Рішення № 88688965, 09.04.2020, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/393/20-а

2-а/468/16/20

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2020 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі головуючого – судді Муругова В.В, за участю секретаря Рафальської К.В., розглянувши справу № 468/393/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування постанови інспектора Управління патрульної поліції в Миколаївській області Андрусяк Л.П. по накладенню на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 6 КУпАП.

Посилаючись на неправомірність дій працівника ПП щодо доведення доказами наявності в його діях складу адміністративного правопорушення та щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, позивач просив скасувати постанову серії Д18 №683191 від 14.02.2020 року. Позивач, при цьому, заперечив вчинення з його боку правопорушення 14.02.2020 року. На підставі викладеного, позивач просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення та стягнути з Управління патрульної поліції в Миколаївській області на його користь 3000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

До позовної заяви позивач долучив диск з 17 відеозаписами з нагрудних камер патрульних поліцейських.

Ухвалою від 30.03.2020 року відкрите провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

09.04.2020 року засобами поштового зв`язку від представника позивача адвоката Абакумова С.М. до суду надійшли додаткові матеріали: копія договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.03.2020 року та копія додаткової угоди до договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.03.2020 року.

09.04.2020 року електронною поштою від відповідача Управління патрульної поліції в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що факт порушення позивачем п. 2.9 В ПДР України підтверджений відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського 2020_0214_001948_799, іншими відеозаписами підтверджується те, що інспектор роз`яснив позивачу його процесуальні права та право ознайомитись з відеозаписами порушення. Також відповідач вважав, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. через недоведеність документами факту їх понесення позивачем, крім того відповідач вказав на неспівмірність заявлених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. складності даної справи, яка стосується оскарження постанови про накладення штрафу в сумі 170 грн. До відзиву в електронному вигляді відповідачем долучені чотири відеозаписи №2020_0214_001948_799, 20200227080710000691, 20200227080803000694 та 20200227081106000703.

Оскільки жодна із сторін не подала клопотань про проведення судового засідання з повідомленням сторін, то згідно з ухвалою про відкриття провадження від 30.03.2020 року та через викладені в даній ухвалі причини, пов`язані з оголошеним на території України карантином, у відповідності до ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі та додатково наданими сторонами матеріалами.

Дослідивши матеріали справи (копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії Д18 №683191 від 14.02.2020 року про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 6 КУпАП; акт виконаних робіт адвокатом №1 від 23.03.2020 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10.03.2020 року; ордер адвоката серії МК №148901 від 10.03.2020 року; копію адвокатського запиту від 10.03.2020 року; копію повідомлення УПП в Миколаївській області від 16.03.2020 року; копію поштового конверту; відомості про відстеження поштового відправлення; копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.03.2020 року; копію додаткової угоди до договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.03.2020 року), переглянувши відеозаписи з нагрудної камери патрульного поліцейського, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Це означає, що ч.2 ст. 77 КАС України встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Крім того, ч. 3 ст. 79 КАС України зобов`язує відповідача надати всі наявні у нього докази разом із поданням відзиву, тим більше, що такі вимоги (про надання документів) вказані в ухвалі суду про відкриття провадження у справі.

В судовому засіданні встановлено, що 14 лютого 2020 року інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області було винесено відносно позивача постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 121 ч. 6 КУпАП. В тексті постанови інспектор вказав, що 14.02.2020 року о 00.48 год. в м. Миколаєві на проспекті Героїв України, 2/5 водій керував вантажним транспортним засобом «MAN» номерний знак якого НОМЕР_1 був неосвітлений та забруднений у темну пору доби, чим порушив вимоги п. 2.9 В ПДР України.

У зв`язку з вказаним інспектор призначив позивачу адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн.

Диспозиція ч. 6 ст. 121 КУпАП, серед іншого, передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом із забрудненим номерним знаком, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, чи неосвітленим номерним знаком.

П. 2.9 В ПДР України забороняє водієві керувати транспортним засобом з номерним знаком, який забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 метрів, або неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості).

При цьому, в постанові інспектора взагалі не вказана обов`язкова для даного складу правопорушення ознака забруднення номерного знаку, а саме неможливість визначення його символів з відстані 20 метрів, а саме по собі забруднення такого знаку (якби таке було зафіксоване відповідними доказами) при відсутності вказаної ознаки не утворює складу даного правопорушення.

Крім того, в постанові чітко не вказано – який саме номерний знак вантажного автомобіля (встановлений позаду чи попереду автомобіля), яким керував позивач, був забруднений та неосвітлений.

Натомість, з наданих сторонами відеозаписів, в тому числі запису №2020_0214_001948_799, на який посилається у відзиві відповідач, слідує, що позивач керував вантажним автомобілем, який буксирував причеп, що мав свій власний номерний знак ( НОМЕР_2 ), який був освітлений та не мав зазначених в п. 2.9 В ПДР України та ч.6 ст. 121 КУпАП забруднень.

Тому суд, переглянувши вказаний відеозапис №2020_0214_001948_799, не погоджується із заявленою у відзиві позицією відповідача, що даним відеозаписом підтверджується вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Інші три долучені до відзиву в електронному вигляді відеозаписи №20200227080710000691, 20200227080803000694 та 20200227081106000703 взагалі стосуються подій 27.02.2020 року очевидно за участі іншого транспортного засобу, тому до даної справи відношення не мають.

На жодному з інших наданих сторонами відеозаписів задній номерний знак власне автомобіля «MAN» не зафіксований взагалі, при цьому, як вказано вище, даний автомобіль буксирував причеп, що взагалі нівелювало з точки зору п. 2.9 В ПДР України та ч.6 ст. 121 КУпАП правове значення оглядовості та доступності для визначення символів на задньому номерному знаку власне автомобіля «MAN».

За такого, вбачається, що обставини, викладені поліцейським в постанові, могли стосуватись саме переднього номерного знаку автомобіля «MAN».

При цьому, з наданих відеозаписів слідує, що вказаний номерний знак також не мав таких забруднень, які б не дозволяли чітко визначити його символи з відстані двадцяти метрів (при цьому, поліцейські перевірки таких обставин з відповідної відстані не здійснювали взагалі).

Що ж стосується того, що передній номерний знак автомобіля не був освітлений, то з відеозаписів вбачається, що, на відміну від заднього номерного знаку причепу даного автомобіля, конструкція вказаного автомобіля не передбачає освітлення переднього номерного знаку, натомість він закріплений у встановленому для цього місці, тому відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 121 КУпАП з цих підстав.

За комплексу встановлених обставин слідує, що позивач не допускав порушень ч.6 ст. 121 КУпАП.

Крім того, з наданих відеозаписів слідує, що на місці зупинки позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за інші правопорушення, а саме порушення п. 2.4 та 11.5 ПДР України та позивачу поліцейським були оголошені змісти відповідних постанов, натомість на відеозаписах взагалі не зафіксовано, що разом з вказаними постановами була оголошена і оскаржена позивачем постанова за порушення п. 2.9 В ПДР України, тобто не надано доказів дотримання поліцейським процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 121 КУпАП.

Оскільки згідно зі ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в даному випадку не надав до суду допустимих достатніх фактичних даних на підтвердження правомірності дій, які оскаржуються фізичною особою, тому зібрані інспектором матеріали відносно позивача не є достатньою підставою для притягнення водія до адмінвідповідальності за ст. 121 ч. 6 КУпАП і доказом вини позивача у вчиненні вказаного правопорушення, за яке його було притягнуто оскаржуваною постановою до адміністративної відповідальності, оскільки цей висновок не підтверджується сукупністю достатніх допустимих доказів, а навпаки спростовується встановленими судом обставинами, а, отже, не відповідає вимозі їхньої достатності, що свідчить про недоведеність складу адміністративного правопорушення, інкримінованого позивачеві.

Крім того, суд вважає за необхідне особливо зауважити, що в даному випадку справа стосується перевірки судом правомірності та обґрунтованості притягнення особи до адміністративної відповідальності і саме на таку категорію справ поширюється також конституційна презумпція невинуватості, закріплена в ст. 62 Конституції України, з врахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, який не розрізняє кримінальну та адміністративну відповідальність, вважаючи їх всіх кримінальним переслідуванням, за такого в адміністративних справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не позивач має довести законність своїх вимог і відсутність в своїх діях складу адміністративного правопорушення, а відповідач – суб`єкт владних повноважень достатніми належними та допустимими доказами має довести наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення та законність її притягнення до адміністративної відповідальності, спростувавши таким чином презумпцію невинуватості особи.

При цьому з аналізу ст. 293 КУпАП та ст.2 КАС України в частині мети судового перегляду постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за скаргою такої особи та в частині завдань адміністративного судочинства (захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) та оцінки законності та обґрунтованості оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень слідує, що розглядаючи позов фізичної особи про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності суд не в праві досліджувати нові докази на підтвердження вини особи, які при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень не враховувались.

Вказане є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення на його користь судових витрат, понесених, зокрема, на сплату судового збору, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення із відповідача, суб`єкта владних повноважень, судових витрат за надання правничої допомоги, суд приходить до наступного.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За такого, для стягнення витрат на правничу допомогу адвоката суду мають бути надані договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат.

Очевидно, що всі перелічені вище документи мають стосуватись надання стороні допомоги певним адвокатом.

З матеріалів даної справи слідує, що позивачу надавали правову допомогу два адвокати: ОСОБА_2 та Абакумов С.М., обидва вони вказані представниками позивача в тексті позову.

При цьому, їх правовий зв`язок між собою або робота в об`єднанні матеріалами справи не підтверджена, натомість з наданих матеріалів слідує, що договір про надання правової допомоги адвокатом укладений між позивачем та адвокатом Абакумовим С.М., натомість акт виконаних робіт підписаний позивачем та адвокатом Давиденком Є.С., підпис вказаного адвоката міситься і на долученій до матеріалів справи квитанції до прибуткового касового ордера від 10.03.2020 року.

За такого, суду не надано доказів того, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн. були здійснені у відповідності до договору з таким адвокатом і суду не надані всі необхідні для вирішення питання про розподіл таких витрат документи, у зв`язку з чим у суду не має достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених витрат.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 73-77, 90, 242-244, 246, 250-251, 271, 273 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії Д18 №683191 від 14.02.2020 року за ст. 121 ч. 6 КУпАП задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії Д18 №683191 від 14.02.2020 року відносно ОСОБА_1 за ст. 121 ч. 6 КУпАП та провадження по справі закрити.

Клопотання позивача ОСОБА_1 про відшкодування з Управління патрульної поліції в Миколаївській області на користь витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Відповідач: Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження юридичної особи: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, ідентифікаційний код 40108646).

Повне рішення суду складене 09.04.2020 року.

СУДДЯ: