Рішення № 88695410, 09.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/873/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 листом № 27948/04-2 від 04.11.2019 у виплаті на її користь недоотриманої пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період 01.09.2014-30.06.2019 року;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити на користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період 01.09.2014-30.06.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач за вих. №27948/04-2 від 04.11.2019 року відмовив позивачу у виплаті пенсії її матері, яка не була виплачена останній за час її життя. Одночасно із цим відповідач зазначає, що недоодержана пенсія за дні життя померлої пенсіонерки відповідачем нарахована та зазначає її розмір.

У позові вказано, що матір позивача недоотримала пенсійні виплати не з власної вини, а внаслідок того, що проживала в районі проведення антитерористичної операції в місті Донецьк Донецької області. На момент початку бойових дій на Донбасі і аж до самої смерті пенсіонерка дуже хворіла, мала серйозні вади здоров`я, що в подальшому й призвело до її смерті.

Позивач вважає такі дії відповідача, які полягають у виплаті позивачу недоотриманої пенсії померлої її матері в неповному обсязі протиправними.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Ухвалою від 10.02.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Вказаною ухвалою судом вирішено проводити розгляд справи в порядку, визначеному ст.262 КАС України.

24.02.2020 року (вх. №8383/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не погоджується з позовними вимогами з наступних підставі.

У відзиві вказано, що 06.09.2019 року до управління надійшла заява представника позивача від 05.09.2019 про прийняття до розгляду нотаріального запиту № 1998с/02-14 від 16.08.2019 щодо розміру недоотриманої за життя пенсії померлої ОСОБА_2 . Запит Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі від 16.08.2019 року № 1998с/02-14 про надання відомостей був розглянутий управлінням та листом від 23.09.2019 року № 1484/04 повідомлено про те, що сума недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 з 05.09.2016 по 30.06.2019 року складає 60357,66 грн. Додатково повідомлено, що розмір недоотриманої суми пенсії буде зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу ПФУ особи, яка має право на спадщину із оформленим свідоцтвом про право на спадщину, відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, як представник позивача звернулась до управління з заявою про виплату недоотриманої пенсії за померлого та надала свідоцтво про право на спадщину лише 29.09.2019 року, управлінням здійснено нарахування недоотриманої пенсії за період з 29.09.2016 по 30.06.2019 у розмірі 59287,89 грн. з урахуванням ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та видано талон на вказану суму для отримання недоотриманої за життя пенсії померлої.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., то у відзиві вказано, що вказана сума є неспівмірною із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Також, відповідач звертає увагу на те, що у кошторисі витрат до договору про надання правової допомоги між позивачем та його представником заявлено попередньо розраховану (авансовану) послугу, таку як участь у судовому засіданні, хоча за ухвалою суду, справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи ( у письмовому провадженні).

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Згідно наданих до суду копій свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.13), судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача – ОСОБА_3 , яка згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.14) змінила прізвище на ОСОБА_4 .

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем ОСОБА_2 , мешкала у м. Донецьк.

Судом встановлено, що 09.06.2019 року ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача – ОСОБА_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.15). Місцем смерті згідно вказаного свідоцтва є м.Одеса.

30.09.2019 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м.Одесі Шевцовою О.В. видано свідоцтва про право на спадщину за законом, що зареєстровано за №5-534, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 є її дочка – ОСОБА_1 (а.с.16).

Згідно вказаного свідоцтва, спадщина, на яку воно видано, складається з недоотриманої пенсії за період з 05.09.2016 року по 30.06.2019 року в розмірі 60357,66 грн., що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, що належала померлій на підставі довідки, виданої 23.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за вих. №1484/04-18.

Як зазначає позивач, 30 вересня 2019 року, представник ОСОБА_1 на підставі нотаріальної довіреності звернулася до відповідача з заявою про виплату успадкованої пенсії.

19 жовтня 2019 р. позивачу було виплачено недоотриману пенсію за дні життя померлого пенсіонера за період з 29.09.2016 по 30.06.2019 р. у розмірі - 59287, 89 грн. (а.с.17).

25.10.2019 року представник позивача звернувся до Приморського відділу обслуговування громадян Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області із скаргою на виплату успадкованої ОСОБА_1 пенсії її померлої матері не у повному обсязі (а.с.41).

04.11.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на адресу представника позивача направлено лист №7948/04-2 (а.с.18), в якому міститься посилання на положення ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зазначено, що за інформацією відділу з питань виплати пенсій №16 управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області недоотримана пенсія ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.09.2014 року по 30.06.2019 року складала 90053,57 грн.

Також, у даному листі вказано, що оскільки заяву щодо виплати недоотриманої пенсії та свідоцтво про право на спадщину надано 30.09.2019 року недоотримана сума пенсії померлої ОСОБА_2 на момент звернення складає 60357,6 (розрахована за три роки від дати надання заяви та свідоцтва про право на спадщину, з 29.09.2016 по 30.06.2019).

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 листом № 27948/04-2 від 04.11.2019 у виплаті на її користь недоотриманої пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період 01.09.2014-30.06.2019 року протиправними, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Так, вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі смерті пенсіонера.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з положеннями ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Приписами статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Суд зазначає, що Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.

Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю, а лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, матір позивача недоотримала пенсійні виплати не з власної вини, а внаслідок того, що проживала в районі проведення антитерористичної операції - в місті Донецьк Донецької області.

Місто Донецьк внесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, додаток 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки пенсія матері позивача нарахована в розмірі та у відповідності до приписів пенсійного законодавства, проте не виплачена з незалежних ні від органу пенсійного фонду, ні від пенсіонера причин, то необхідно застосовувати приписи ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що у рішенні Верховного суду від 20.02.2020 року по справі № 428/5418/18 суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що положення частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , як спадкоємець всіх прав та обов`язків померлої матері, має право на отримання недоотриманої спадкоємцем за життя суми пенсії за період з 09.06.2019 року по 30.06.2019 року, розмір якої за даними ПФУ складає 90053,57 грн..

В той же час, відповідачем розмір вказаної суми неправомірно зменшено шляхом обмеження строку, за який виплачено недоотриману пенсію спадкодавцеві.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом

1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 листом № 27948/04-2 від 04.11.2019 у виплаті на її користь недоотриманої пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період з 01.09.2014 року по 30.06.2019 року;

2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити на користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період з 01.09.2014 року по 30.06.2019 року.

При вирішенні даної адміністративної справи суд також враховує висновки ЄСПЛ у рішенні «Суханов та Ільченко проти України», в якому зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, позивачем за подачу даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №0.0.1604714090.1 від 04.02.2020 року (а.с.44).

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача, з урахуванням наведеного судом вище, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат в частині витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача, в тому числі, витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

Представником позивача на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано до суду:

- договір про надання правової допомоги від 22.10.2019 року, укладеного між адвокатом Сластніковою Г.О. та позивачем (а.с.40);

- ордер серії ОД №494505 від 03.02.2020 року (а.с.39);

- кошторис на оплату гонорар адвоката до договору від 22.10.2019 року, затверджений адвокатом та погоджений позивачем (а.с.42)

- рахункову квитанцію серії АБУА №20651 (а.с.44).

У вищевказаних акті зазначено, що адвокатом надані наступні роботи:

- попередня консультація;

- складання та відправлення скарги в межах досудового вирішення спору;

- складання та подача заяви разом із додатками;

- участь у судовому зсіданні (замовником авансовано).

Як зазначено в акті, всього згідно договором від 22.10.2019 року, відповідно до кошторису, вартість юридичних послуг склала 5000,00 грн.

Згідно кошторису на оплату гонорар адвоката вартість:

- попередньої консультації склала 500 грн. (кількість годин – 1, вартість 1 години – 500 грн.);

- складання та відправлення скарги в межах досудового вирішення спору склала 500 грн. (кількість годин – 1, вартість 1 години – 500 грн.);

- складання позовної заяви разом із додатками та копіями для всіх учасників спрви, подача заяви разом із додатками склала 3000 грн. (кількість годин – 6, вартість 1 години – 500 грн.);

- участь у судовому зсіданні – 1000 грн. (попередньо пораховане одне засідання)

Всього – 5000 грн.

Суд вважає необґрунтованим включенням до складу витрат на правничу допомогу гонорар адвоката у розмірі 1000,00 грн. за участь у судовому засіданні по даній справі, оскільки розгляд даної адміністративної справи відбувався без проведення судових засідань за правилами, визначеним ч.5 ст.262 КАС України.

Також, суд вважає, що такі послуги, що вказані в кошторисі, як попередня консультація з клієнтом та подання скарги, що передували зверненню до суду, жодним чином не пов`язані із представництвом інтересів клієнта в суді та не є судовими витратами.

Таким чином, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача склала 3000,00 грн. (5000,00 грн. (загальна сума, яка заявлена до стягнення)-1000,00 грн.(витрати на участь у судовому зсіданні) – 500 (складання та відправлення скарги в межах досудового вирішення спору) – 500 (попередньої консультації склала).

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 листом № 27948/04-2 від 04.11.2019 у виплаті на її користь недоотриманої пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період з 01.09.2014 року по 30.06.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити на користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період з 01.09.2014 року по 30.06.2019 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.)

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65044; код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя С.М. Корой

.