Рішення № 88672192, 06.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2020Справа № 910/16307/19

За позовомПриватного підприємства «Стітекс»доПублічного акціонерного товариства «Банк Богуслав»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідача1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивача:2. ОСОБА_1 3. ОСОБА_2 провизнання договорів іпотеки припиненими, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборонСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Олексієнко Т.В.від відповідача:не з`явивсявід третьої особи 1:не з`явивсявід третьої особи 2:Олексієнко Т.В.від третьої особи 3:Олексієнко Т.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Стітекс» (надалі - ПП «Стітекс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» (надалі - «Банк») про визнання договорів іпотеки припиненими, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок припинення зобов`язань за кредитним договором №15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012, зобов`язання за іпотечними договорами від 19.07.2016 та 28.09.2012, укладеними з метою забезпечення виконання боржником грошового зобов`язання, також припинились, проте відповідач ухиляється від зняття обтяжень з предметів іпотеки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницьку Інну Петрівну в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, призначено у справі підготовче засідання.

19.12.2019 до суду надійшов відзив Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що у позивача відсутнє право заявляти відповідні вимоги щодо припинення договорів іпотеки, оскільки він не є власником нерухомого майна, переданого в іпотеку. Також у поданому відзиві відповідач вказує на те, що заборгованість позивача за кредитним договором №15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012 на даний момент не погашена у повному обсязі, що унеможливлює визнання припиненими спірних договорів іпотеки та скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон.

22.01.2020 представником позивача подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач проти позиції Банку заперечує повністю та вказує, що у зв`язку з визнанням припиненими зобов`язань за кредитним договором, Банком в безумовному порядку мали бути вчинені дії зі зняття заборон з нерухомого майна, переданого в іпотеку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 залучено до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, відкладено підготовче засідання на 24.02.2020.

10.02.2020 до суду надійшли письмові пояснення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, в яких зазначені особи вказували на те, що за наявності підстав для припинення договорів іпотеки Банком не було знято обтяжень з предметів іпотеки, які належать третім особам на праві власності, у зв`язку з чим треті особи підтримали позов ПП «Стітекс» у повному обсязі.

В судовому засіданні 11.03.2020 судом було оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.04.2020.

В судове засідання представник позивача, а також третіх осіб 2 та 3 з`явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи 1 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду про повідомлення про судове засідання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням викладеного, неявка представників відповідача та третьої особи 1, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

В судовому засіданні 06.04.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третіх осіб 2 та 3, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.09.2012 між Банком та Приватним підприємством «Саліус» (позичальник) був укладений кредитний договір №15/01-КР-25/2012 (надалі - «Кредитний договір»), згідно умов якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути Банку кредит та сплатити проценти за його користування.

З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання позичальника за Кредитним договором, були укладені наступні договори іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою Інною Петрівною:

- між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) від 19.07.2016, за умовами якого в іпотеку передані нежилі приміщення №1, 2,3 (групи приміщень №10) в літ. А, загальною площею 225,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер нерухомого майна - 389793280000;

- між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) від 19.07.2016, за умовами якого в іпотеку передане нежиле приміщення №69 в літ. А, загальна площа 201,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 196,50 кв.м; реєстраційний номер нерухомого майна - 389718280000;

- між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) від 28.09.2012, за умовами якого в іпотеку передано нежиле приміщення №63 (в літ. А), загальною площею 141,5 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Відомості щодо укладення вказаних договорів іпотеки були внесені у відповідні реєстри, що підтверджується долученою позивачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №187441619, №187442284 та №185898365.

30.08.2017 між Приватним підприємством «Саліус» (первісний боржник), Приватним підприємством «Стітекс» (новий боржник) та Банком (кредитор) укладено договір про переведення боргу, за умовами якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника в Кредитному договорі.

Відповідно до пункту 2 договору про переведення боргу від 30.08.2017 позивач зобов`язався у термін до 20.09.2019 погасити відповідачу заборгованість приватного підприємства «Саліус» у розмірі 909 000 дол. США за отриманим кредитом, сплатити суму прострочених первісним боржником процентів за період з квітня по вересень 2017 року у термін до 31.10.2017 та в подальшому щомісячно сплачувати відсотки з розрахунку 11% річних від суми боргу.

Також 30.08.2017 між Банком, Приватним підприємством «Саліус» та Приватним підприємством «Стітекс» укладений договір №56 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, відповідно до якого позивач замінив первісного позичальника як зобов`язану сторону у Кредитному договорі та став позичальником за таким договором, у зв`язку з чим його умови (зокрема, преамбула, п. 2.1.1, п. 2.1.3, п. 2.1.4, п. 2.2.5, п. 3.1, п. 3.2, розділ 10, п. 6.1.11) були викладені в новій редакції.

Внаслідок заміни позичальника за Кредитним договором, сторонами були внесені відповідні зміни до договорів іпотеки від 19.07.2016 та 28.09.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/2758/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, визнано припиненим зобов`язання ПП «Стітекс» на суму 897 601,88 доларів США за кредитним договором № 15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012, укладеним Приватним підприємством «Саліус» з Публічним акціонерним товариством «Банк Богуслав», обов`язки боржника за яким перейшли до ПП «Стітекс» за договором про переведення боргу від 30.08.2017.

Постановою Верховного Суду від 14.08.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/2758/18 залишено без змін.

22.08.2019 позивач звернувся до Банку з листом щодо надання згоди на зняття обтяжень з предметів іпотеки, якими забезпечено виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Спір у справі виник у зв`язку з неправомірною, на думку позивача, бездіяльністю Банку щодо незняття обтяжень з предметів іпотеки, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про визнання договорів іпотеки від 19.07.2016 та 28.09.2012 припиненими, а також скасування відповідних записів про реєстрацію іпотек та заборон відчуження.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В частині першій статті 575 Цивільного кодексу України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань визначені в статті 202 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язань визначені в статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення правила застави визначені ст. 593 Цивільного кодексу України, а іпотеки, як окремого виду застави також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до ч. 1ст. 593 Цивільного кодексу право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Як вказує позивач, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/2758/18 визнано припиненим зобов`язання ПП «Стітекс» на суму 897 601,88 доларів США за Кредитним договором, у зв`язку з чим договори іпотеки від 19.07.2016 та 28.09.2012 є припиненими на підставі ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку».

Суд враховує, що згідно з положеннями статті 593 Цивільного кодексу України, статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» застава (іпотека) як забезпечувальне зобов`язання, що має похідний характер від основного зобов`язання, зокрема, припиняється у разі припинення виконанням зобов`язання, виконання якого забезпечене іпотекою.

Суд відзначає, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням застави (іпотеки), адже за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості застава (іпотека) припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання.

При цьому з огляду на положення статей 509, 526, 598 Цивільного кодексу України, статей 1, 7 Закону України «Про іпотеку» суд зазначає, що іпотека припиняється лише у разі припинення у повному обсязі основного зобов`язання, забезпечення якого передбачено іпотечним договором. Тобто часткове припинення основного зобов`язання, зокрема шляхом його виконання, за загальним правилом, не має наслідком припинення забезпечувального зобов`язання.

Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненою іпотеки за іпотечними договорами на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за Кредитним договором у зв`язку з їх виконанням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №906/1130/17.

Судом встановлено, що під час розгляду справи Господарського суду міста Києва №910/2758/18 предметом її розгляду була вимога ПП «Стітекс» про визнання зобов`язань припиненим на суму 897 601,88 дол. США за Кредитним договором на підставі положень ст. 601 Цивільного кодексу України.

Саме на таку суму судами всіх інстанцій було встановлено припинення грошового зобов`язання ПП «Стітекс» перед Банком, а не взагалі відсутність грошового зобов`язання за Кредитним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими рішеннями.

Розглядаючи вказану справу, судами було встановлено, що відповідно до листа-вимоги Банку №209/14 сума боргу ПП «Стітекс» за Кредитним договором станом на 03.11.2017 складала 907 500,00 дол. США.

При цьому, до позовної заяви у даній справі ПП «Стітекс» було долучено копію листа до Банку щодо погашення залишку заборгованості та зняття обтяжень б/н б/д, в якому директор позивача висловлював намір вжиття заходів до погашення залишку заборгованості за Кредитним договором, що утворилася внаслідок визнання припиненим зобов`язань на суму 897 601,88 дол. США та заявленою сумою до погашення з боку Банку - у розмірі 9 898,12 дол. США.

Таким чином, сам же позивач до моменту звернення із даним позовом до суду погоджувався із тим фактом, що грошове зобов`язання ПП «Стітекс» перед Банком за Кредитним договором припинилося не у повному обсязі.

Більш того, до відзиву на позовну заяву відповідачем було додано розрахунок заборгованості за Кредитним договором станом на 09.12.2019, з якого вбачається існування у ПП «Стітекс» перед Банком боргу. Вказані обставини не були спростовані позивачем під час розгляду даної справи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

В той же час, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено обставин повного припинення зобов`язань за Кредитним договором у зв`язку з їх виконанням.

Суд звертає увагу, що обставина повного припинення зобов`язань за Кредитним договором має бути доведена в розрізі кожного зобов`язання позичальника, у тому числі щодо основної суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та іншими обов`язковими платежами, передбаченими укладеними між сторонами кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Позивач, звертаючись із подібного роду позовними вимогами, має надати суду, окрім підтверджуючих документів, розрахунок своїх зобов`язань, аби суд міг встановити хронологію видачі і погашення кожного виду зобов`язань.

З урахуванням викладеного, суд вважає твердження позивача про припинення договорів іпотеки у зв`язку з повним виконанням грошового зобов`язання, на забезпечення якого вказані договори іпотеки були укладені, недоведеними та передчасними.

Більш того, щодо обраного позивачем способу захисту порушених, на його думку, прав суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту. В пункті 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено припинення правовідношення, як один із способів захисту цивільних прав.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено, що способами захисту прав суб`єктів господарювання є, зокрема, визнання наявності або відсутності прав та припинення господарських правовідносин.

Укладення між сторонами у справі іпотечного договору стало підставою для виникнення між ними прав та обов`язків з приводу виконання умов вказаного договору. Слід зазначити, що у разі існування між сторонами, які перебувають між собою в певних правовідношеннях, спору про припинення зобов`язань за договором, такий спір може бути передано на вирішення суду, а вимога про визнання припиненими зобов`язань за договором по суті є вимогою про припинення господарських правовідносин за цим договором, що відповідає передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилається на приписи статті 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що власниками спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку за договорами іпотеки 19.07.2016 та 28.09.2012 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які виступали сторонами договорів іпотеки - іпотекодавцями нерухомого майна.

Відтак, право на звернення до суду із позовом про припинення правовідносин за договорами іпотеки та скасування записів про реєстрацію заборон та обтяжень в даному випадку належить саме майновим поручителям як іпотекодавцем спірного нерухомого майна.

Суд відзначає, що під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

При цьому, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності саме у нього порушеного права внаслідок невчинення відповідачем дій, спрямованих на вилучення із записів про реєстрацію іпотек та заборон відчуження спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку Банку третіми особами.

Оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а встановленим судом обставинами підтверджено відсутність порушеного права позивача, що також підтверджує відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Стітекс» у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Стітекс» відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.04.2020.

Суддя В.П. Босий