Рішення № 88696431, 10.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 року м. Київ № 640/2231/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доФонду державного майна Українипровизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду державного майна України (далі по тексту - відповідач, Фонд), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому права переведення на рівнозначну або нижчу посаду (посаду категорії «Б»), ніж заступник директора Департаменту;

2) зобов`язати Фонд державного майна України запропонувати йому для переведення вакантні посади, що відповідають його професійній компетентності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що працює на посаді заступника директора юридичного департаменту Фонду. 02 січня 2020 року йому було вручено попередження про наступне скорочення займаної ним посади, у зв`язку зі скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Фонду без скорочення чисельності, відповідно до наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 23 грудня 2019 року №1080к «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду державного майна України». Разом з вказаним попередженням позивачу була запропонована вакантна посада головного спеціаліста відділу претензійно - позовної роботи Юридичного департаменту (посада державної служби категорії «В»). На письмове прохання позивача надати перелік усіх вакантних посад на підприємстві, такі відомості відповідачем надані не були. Проте, у той же час, відповідач оголосив конкурс на зайняття вакантних посад, серед яких були присутні як рівнозначні так і нижчі посади, які позивачу запропоновані не були. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

20 лютого 2020 року від Фонду надійшов відзив на позовну заяв у якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що 02 січня 2020 року позивача було письмово попереджено про майбутнє скорочення його посади та запропоновано посаду головного спеціаліста відділу претензійно - позовної роботи Юридичного департаменту, від якої позивач відмовився. Також, відповідач зазначив, що на даний час позивача не звільнено, відтак жодних прав не порушено.

02 березня 2020 року позивачем надана відповідь на відзив, у якій він зазначив, що долучені відвідачем докази не вказують на законність його дій, а викладені у відзиві доводи не спростовують вимог позову.

03 березня 2020 року відповідачем надані додаткові пояснення, у яких зазначено, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора юридичного департаменту Фонду.

У зв`язку із скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Фонду без скорочення чисельності, відповідно до наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 23 грудня 2019 року №1080к «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду державного майна України», 02 січня 2020 року позивачу було вручено письмове попередження про скорочення посади.

Одночасно з наданням письмового попередження, позивачу була запропонована вакантна посада головного спеціаліста відділу претензійно - позовної роботи Юридичного департаменту.

Від ознайомлення з попередженням позивач відмовився, про що свідчить відомість про ознайомлення працівників Управління правового забезпечення Юридичного департаменту з наказом Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 23 грудня 2019 року №1080к «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду державного майна України.

Також, з акту від 02 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 02 січня 2020 року було ознайомлено з письмовим попередженням про скорочення його посади внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Фонду, яке він не повернув, залишивши у себе.

Згідно акту від 02 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення під підпис з наказом Фонду від 23 грудня 2019 року №1080к.

Також, 02 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з інформаційним запитом, у якому просив надати йому копію наказу від 23 грудня 2019 року №1080к, завірену копію штатного розпису апарату Фонду станом на 02 січня 2020 року.

Фонд листом від 17 січня 2020 року №5/1 було повідомлено ОСОБА_1 про те, що він відмовився від ознайомлення з попередженням про скорочення посади від 02 січня 2020 року, надано завірену копію наказу Фонду від 23 грудня 2019 року №1080к та копію штатного розпису апарату Фонду на 2019 рік. Одночасно позивача повідомлено про те, що у зв`язку з введенням в дію структури та штатного розпису апарату Фонду державного майна України з 28 грудня 2019 року Департаментом управління персоналом здійснювались заходи щодо ознайомлення працівників Фонду з попередженням про скорочення посад, які вони обіймають, пропонування інших посад та переведення на відповідні посади у разі згоди працівників. У зв`язку з цим в Департаменті управління персоналом відсутня інформація щодо вакантних посад станом на 02 січня 2020 року.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненадання права на переведення на рівнозначну посаду або нижчу посаду (категорії «Б»), позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VІІІ, який набув чинності з 01 травня 2016 року (далі по тексту - Закон №889-VІІІ).

Статтею 83 Закону №889-VІІІ визначені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з пунктом частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (тут і надалі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Приписами частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Як вбачається зі змісту письмового попередження про наступне скорочення посади від 02 січня 2020 року, позивачу було запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста відділу претензійно - позовної роботи Юридичного департаменту.

Від переведення на запропоновану посаду ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується відповідними актами.

У той же час, матеріалами справи встановлено, що окрім посади головного спеціаліста відділу претензійно - позовної роботи Юридичного департаменту ОСОБА_1 не було запропоновано жодної іншої посади згідно з новим штатним розписом на 2020 рік.

При цьому, судом встановлено, що наказом Фонду від 08 січня 2020 року №15-к «Про оголошення конкурсу» оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорій «Б» та «В» Фонду державного майна України, перелік яких наводиться у додатку.

У додатку до наказу Фонду від 08 січня 2020 року №15-к наведений перелік вакантних посад державної служби категорії «Б» і «В» Фонду державного майна України, на які оголошується конкурс, у кількості 26 найменувань.

Втім, жодної з 26 вакантних посад, на заміщення яких був оголошений конкурс, позивачу запропоновано не було.

Поряд із цим, суд зазначає, що станом на час розгляду справи позивач не звільнений з посади заступника директора юридичного департаменту Фонду, що не заперечується сторонами.

У відповідності до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частин першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом:

визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити «Конституції» і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення, в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що у встановлених по справі фактичних обставин справи, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, оскаржувана бездіяльність відповідача, не зачіпає конкретних прав позивача.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15.

Крім того, суд зазначає, що Кодекс законів про працю України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

Одним із способів захисту трудових прав працівників, визначених Кодексом законів про працю України, є можливість працівника оскаржити наказ про його звільнення.

Разом з тим, чинним законодавством не передбачено оскарження працівником письмового попередження про наступне скорочення посади, рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою частиною права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис, пропонувати працівникам вакантні посади не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі й вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Відповідно, зобов`язання відповідача запропонувати позивачу усі вакантні посади, що відповідають його компетенції є втручанням у здійснення внутрішньої діяльності такої юридичної особи.

Подібний за змістом правовий висновок підтримав Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17).

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності своїх дій та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Фонд державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945, адреса: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9)