Рішення № 88695507, 10.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2230/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №3012/К-11 від 25 листопада 2019 року, ОСОБА_1 у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 8043,68 грн.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 8043,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року по справі №2-а-207/10/1522, у жовтні 2019 року ОСОБА_1 , було виплачено донараховану пенсію за період з 08 лютого 2005 року по 30 червня 2006 року в сумі 8043,68 грн. На думку позивача, у відповідності із положеннями Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, однак відповідач своїм листом №3012/К-11 від 25.11.2019 року відмовив йому у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року. Позивач вважає таку відмову протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 20.03.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у відповідності до положень ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

09.04.2020р. до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому відповідач зазначив, що на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року по справі № 2-а-207/10/1522 Головним управлінням у лютому 2014 проведено перерахунок пенсії Позивача. Внаслідок проведеного згідно з судовим рішенням перерахунку Головним управлінням 13.02.2014 нараховано доплату пенсії в сумі 8043,68 грн, яка зарахована на поточний рахунок Позивача в липні 2019 року згідно з Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649, та Порядком ведення обліку рішення суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженим правлінням Пенсійного фонду України від 26.09.2018 № 20-1. Відповідач зазначив, що доплата у сумі 8043,68 грн. має характер разового платежу, а тому не може бути використана у контексті Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”. При цьому відповідач зазначив, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, зазначена Позивачем сума боргу ніяким чином не може бути використана в контексті ст. 2 Закону № 2050-ІІІ. Крім того, відповідач зазначив, що на Головне управління постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 року по справі № 2-а-207/10/1522 не покладено жодних зобов`язань щодо компенсації втрати частини доходів Позивача.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року по справі № 2-а-207/10/1522 було, серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній до 01.07.2006 року), виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 08.02.2005 року до 01.07.2006 року з врахуванням раніше виплачених сум.

В жовтні 2019 р., на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року по справі № 2-а-207/10/1522, ОСОБА_2 перераховано суму недоотриманої пенсії в розмірі 8043,68 грн. грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та повідомленням до доручення на одноразову виплату пенсії (допомоги) пенсіонеру.

В листопаді 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою від 07.11.2019 року про нарахування та сплату суми компенсації втрати частини доходів за період з 08.02.2005р. по 30.09.2019р.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.11.20198р. № 3012/К-11 повідомлено заявника про те, що «поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а Ви вимагаєте про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, законні підстави для компенсації втрати таких доходів відсутні. Крім того, проведення розрахунку компенсації втрати частини доходу не було предметом судового розгляду справи № 2-а-207/10/1522, а тому вчинення таких дій головним управлінням виходитиме за межі зобов`язань, покладених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013.»

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" 19.10.2000р. №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Враховуючи викладене, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 жовтня 2011 року № 6-38цс-11, від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16 та підтримана у постанові Верховного суду від 20.02.2018р. по справі №522/5664/17.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №3012/К-11 від 25 листопада 2019 року, ОСОБА_1 у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії, яка за період з 08.02.2005 року до 01.07.2006 року у сукупності склала 8043,68 грн., є протиправними.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті відповідної компенсації, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії, яка за період з 08.02.2005 року до 01.07.2006 року у сукупності склала 8043,68 грн.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови листом № 3012/К-11 від 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 8043,68 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 30 вересня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 8043,68 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. та 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.