Рішення № 88696339, 09.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року м. Київ № 757/10124/19-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління поліції охорони у місті Києві

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), третя особа - Управління поліції охорони у місті Києві, в якому просить: визнати протиправною відмову Національної поліції України, оформлену листом від 29 листопада 2018 року №З-234, у призначенні одноразової грошової допомоги; зобов`язати Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з 30 вересня 2018 року зі служби в поліції за станом здоров`я у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він проходив службу в Управлінні поліції охорони у місті Києві та наказом від 27 вересня 2018 року №353о/с звільнений на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Проте, в порушення частини 2 статті 66 Закону України «Про Національну поліцію», частини 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» йому, позивачу, не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року відкрито провадження у справі.

В подальшому, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2019 року адміністративну справу №757/10124/19-а передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею у адміністративній справі №757/10124/19-а визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року замінено відповідача Національну поліцію України на належного відповідача Управління поліції охорони у місті Києві із виключенням з числа третіх осіб.

Представник Управління поліції охорони у місті Києві заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивач на день звільнення мав вислугу років 21 рік 11 місяців 22 дня, тобто не має права на пенсію за вислугу років, отже відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом начальника Управління поліції охорони в місті Києві від 27 вересня 2018 року №353 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з 30 вересня 2018 року звільнено зі служби в поліції згідно пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу не була.

17 жовтня 2018 року позивач звернувся до начальника Управління поліції охорони в місті Києві із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні.

Листом від 22 жовтня 2018 року №2781/43/29/4/04-2018 Управління поліції охорони в місті Києві повідомило позивача про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на відсутність у нього права на пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

01 листопада 2018 року позивач звернувся до Національної поліції України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні.

Листом від 29 листопада 2018 року №3-234 Національна поліція України повідомила про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на відсутність у нього права на пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Вважаючи наявним право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Статтею 107 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно частиною 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Абзацом 1 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення пункту 10 Порядку № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за станом здоров`я має разовий характер. Право на її одержання пов`язане з наявністю відповідної вислуги років та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав. Тому ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності відповідної вислуги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 5 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за №377/31829, виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення.

Особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в державних підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення виплачується за рахунок і в межах коштів відповідних підприємств.

Відповідно до наказу начальника Управління поліції охорони в місті Києві від 27 вересня 2018 року №353 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу №2 роти охорони об`єктів та публічної безпеки Святошинського районного відділу звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 13 жовтня 2015 року №834, утворено як юридичні особи публічного права органи поліції охорони як територіальні органи Національної поліції, зокрема, Управління поліції охорони у місті Києві.

Отже, Національна поліція України та Управління поліції охорони у місті Києві є різними юридичними особами.

З урахуванням того, що позивач проходив службу в Управлінні поліції охорони у місті Києві, яке має статус юридичної особи, отже й обов`язок щодо нарахування та виплати, зокрема, одноразової грошової допомоги належить саме названому Управлінню.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність відмови відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, натомість як відповідачем не доведено правомірність такої відмови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправною відмову Управління поліції охорони у місті Києві у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

3.Зобов`язати Управління поліції охорони у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з 30 вересня 2018 року зі служби в поліції за станом здоров`я у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко