
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2020 року м. Київ № 640/10417/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві
про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві, в якому просить: зобов`язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві виплатити 26 325,00 грн одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за 12 років та 7 775,00 грн моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він проходив службу в Управлінні поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві та наказом від 31 березня 2018 року №58о/с звільнений на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Проте, в порушення частини 2 статті 66 Закону України «Про Національну поліцію», частини 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» йому, позивачу, при звільненні виплачена одноразова грошова допомога не в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року клопотання Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення.
Представник Управління поліції охорони у місті Києві заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що позивач на день звільнення мав вислугу років 13 років 02 місяця 00 днів, у зв`язку з чим йому виплачено грошову допомогу при звільненні в сумі 28 518,75 грн. Оскільки відсутні дані щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за попереднім місцем служби (Управління державної охорони України), період служби для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не враховувався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві від 29 березня 2018 року №58 о/с майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), станом на день звільнення стаж служби в поліції при звільненні складає 25 років 07 місяців 00 днів, в пільговому обчисленні складає 28 років 05 місяців 19 днів.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу у розмірі 28 518,75 грн з урахуванням стажу служби в поліції 13 років.
Незгода позивача із розрахунком належної йому до виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Статтею 107 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ) норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно частиною 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Абзацом 1 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Одночасно частиною 6 статті 9 Закону № 2262-ХІІ визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Абзацом 7 пункту 10 Порядку № 393 (в редакції на момент повторного звільнення позивача зі служби) передбачено, що зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Безумовною підставою для зарахування попереднього періоду служби для виплати одноразової грошової допомоги в разі повторного звільнення зі служби є відсутність виплати такої допомоги при попередньому звільненні та не набуття права на отримання такої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Управлінням державної охорони України від 25 січня 2005 року №20-ос ОСОБА_1 переведено у розпорядження Департаменту Державної служби охорони при МВС України для подальшого проходження служби, звільнивши його з посади офіцера Управління та виключено його зі списків особового складу з урахуванням передачі справ з 01 лютого 2005 року.
Згідно наявного в матеріалах справи листа Управління державної охорони України від 10 вересня 2018 року №2/20-1269, відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" виплата одноразової грошової допомоги передбачена у разі звільнення. Оскільки наказом від 25 січня 2005 року №20-ос ОСОБА_1 переведено у розпорядження Департаменту Державної служби охорони при МВС України виплата одноразової грошової допомоги при звільненні не проводилась.
З огляду на викладене, оскільки фактично не мало місце в 2005 році звільнення позивача зі служби, отже відсутні підстави для нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування періоду попередньої служби.
Отже, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги без урахування періоду попередньої служби (в Управління державної охорони України) є протиправними, а відтак суд вбачає наявними підстави для зобов`язання Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням виплаченого).
Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірним наказом відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність дій відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у неповному обсязі, натомість як відповідачем не доведено правомірність таких дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В И Р І Ш И В:
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Визнати протиправними дії Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги без урахування періоду попередньої служби (в Управління державної охорони України).
3.Зобов`язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням всього періоду служби та раніше виплачених сум.
4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві (03065, місто Київ, вулиця В. Чумака, будинок 8А, код ЄДРПОУ 40109105) судовий збір в сумі 512 (п`ятсот дванадцять) грн 26 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
Судове рішення № 88696448, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 10.04.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 640/10417/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: