суті спору не встановлював (а.с.30), а отже позивач не була позбавлена можливості подати такий документ. Більше того, позивач під час судового розгляду подавала додаткові письмові пояснення, які, по своїй суті, зводилися до відповіді на відзив відповідача і були прийняті судом до розгляду (а.с.90-92, 135).

Оскільки поданих суду матеріалів достатньо для об`єктивного, справедливого та правильного вирішення, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач у період з 03 червня 2019 року по 09 серпня 2019 року працювала на роботі комплектувальниці проводів у виробничому відділі ТОВ «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ». 09 серпня 2019 року її було звільнено з роботи за власним бажанням (а.с.49, 61).

З матеріалів справи, а також з пояснень обох сторін слідує, що у відповідача встановлена погодинна оплата праці у розмірі 49,45 грн. за одну відпрацьовану годину (а.с.49, пункт 3).

Також, виробництво та умови праці відповідача організовані таким чином, що кожному працівнику видається чіп контролю робочого часу із зазначенням відповідного персонального номеру. Позивачу такий чіп виданий за №227942 під підпис у відповідному акті 03 червня 2019 року (а.с.122).

Крім того, з матеріалів справи слідує, що у відповідача встановлена автоматизована електронна система обрахунку робочого часу, яка фіксує час початку та закінчення роботи, в тому числі, з використанням вищенаведеного чіпу (а.с.51-59).

Додатково відповідачем ведеться журнал ручної реєстрації присутності працівників. Ці журнали передбачають проставлення кожним працівником часу приходу, часу виходу та особистого підпису (а.с.108-119).

На переконання суду, такі способи обліку робочого часу чинним трудовим законодавством не заборонені, а позивач не заперечує та не оскаржує внутрішні акти відповідача стосовно встановлення саме такого його обліку. До того ж, враховуючи встановлену на підприємстві погодинну форму оплату праці, використання автоматизованих електронних засобів обліку робочого часу дозволяє ефективно та точно обраховувати фактично відпрацьований час працівника, що, на думку суду, є цілком обґрунтованою умовою праці, на яку позивач погодилася під час прийняття на роботу до відповідача.

Фактично весь спір між сторонами в частині виплати заробітної плати зводиться до того, що позивач стверджує, що насправді вона працювала 10, 17 червня 2019 року (під час виробничого навчання), а також більшу кількість годин з 08 по 13, 29 липня 2019 року (а.с.106).

Однак, згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Це положення законодавства знайшло своє подальше відображення у ч.1 ст.81 ЦПК України в якій вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивач, посилаючись на ті обставини, що насправді вона працювала (проходила виробниче навчання) 10, 17 червня 2019 року, а також іншу кількість годин 08 по 13, 29 липня 2019 року не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин.

Так, твердження позивача про те, що 10 червня 2019 року був робочим днем, об`єктивно спростовуються даними журналу ручної реєстрації присутності працівників та даними електронної системи обліку робочого часу, з яких слідує, що ОСОБА_1 прибула на роботу о 21 год. 48 хв. 10 червня 2019 року, відпрацювала нічну зміну, і вибула з роботи 06 год. 06 хв. 11 червня 2019 року. У зв`язку з тим, що зміна була нічною, весь робочий час об`єктивно був облікований відповідачем 11 червня 2019 року і на загальну тривалість відпрацьованих годин це ніяк не впливає. (а.с.114).

Твердження позивача про те, що вона працювала 17 червня 2019 року взагалі не підтверджуються будь-якими доказами, зокрема показами свідків. Більше того, 17 червня 2019 року (понеділок) був вихідний день, який перенесений з 16 червня 2019 року (неділя) у зв`язку з припаданням святкового дня – Трійці, що повністю узгоджуються з приписами ст.ст.67, 73 КЗпП України. В матеріалах справи відсутні, як журнали ручної реєстрації присутності працівника так і дані автоматизованої системи обліку робочого часу за 17 червня 2019 року. Крім того, позивач стверджує, що вела самостійні записи обліку свого відпрацьованого часу, однак їх суду для огляду не надала. Всі доводи позивача в цій частині зводяться до припущень, які ніяким чином не підтверджені.

Стосовно доводів позивача про більшу кількість відпрацьованих годин 08 по 13, 29 липня 2019 року, суд також звертає увагу на відсутність з боку позивача будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували б надані відповідачем дані автоматизованої системи обліку робочого часу з використанням персонального чіпу кожного працівника. Знову ж таки, записи самостійного обліку робочого часу, про які вказувала позивач, нею суду для огляду надані не були, так само як і показів свідків чи інших письмових доказів (а.с.51-59).

Підсумовуючи всі вищенаведені спірні питання стосовно обліку робочого часу позивача під час роботи у відповідача, суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази об`єктивно підтверджують відпрацювання позивачем у червні 2019 року 144 годин, а у липні - 156,5 годин, як і було зазначено у розрахункових листках (а.с.60). У зв`язку з цим, заробітна плата позивачу виплачена та нарахована відповідачем у цей період вірно, а отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Стосовно тверджень позивача про те, що відповідачем невірно обраховано компенсацію за невикористані 4 дні щорічної відпустки (різниця компенсації, за обрахунками позивача, становить 698,32 грн.), суд зауважує, що відповідно до пунктів 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок №100), працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

В даному випадку, оскільки позивач працювала на підприємстві менше одного року, розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для неї буде червень-липень 2018 року.

При цьому суд наголошує, що на відмінно від обчислення середньоденної заробітної плати на інші цілі (для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні тощо), розрахунковий період для цілей обрахування виплати за щорічну відпустку, не включає в себе святкові та неробочі дні (але не вихідні), що прямо передбачено у п.7 Порядку №100, і обчислюється не в робочих днях, а в календарних.

Позивач при проведенні самостійного розрахунку середньоденного заробітку для цілей виплати компенсації за невикористані дні відпустки, цього не врахувала та помилково визначала, що розрахунковий період (червень – липень 2019 року) містить 42 дні, хоча насправді цей період містить 56 календарних днів, а саме у червні 2019 року – 26 календарних днів (30 календарних за мінусом 2 святкових дні – Трійці та Дня Конституції, а також 1 та 2 червня, коли позивач ще не була прийнята на роботу), а також у липні 2019 року – 30 календарних днів (31 календарних за мінусом 06 липня 2019 року, коли позивач, згідно табелю обліку робочого часу, була відсутня на роботі і цей день їй не оплачувався). Виходячи із суми нарахованої заробітної плати за червень – липень 2019 року у розмірі 24 847,53 грн., середньоденний заробіток для нарахування щорічної відпустки у даному випадку становить 443,71 грн. (24 847,53 / 56). В такому випадку компенсація за 4 дні невикористаної щорічної відпустки становить 1 774,84 грн. (443,71 х 4) і саме ця сума була виплачена (з відрахуванням ПДФО та військового збору) позивачу відповідачем (а.с.62). У зв`язку з вищенаведеним, позовні вимоги в цій частині є також безпідставними та до задоволення не підлягають.

Що стосуються тверджень позивача про те, що відповідач неправомірно у серпні 2019 року не повернув їй сплачений ПДФО та військовий збір у розмірі 77,14 грн., який був нарахований та утриманий у липні 2019 року за наперед оплачувані години (8 годин у розмірі 395,60 грн.), суд зазначає, що позивач жодними чином не обґрунтувала, з яких підстав відповідач повинен повертати їй ці суми.

З матеріалів справи, а саме з розрахункових листів за липень – серпень 2019 року (а.с.60), слідує, що відповідач у липні 2019 року оплатив позивачу наперед 8 оплачуваних годин у розмірі 395,60 грн. та, відповідно, утримав з цієї виплати ПДФО та військовий збір. Оскільки позивач не відпрацювала цих годин та звільнилася до закінчення серпня 2019 року, відповідач обґрунтовано, під час здійснення розрахунку у серпні 2019 року відмінусував ці робочі години і відповідну виплату із загальної нарахованої заробітної плати позивача за серпень 2019 року. При цьому вказане зменшило не тільки власне кошти, які отримала позивач на руки, але і відповідну базу оподаткування ПДФО та військовим збором, а отже, ніякої надмірної або подвійної сплати цих платежів до бюджету не відбулося. Тому позовні вимоги в цій частині є також безпідставними.

Що стосується доводів позивача про невчасну виплату їй премії за серпень 2019 року, суд зазначає наступне.

Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

У статті 15 цього ж Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Частиною першою статті 24 Закону визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

З вищенаведених положень трудового законодавства слідує, що роботодавець та трудовий колектив можуть у колективному договорі домовитися про особливі умови та строки виплати заробітної плати, в тому числі, і стосовно її окремих складових (надбавок, премії, бонусів тощо).

У розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи на підприємстві відповідача укладений колективний договір у пунктах 5.1, 5.2. якого передбачена наявність Положення про оплату праці та преміювання працівників, яке затверджується за погодженням з Радою підприємства та його профком (а.с.65).

У п.8.3.2 цього Положення передбачена виплату працівникам щомісячної премії за високоефективну та якісну працю, яка виплачується разом із заробітною платою всім працівникам категорії «Дірект» та «Індірект» (до яких відносилась і позивач згідно штатного розпису а.с.68), які працюють за змінним робочим графіком, та яка складається з наступних показників та залежить від їх досягнення:

50% премії – показник продуктивності лінії;

50% премії – виконання цілей по якості (а.с.76)

З наведеного слідує, що обрахунок цієї премії можливий лише за результатом роботи підприємства за відповідний місяць, оскільки необхідно встановити досягнення відповідною лінією (бригадою) показників її продуктивності та виконання цілей якості, що неможливо наперед передбачити, тобто, наприклад, здійснити цю виплату на початку місяця.

В даному випадку, враховуючи об`єктивну неможливості обрахунку та виплати позивачу щомісячної премії за високоефективну та якісну працю за серпень 2019 року у день її звільнення (09 серпня 2019 року), у зв`язку з відсутністю у цей день відомостей про показники продуктивності лінії та виконання цілей по якості за серпень 2019 року, суд дійшов висновку, що ця виплата була цілком обґрунтовано виплачена позивачу 06 вересня 2019 року, тобто вже після звільнення, однак в межах строків виплати заробітної плати, які встановленні у Колективному договорі та Положенні про оплату праці та преміювання працівників – до 7 числа поточного місяця за попередній місяць (а.с.70).

Отже, оскільки доводи позивача про неналежність розміру виплаченої їй заробітної плати за червень-серпень 2019 року, а також про порушення строків виплати їй премії за високоефективну та якісну працю за серпень 2019 року визнані судом безпідставними, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який передбачений у ст.117 КЗпП України. З цих мотивів суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керуються приписами ст.141 ЦПК України, а саме у зв`язку із відмовою у задоволенні позову всі судові витрати позивача залишає за нею, а понесені відповідачем судові витрати стягує з позивача.

Факт звільнення позивача від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, не звільняє її від обов`язку компенсувати відповідачу інші види судових витрат, зокрема витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, про які заявив відповідач.

На думку суду, наданих суду первинних документів, а саме договору про надання правничої допомоги, ордеру адвоката, акту здачі-приймання робі, рахунку на оплату, платіжних доручень достатньо для висновку про те, що відповідач дійсно поніс ці витрати (а.с.44-47, 77, 124-129).

Визначаючи розмір таких витрат суд керуються приписами ч.4 ст.141 ЦПК України яка передбачає, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

В розглядуваному випадку, у першій заяві по суті спору – відзиві на позов, відповідач надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який складався із витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у розмірі 3 000,00 грн. (а.с.43).

Натомість, під час судового розгляду відповідач заявив клопотання про стягнення цих же судових витрат у розмірі 6 000,00 грн., що істотно (у два рази) перевищує суму, заявлену у попередньому (орієнтовному) розрахунку (а.с.123).

Оскільки відповідач, всупереч приписам ч.4 ст.141 ЦПК України, у клопотанні про стягнення судових витрат у розмірі 6 000,00 грн. ніяким чином не обґрунтовує, що він не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, суд відмовляє у стягненні цих судових у частині відповідного перевищення, а тому стягує лише 3 000,00 грн.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про зменшення судових витрат у зв`язку з їх не співмірністю, відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України, суд залишає його без задоволення, оскільки судові витрати відповідача у розмірі 3 000,00 грн. є співмірними, відповідають складності цієї справи, часу, витраченим адвокатом на надання послуг, ціні позову (53 214,38? грн.), значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони, а також підтверджені належними та допустимими первинними документами, перелік яких суд наводив вище. Доводи позивача про необхідність додаткового надання книги обліку доходів адвоката є надуманими, оскільки інших документів, зокрема платіжних доручень, достатньо для висновку про те, що адвокату дійсно фактично перераховані кошти відповідачем (а.с.135).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ» про стягнення заборгованості за заробітною платою та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ» судові витрати у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень).

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальний строк щодо апеляційного оскарження судового рішення продовжуються на строк дії такого карантину.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт Україна ЛУ», адреса місцезнаходження Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Європейська, 1, код ЄДРПОУ 33537560.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 10 квітня 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк