Рішення № 88681506, 07.04.2020, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/9430/19

2/310/719/20

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2020 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Прінь І.П.,

за участі: секретаря судового засідання Бевз О.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бердянську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, посилаючись на те, що 30.12.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт (далі – Генеральна угода) з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ним та банком 04.10.2010р. За умовами вказаної Генеральної угоди ПАТ КБ «ПриватБанк» сторони погодили, що розмір кредитної заборгованості становить 4421,52 грн та наданий у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 18 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач взяті на себе зобов`язання за Генеральною угодою належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 10.11.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 11430,14 грн, з яких: 3862,55 грн – заборгованість за кредитом, 2696,369 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом, 4871,23 грн – заборгованість за пенею.

З урахуванням зазначеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на його користь кредитну заборгованість у розмірі 11430,14 грн і судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, при цьому посилається на те, що необхідні докази надані до матеріалів справи, інші клопотання та заяви відсутні. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення суду.

Відповідач проти задоволення позову заперечує. В обгрунтування заперечень зазначила, що вона дійсно підписувала цю Генеральну угоду і здійснювала платежі. Потім через скрутне матеріальне становище припинала сплачувати обов`язкові платежі. Після закінчення строку договору, банк продовжував неправомірно нараховувати їй відсотки. Щоб погасити заборгованість за договором нею у листопаді-грудні 2018 року було сплачено 2000 грн., але заборгованість не зменшилася. Просила суд стягнути заборгованість з урахуванням сплачених нею 2000 грн, відмовити у задоволенні позову про стягнення відсотків і пені.

Вислухавши пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд встановив таке.

04.10.2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

30.12.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт.

Вказана Генеральна угода була укладена з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, який укладений між ним та банком 04.10.2010 року (Договор1).

За умовами вказаної Генеральної угоди сторони погодили, що розмір кредитної заборгованості за Договором 1 становить 4856,54 грн (п.1.1.2).

Згідно з п.2.1 Банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 4421,54 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк 36 місяці.

Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця шляхом сплати щомісячного платежу у розмірі 160,41 грн, який складається з заборгованості по кредиту, процентам та інших витрат у відповідності до Умов і правил.

Дата остаточного погашення заборгованості за договором – 31.12.2017 року.

У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32?го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 134,50 грн.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала. Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 10.11.2019 року (а.с.5-6) позивачем нарахована заборгованість за договором від 30.12.2014 року у розмірі 11430,14 грн, з яких: 3862,55 грн – заборгованість за кредитом, 2696,369 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом, 4871,23 грн – заборгованість за пенею.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 36 місяці - до 31 грудня 2017 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 31.12.2017 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами з 1 по 25 числа кожного місяця. Починаючи з 31.12.2017 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За таких підстав, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

До такої правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

Станом на 31.12.2017 року, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість за тілом кредиту становила 3862,55 грн., заборгованість за процентами – 1944,87 грн., всього 5807,42 грн.

Проценти, нараховані банком після закінчення строку кредитування ( за період з 01.01.2018 року по 10.1.2019 року) стягненню не підлягають.

Відповідачем після закінчення строку кредитування були здійснені платежі: 16.11.2018р. – 500,00 грн, 04.12.2018р. – 500,00 грн, 22.12.2018р. – 1000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням сплачених відповідачем 2000,00 грн. стягненню підлягає тіло кредиту у розмірі 3807,42 грн.

Що стосується позовних вимог Приватбанку про стягнення пені у розмірі 4871,23 грн, то суд приходить до висновку, що ці вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 (а.с.9-32).

Але матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду, в якій зазначено, що Умов та Правил надання банківських послуг є складовою кредитного договору, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору – споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку в частині стягнення пені у сумі 4871,23 грн задоволенню не підлягають.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню тільки заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3807,42 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 576,30 грн (33% суми задоволених вимог)

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 27, 76-80, 83, 95, 128-130, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м.Київ, вул.Грушевського, б.1Д, ЄДРПОУ 14360570):

- заборгованість за договором № б/н від 30.12.2014 року у сумі 3807,42 грн (три тисячі вісімсот сім гривень сорок дві копійки);

- судові витрати у розмірі 576,30 грн (п`ятсот сімдесят шість гривень тридцять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 09.04.2020 року.

Суддя І. П. Прінь