Ухвала суду № 88683251, 07.04.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1026/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Палюх Н.М.

при секретарі Сех Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові клопотання ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства,

встановив:

У лютому 2019 році позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про оспорювання батьківства.

У підготовчому судовому засіданні позивач заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позовних вимог, про що подав до суду письмову заяву.

16.10.2019 Залізничний районний суд м. Львова постановив ухвалу про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства.

24.10.2019 відповідачка ОСОБА_1 подала до суду клопотання про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, покликаючись на те, що з метою попереднього відшкодування витрат, пов`язаних з забезпечення явки сина з м. Львова до експертної установи, яка знаходиться у м.Києві, позивачем 22.07.2019 було перераховано на її платіжну картку кошти в сумі 2600,00 грн. 24.07.2019 нею було придбано залізничні квитки собі та дитині для поїздки до м.Києва у експертну установу. Однак, внаслідок неправомірних дій позивача вона придбала зворотні квитки для себе та дитини лише через чотири дні. Крім цього, позивачем їй з дитиною було відмовлено у забезпеченні перебування та харчуванні у м.Києві. При цьому, покликаючись на пункти 4, 6 розділу ІІ «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном», зазначає, що добові витрати на харчування та фінансування інших потреб фізичної особи є сукупністю дій, необхідних для розгляду цієї справи, однак позивач відмовив їй та дитині у забезпеченні цих фізіологічних потреб. Зазначає, що добові витрати, пов`язані з харчуванням та фінансуванням інших власних потреб, а також пов`язані з її явкою з дитиною з м.Львова до експертної установи у м.Київ за чотири календарні дні склали 2000,00 грн. Також, покликаючись на п.3 додатку постанови КМ України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», зазначає, що оскільки вона та малолітня дитина були відірвані від звичайних занять у зв`язку з проведення експертизи у м.Києві, а тому з позивача в її користь слід стягнути компенсацію в сумі 2802,45 грн. За цих обставин, враховуючи те, що вона понесла витрати на придбання чотирьох залізничних квитків з м.Львова до м. Києва і в зворотньому напрямку в сумі 2186,94 грн., витрати на придбання квитків на проїзд міським транспортом загального користування у м.Києві в сумі 8,00 грн., витрати на її харчування та фінансування інших власних потреб та потреб її малолітньої дитини на загальну суму 2000,00 грн., а також враховуючи компенсацію за відрив від звичайних занять її та малолітньої дитини в сумі 2802,45 грн., з урахуванням попередньо відшкодованих позивачем витрат в сумі 2600,00грн., просить суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача витрат, пов`язаних із проведенням експертизи під час судового розгляду на загальну суму 4397,39грн.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні своє клопотання підтримала, покликаючись на мотиви такого та додатково зазначила, що у липні та серпні 2019 року вона навчалась в університеті та у вказаний період займалася дисертаційним дослідженням, однак внаслідок проведення експертизи у м.Києві вона була відірвана від вказаних занять. Просить суд повністю задовольнити її клопотання.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Частинами 1-3 ст.206 ЦПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно до п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову, і відмова прийнята судом.

Пунктом 3 ч.1 ст.43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд.

Судом встановлено, що 16.10.2019 ухвалою Залізничного районного суду м. Львова закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства.

24.10.2019 відповідачка ОСОБА_1 подала до суду клопотання про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, що складаються з понесених нею витрат на придбання чотирьох залізничних квитків з м.Львова до м. Києва і в зворотньому напрямку в на загальну суму 2186,94 грн., витрат на придбання квитків на проїзд міським транспортом загального користування у м.Києві в сумі 8,00 грн., витрат на її харчування та фінансування інших власних потреб та потреб її малолітньої дитини на загальну суму 2000,00 грн., з компенсації за відрив від звичайних занять її та малолітньої дитини в сумі 2802,45 грн. та з врахуванням того, що позивачем попередньо частково відшкодовано їй зазначені витрати в сумі 2600,00грн., а тому просить суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача витрат, пов`язаних із проведенням експертизи під час судового розгляду на загальну суму 4397,39грн.

Частиною 1 ст. 133 ЦК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Частиною 6 ст. 142 ЦПК України встановлено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.8, 9 ст.141 ЦПК, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка під час розгляду справи з відповідною заявою про розподіл судових витрат до суду не зверталась, відповідних доказів таких витрат у п`ятиденний строк після закриття провадження у справі до суду не надала, з заявою про поновлення процесуального строку для подання вказаних доказів до суду не зверталась, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні клопотанні про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Крім цього, згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У п. 38 постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтованість дій позивача.

Таким чином, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Суд констатує, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Слід звернути увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому, відмова від позову є правом позивача, а тому закриття провадження у зв`язку із відмовою від позову не може самостійно розцінюватися як необґрунтовані дії позивача, так як звертатися до суду за захистом своїх прав це право позивача, передбачено цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмеження у його реалізації.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки, оскільки вважав, що відповідачкою порушено його права та інтереси, оскільки допускав, що він не є біологічним батьком їх малолітньої дитини.

Однак, відповідачкою не надано, а судом не здобуто доказів, що при зверненні до суду позивачем були здійснені необґрунтовані дії та в чому вони виражені, зокрема: що позивач діяв недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; що позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідачки; що були дії позивача умисні, як і не відсутні докази, які підтверджували ступінь вини позивача.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, як це передбачено вимогами ч. 9 ст. 141 та/або ч.5 ст.142 ЦПК України, що виключає за собою право відповідачки заявляти вимогу про компенсацію здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, оскільки це нічим не підтверджено, а тому суд приходить до висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Керуючись ст. 141, 142, 270 ЦПК України, суд,

постановив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду зазначений строк обчислюється з дня складення повної ухвали суду.

Повне судове рішення складено 09.04.2020 року.

Суддя: