Рішення № 88692657, 03.12.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5124/19

провадження № 2-а/753/210/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. Дарницький районний суду м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,

секретар судового засідання Кримчук Я.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - поліцейський 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції у Київській області Данильченко Павло Дмитрович,

третя особа - Департамент патрульної поліції,

представник третьої особи - Поліщук М.В.,

розглянув в судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції у Київській області Данильченка Павла Дмитровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

05.03.2019 ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування постанови поліцейського 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції у Київській області Данильченка Павла Дмитровича від 25.02.2019 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ознаками ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Свої вимоги мотивувала порушенням відповідачем вимог Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), та інших нормативних актів вказуючи, що всупереч вимог ст. 258 КпАП України відповідач не склав протокол про адміністративне правопорушення, який він зобов`язаний був скласти, оскільки правопорушення було зафіксоване не в автоматичному режимі і оскаржувалось нею усно, на порушення вимог ст. 276 цього Кодексу виніс оскаржувану постанову на місці зупинки транспортного засобу, порушив процедуру розгляду справи, не забезпечивши її право на участь у розгляді справи та на отримання правової допомоги адвоката, не обґрунтував свій вибір стягнення - не врахував її бездоганну репутацію та наявність статусу пенсіонера за вислугу років, у постанові не зазначено, про межі якого населеного пункту йдеться, вказане в оскаржуваній постанові місце розгляду справи не відповідає фактичним обставинам, оскільки напрямок руху її автомобіля був протилежний. Вказала також, що швидкість руху керованого нею транспортного засобу вимірювалась лазерним вимірювачем TruCam LTI 20/20, який виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, і без наявності попереджувального знаку про проведення фото-відеофіксації, а отже штраф, накладений з його застосуванням, є неправомірним.

Відповідач в судове засідання не з`явився без повідомлення причин неявки, відзиву на позовну заяву не подав.

Департамент патрульної поліції подав відзив (пояснення) із запереченнями на позовну заяву, які обґрунтовані такими обставинами. Відповідно до п. 12.4. ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю 50 км/год, а перевищення встановлених обмежень швидкості більш як на двадцять кілометрів на годину відповідно до ч. 1 ст. 122 КпАП України тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Інших альтернативних санкцій дана норма не передбачає. Штрафні бали накладаються за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, а тому такий вид стягнення не міг бути накладений на позивача. Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби, якщо водій порушив ПДР. Всупереч доводам позивача згідно чинного законодавства протокол про адміністративне правопорушенняу сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не складається навіть у випадку незгоди з водія порушенням, а постанова виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015 є безпідставним, оскільки дане рішення прийняте до внесення відповідних змін до КпАП України. Санкція статті, за якою якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, не передбачає застосування адміністративного арешту, а тому відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя. До того ж відповідач не перешкоджав реалізації права позивача на отримання правової допомоги і позивач не послалась на те, що вчиняла дії, спрямовані на прибуття на місце події адвоката. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 у 2012 р. отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки, який було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки. Оскільки чинним законодавством не передбачено повторного проходження сертифікації приладів, які раніше були заведені та територію України та введені в експлуатацію, і така процедура взагалі не міститься в нормах чинного законодавства, а відповідно до свідоцтва про повірку від 25.09.2018 лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 № ТС000517 є придатним до застосування, використання його органами поліції є правомірним.

Таким чином, розглядаючи дану адміністративну справу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативно-правовими актами.

Ухвалою від 14.03.2019 суд відкрив провадження у справі, залучив до участі у ній в якості третьої особи Департамент патрульної поліції та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 07.11.2019.

07.11.2019 в судове засідання з`явилися позивач та представник третьої особи, проте з огляду на те, що ні суд, ні позивач не отримали подані третьою особою пояснення, розгляд справи відкладено на 03.12.2019.

В судове засідання 03.12.2019 учасники справи не з`явилися без повідомлення причин неявки, у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу за їх відсутності.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

25.02.2019 поліцейський 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції у Київській області капрал поліції Данильченко П.Д. склав постанову серії ЕАВ № 944874 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КпАП України та наклав на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що 25.02.2019 о 09-53 год. на автодорозі М05 Київ-Одеса в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «Початок населеного пункту» водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Toyota Corolla, н.з. НОМЕР_1 , рухалась зі швидкістю 89 км/год, чим перевищила швидкість на 39 км/год. Своїми діями ОСОБА_1 порушила пункт 12.4. ПДР України - порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволена швидкість не більше 50 км/год). Швидкість вимірювалась приладом TruCam LTI 000517

Даючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 ст. 23 цього Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Положеннями ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у випадку порушення водієм правил дорожнього руху поліцейський має право зупинити транспортний засіб та вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи.

Відповідно до ч. 1 статті 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Дорожній знак 5.45 «Початок населеного пункту» відноситься до інформаційно-вказівних знаків, в зоні розташування якого діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.

Відповідно до пункту 12.4. ПДР України, який має імперативний характер, тобто зобов`язує учасника дорожнього руху діяти у чіткій відповідності до його приписів, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Ч. 1 ст. 122 КпАП України встановлена адміністративна відповідальність за порушення низки правил дорожнього руху, в тому числі і за перевищення швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів за годину.

Санкція цієї норми передбачає штраф у розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Враховуючи, що інших видів стягнень дана норма не передбачає, а штрафні бали накладаються за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (ст. 27-1 КпАП України), доводи позивача про необґрунтованість застосованого щодо неї виду та розміру стягнення не заслуговують на увагу і є безпідставними.

Більше того, нормою ч. 2 ст. 33 КпАП України, згідно з якою при накладенні стягнення за адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, прямо передбачено, що це положення не поширюється на випадки накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ст. 222 КпАП України розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, віднесено компетенції органів Національної поліції, діяти від імені яких мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Оскільки відповідач є працівником підрозділу Національної поліціїі має спеціальне звання «капрал поліції», він є особою, уповноваженою на розгляд вказаної справи.

Всупереч доводам позивача винесення оскаржуваної постанови на місці вчинення правопорушення не свідчить про її незаконність, оскільки відповідно до ч. 2, 3 ст. 258 КпАП України (в редакції Закону № 596-VIII від 14.07.2015) у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, протокол не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення.

За загальним правилом, встановленим ч. 5 ст. 258 КпАП України, уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Проте вказана норма не поширюється на випадки притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення, зокрема, правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, а отже навіть у разі оспорення позивачем допущеного порушення і накладеного адміністративного стягнення відповідач не зобов`язаний був складати протокол про адміністративне правопорушення.

З огляду на те, що ст. 258 КпАП України є спеціальною нормою, яка визначає особливий порядок та процедуру притягнення осіб до адміністративної відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень, норми ст. 276 цього Кодексу, які до того ж знаходяться у іншій главі, на такі справи не розповсюджуються, а відтак є необґрунтованими ствердження позивача на те, що відповідач її порушив.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015 є безпідставним і недоречним, оскільки даним рішенням розтлумачено положення ч. 1 ст. 276 КпАП України без урахуванням змін, внесених до цього Кодексу пізніше у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію України».

Щодо доводів позивача про порушення вимог ст. 268 КпАП України, то суд зазначає наступне.

Згідно з даною нормою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У наведених законодавчих положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.

Санкція ч. 1 ст. 122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Отже відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, а позивач реалізувала право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення до суду. Відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

Слід також зазначити, що позивач жодним чином не була обмежена в отриманні правової допомоги на місці розгляду справи у будь-який спосіб (в тому числі і в телефонному режимі) і на те, що їй у цьому вчинялися якісь перешкоди, вона не посилається.

Відповідно до положень ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В оскаржуваній постанові міститься посилання на те, що фіксація правопорушення здійснювалась лазерним вимірювачем швидкості TruCam LTI 20/20 № ТС000517

Богомолова І.Г. не оспорюєтой факт, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зафіксував рух її транспортного засобу зі швидкістю 89 км/год, що перевищує дозволену в населеному пункті швидкість на 39 км/год, водночас вважаєвикористання даного приладу неправомірним.

Проте ці доводи позивача не заслуговують на увагу з таких підстав.

Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (в редакції, чинній на 2012 р.) для серійного виробництва в Україні або для ввезення засобів вимірювальної техніки на територію України партіями передбачалось проведення їх державних випробувань та занесення таких засобів до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки (далі - Державний реєстр).

У разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру їх серійне виробництво в Україні та ввезення на територію України заборонялося, а використання засобів, які були введені в експлуатацію до виключення з Державного реєстру, дозволялось за умови позитивних результатів їх повірки.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № ІІА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Мінекономрозвитку затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за № УЗ 197-12.

Наказом Мінекономрозвитку від 02.11.2015 № 1362 лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 був вилучений з Державного реєстру з підстав неподання його на періодичні державні випробування.

01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» у новій редакції, яким не передбачено проведення державних випробувань засобів вимірювальної техніки та внесення нових засобів вимірювальної техніки до Державного реєстру, натомість передбачено здійснення оцінки відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів та проходження ними періодичної повірки та повірки після ремонту.

Вимоги до вимірювачів швидкості руху транспортних засобів дистанційних встановлені Технічним регламентом законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2016 № 94.

Отже чинним законодавством не передбачено повторного проходження сертифікації для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію, і така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України.

Порядок проведення повірки визначений Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Мінекономрозвитку від 08.02.2016 № 193.

Міжповірочний інтервал для вимірювачів швидкості руху транспортних засобів дистанційних становить 1 рік (Наказ Мінекономрозвитку від 13.10.2016 № 1747).

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/111923 від 25.09.2018, виданого ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № ТС000517 є придатним до застосування.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Правильність реалізації у лазерному вимірювачі швидкості «TruCam LTІ 20/20» (виробництва LaserTechnologyInc) зазначеного алгоритму підтверджується експертним висновком Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 27.09.2018 № 04/02/03/-3008 з терміном його дії до 27.09.2021, згідно з яким застосований у приладі криптографічний алгоритм шифрування AES відповідає ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 із довжиною ключа 256 біт, забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних.

Враховуючи викладене, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим.

Продовження використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицького О.Г. від 04.10.2018.

Будь-яких належних і допустимих доказів, які б спростовували правильність здійсненого технічним засобом вимірювання швидкості керованого позивачем автомобіля, суду не надано.

Посилання позивача на ту обставину, що місце для роботи з приладом не було позначено відповідними дорожніми знаками та відсутність у поліцейських повноважень контролювати дотримання швидкісного режиму у межах населеного пункту, суд також відкидає, оскільки ці доводи не ґрунтуються на законі.

Не зазначення в оскаржуваній постанові назви населеного пункту та помилка у визначенні координат місця вчинення правопорушення в залежності від напрямку руху керованого позивачем транспортного засобу, якщо така помилка дійсно була допущена, не мають значення для вирішення даної справи, оскільки не впливають на суть прийнятого працівником Національної поліції рішення і не свідчать про неправомірність оскаржуваної постанови.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час встановлення адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення на позивача відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-9, 20, 73-78, 90, 241, 242, 243, 244, 246, 255, 262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до поліцейського 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції у Київській області Данильченка Павла Дмитровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: