Рішення № 88672181, 13.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2020Справа № 910/16727/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"до1. Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К."за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні: позивача -1. Національного банку Українивідповідача -2. Фонду гарантування вкладів фізичних осібпровизнання недійсними правочинівСуддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Баринова О.І.

Представники сторін:

від позивача:Кручанюк Н.Л.від відповідача 1:Кібець Р.Р.від відповідача 2:Юрченко В.Я.від третьої особи 1:не з`явивсявід третьої особи 2:Кібець Р.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (надалі - "ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (надалі - "Банк") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." (надалі - "Т.Е.К."), в якій просить суд:

1) визнати недійсним укладений відповідачами Договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-І від 17.06.2014;

2) визнати недійсною укладену відповідачами Додаткову угоду від 11.09.2014 про припинення Кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при вчиненні зазначених правочинів порушено ст.ст. 3, 228, 234 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 48, 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст.ст. 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження", що не відповідає встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам, а тому існують правові підстави для визнання їх недійсними в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16727/19; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні: позивача - Національний банк України; відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; призначено проведення підготовчого засідання на 21.01.2020.

08.01.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого вважає викладені в позовній заяві вимоги правомірними, а тому просить задовольнити їх повністю. Вказував на те, що погашення спірної заборгованості за Кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2014 відбувалося за рахунок депозитних коштів шляхом перерахування коштів в межах Банку, без залучення реальних коштів на оплату договору, що свідчить про порушення приписів п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

11.01.2020 через відділ діловодства суду представником третьої особи 2 подано письмові пояснення, згідно яких позовні вимоги підтримував, вказував на те, що майнові вимоги за Кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2014 та договорами забезпечення було передано в заставу Національному банку України, який не надавав згоди на укладення Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-І від 17.06.2014 та додаткової угоди від 11.09.2014 про припинення Кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2014; в результаті здійснення операцій від 10.09.2014 та 11.09.2014 щодо погашення кредитної заборгованості за рахунок депозиту не відбулось реального надходження коштів на рахунок Банку, а відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, в той час як в силу обмежень, що передбачені постановою Правління Національного банку України №510/БТ від 09.07.2014, такі платежі не могли бути зараховані через обмеження використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки.

20.01.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву, згідно якого проти позовних вимог заперечував, вказував на те, що: позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення з відповідними вимогами до суду, а тому просив суд застосувати наслідки його пропуску; постанова Правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014 не є нормативно-правовим актом, а є виключно актом індивідуальної дії, що стосувався ПАТ "Банк Камбіо" і не був доведений до відома ТОВ "Т.Е.К.", а тому порушення його вимог може бути наслідком притягнення до відповідальності службових осіб Банку, однак не підставою для визнання правочинів недійсними.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2020 оголошено перерву в підготовчому засіданні на 18.02.2020.

24.01.2020 через відділ діловодства суду представником третьої особи 1 подано письмові пояснення, згідно яких позовні вимоги підтримує, вказує на те, що після 20.08.2014 Банк проводив безготівкове перерахування коштів з рахунку юридичної особи - заставодавця (кредитора банку) на рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитними договорами, а тому приймаючи безготівкове погашення кредитних зобов`язань Банк порушив приписи, встановлені постановою Правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014 для ПАТ "Банк Камбіо", а тому такі операції є нікчемними, оскільки вони є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, тобто високоліквідних коштів банк не отримав, що не може свідчити про належне виконання зобов`язань в розумінні ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України. Також, вказував на те, що у ПАТ "Банк Камбіо" про проведенні правочинів (транзакцій) з перерахування коштів були відсутні належні повноваження для здійснення таких операцій, оскільки цивільна дієздатність була обмежена приписами постанови Правління Національного банку України №510/БТ від 19.08.2014.

30.01.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив ТОВ "Т.Е.К.", згідно змісту якого вказував на те, що про наявність Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-І від 17.06.2014 позивачу стало відомо лише в момент підписання акту приймання-передачі прав вимоги до договору №14 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та майнових прав від 22.10.2019, а тому днем початку строків позовної давності є 22.10.2019, що вказує на помилковість твердження ТОВ "Т.Е.К." щодо пропуску ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" строків позовної давності.

17.02.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача 2 подано письмові пояснення, у відповідності до яких вказував на те, що: ПАТ "Банк Камбіо" було незаконно відчужено право вимоги за Кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, адже саме на останнього в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладався обов`язок з виявлення порушень законності в діяльності банку та вчинення дій, спрямованих на застосування наслідків нікчемності правочинів при встановленні цього, а тому, навіть якщо припустити наявні, описані в позові порушення, то дії з їх оскарження мали бути вчиненні саме банком в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до продажу спірних прав; згідно акту комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18.07.2018 не було вказано на нікчемність оскаржуваних в межах даної справи правочинів, що тільки підтверджує помилковість доводів позивача та відповідача 1; посилання на необхідність використання консолідованого рахунку для погашення заборгованості за Кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013, є таким, що не відповідає дійсності, оскільки даний рахунок використовується при здійсненні міжбанківських операцій, а в даному випадку погашення кредитної заборгованості відбулось перерахуванням коштів з рахунку на рахунок в одному банку).

18.02.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача 1 подано заперечення на заяву ТОВ "Т.Е.К." про застосування строків позовної давності, згідно якої вказував на те, що в даному випадку строк позовної давності почався від дня, коли ПАТ "Банк Камбіо" довідався про порушення свого права (виявив ознаки нікчемності проведення операцій з перерахування коштів в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором №129/08-13 від 28.08.2013), а з укладенням між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" договору відступлення права вимоги до боржника відповідне право на звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсними правочинів перейшло до ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" в межах відповідних строків.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 05.03.2020, яке ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2020 призначено до проведення на 13.03.2020.

13.03.2020 в судове засідання з`явилися представники позивача, відповідачів та третьої особи 2, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач, відповідач 1 та третя особа 2 позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити повністю, а відповідач 2 проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа 1, повідомлена про місце, дату і час розгляду справи належним чином у визначеному чинним господарським процесуальним законодавством порядку, своїх повноважних представників в судове засідання не направила, про поважність причин неявки суд не повідомила, тому, суд на підставі п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності такої особи.

В судовому засіданні 13.03.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2013 між Банком та ТОВ "Т.Е.К." (позичальник) було укладено кредитний договір №129/08-13, до якого в подальшому сторонами було внесено зміни згідно договорів про внесення змін до кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013 б/н від 30.08.2013, №2 від 30.04.2014 та №3 від 17.06.2014 (надалі разом - "Кредитний договір"), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000 000,00 грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит у встановлені договором строки (30.12.2015) та сплатити проценти за користування кредитом у визначеному розмірі (22% річних з 28.08.2013 по 30.04.2014; 18% річних з 01.05.2014 по 30.12.2015).

З метою забезпечення виконання позичальником умов Кредитного договору було укладено наступні договори забезпечення:

- 28.08.2013 між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровим №1337, предметом іпотеки за яким виступили земельна ділянка площею 1,3011 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0118, та земельна ділянка площею 0,6445 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0092, розташовані за адресою: Київська область, смт. Ворзель ;

- 28.08.2013 між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровим №1335, предметом іпотеки за яким виступили земельна ділянка площею 3,4471 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0094, та земельна ділянка площею 2,7708 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0116, розташовані за адресою: Київська область, смт. Ворзель;

- 28.08.2013 між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровим №1336, предметом іпотеки за яким виступили земельні ділянки: площею 2,4797 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0119; площею 1,6977 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0117; площею 1064 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0090; площею 0,8028 га, кадастровий номер 3210945600:01:074:0093, розташовані за адресою: Київська область, смт. Ворзель;

- 17.06.2014 між Банком (заставодержатель) та ТОВ "Т.Е.К." (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-1 (надалі - "Договір застави"), згідно якого заставодавець в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором передав у заставу належні йому майнові права - право вимоги грошових коштів за договором строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013 в сумі 30 000 000,00 грн.

30.08.2013 між Банком та ТОВ "Т.Е.К." (вкладник) було укладено договір №23/08-13 строкового банківського вкладу, у відповідності до якого Банк відкрив вкладнику вкладний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зарахування на нього коштів вкладника у розмірі 30 000 000,00 грн. на строк з 30.08.2013 по 30.12.2015.

21.11.2013 між Національним банком України (кредитор) та Банком (позичальник) було укладено Генеральний кредитний договір про надання стабілізаційного кредиту №04, у відповідності до якого погоджено, що кредитор надає позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі 200 000 000,00 грн. на строк з 21.11.2013 до 17.11.2015, який надається траншами шляхом оформлення кредитних договорів.

11.12.2013 між Національним банком України (кредитор) та Банком (позичальник) було укладено кредитний договір №04/4 (в рамках Генерального кредитного договору від 21.11.2013 №04), у відповідності до якого кредитор надав позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в межах відкритої невідновлювальної кредитної лінії за Генеральним кредитним договором про надання стабілізаційного кредиту від 21.11.2013 №04 у сумі 39 250 000,00 грн. на строк з 11.12.2013 до 17.11.2015 (включно).

В забезпечення виконання Банком взятих на себе зобов`язань перед Національним банком України за Генеральним кредитним договором про надання стабілізаційного кредиту №04 від 21.11.2013 та укладених в його рамках кредитних договорів між останнім було укладено Договір застави майнових прав №04/ЗМП-8 від 11.12.2013, за змістом якого Банком було надано Національному банку України в заставу майнові права за Кредитним договором та укладеними в якості забезпечення виконання його умов договорами забезпечення.

19.08.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №510/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" шляхом призначення куратора", відповідно до якої постановлено:

- призначити з 19.08.2014 до 14.02.2015 куратором Банку службовця Національного банку України Кононенка Дмитра Георгійовича, на період тимчасової відсутності якого уповноважити на виконання його функцій службовця Національного банку України Бузілову Інну Миколаївну;

- кураторові Банку надати право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в пункті 4.9 глави 4 розділу І Положення №346;

- заборонити Банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки;

- зобов`язати Банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ "Розрахунковий Центр"). У зв`язку з цим перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків Банку, відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

10.09.2014 Банком було проведено перерахування коштів у розмірі 30 000 000,00 грн. з рахунку ТОВ "Т.Е.К." № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу: "Повернення суми кредиту зг.кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013 р. Без ПДВ.", що підтверджується платіжним дорученням №291 від 10.09.2014.

11.09.2014 Банком було проведено перерахування коштів у розмірі 236 712,33 грн. з рахунку ТОВ "Т.Е.К." № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_4 з призначенням платежу: "Сплата заборгованості по відсоткам за користування кредитом в період з 26.08.14 по 10.09.14 зг.кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013 р. Без ПДВ.", що підтверджується платіжним дорученням №299 від 11.09.2014.

11.09.2014 Банком видано довідку №591 про те, що станом на 11.09.2014 заборгованість за Кредитним договором погашена в повному обсязі.

11.09.2014 між Банком та ТОВ "Т.Е.К." було укладено: додаткову угоду про припинення договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги №129/06-14-1 від 17.06.2014, згідно якої дійшли згоди припинити Договір застави; додаткову угоду про припинення договору строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013, згідно якої дійшли згоди припинити відповідний договір.

Також, 11.09.2014 між Банком та ТОВ "Т.Е.К." було укладено додаткову угоду про припинення кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013 (надалі - "Додаткова угода"), згідно якої, керуючись ст. 606 Цивільного кодексу України, дійшли згоди припинити Кредитний договір.

Постановою Правління Національного банку України від 04.12.2014 №782 в ПАТ "Банк Камбіо" запроваджено тимчасову адміністрацію, а постановою від 27.02.2015 - розпочато з 02.03.2015 процедуру ліквідації банку.

27.09.2018 листом за №22/1830 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку було направлено на адресу ТОВ "Т.Е.К." повідомлення про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності, згідно якого вказано на те, що наказом уповноваженої особи №109 від 18.07.2018 було затверджено акт комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18.07.2018, яким виявлено ознаки нікчемності, передбачені в п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в: правочинах щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечних договорів від 28.08.2013, посвідчених приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровими №№1335, 1336, 1337; операції, проведеній 11.09.2014, щодо перерахування ТОВ "Т.Е.К." грошових коштів в розмірі 30 000 000,00 грн. з рахунку № НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_6 з наступним призначенням: "Повернення суми кредиту зг.кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013р. Без ПДВ.".

22.10.2019 між Банком та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" було укладено договір №14 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. за реєстровим №817, в рамках якого, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-07-19-000174-b від 09.08.2019, Банк відступив на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" в т.ч. права вимоги до ТОВ "Т.Е.К.", що випливають з Кредитного договору та укладених в забезпечення його виконання договорів, про що між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі прав вимоги та акт приймання-передачі документації від 22.10.2019.

Спір у справі стосується оскарження позивачем законності Договору застави та Додаткової угоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час, недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

В даному випадку, фактичною підставою для визнання недійсними оскаржуваних правочинів позивачем вказується на те, що:

- їх було вчинено з порушенням обмежень, встановлених договором застави майнових прав №04/3МП-8 від 11.12.2013, укладеним з Національним банком України, оскільки не було отримано у останнього попереднього дозволу на вчинення Договору застави та проведення операцій із погашення заборгованості за Кредитним договором;

- операції з проведення коштів в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором було здійснено з порушенням дії постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" шляхом призначення куратора", оскільки їх було здійснено не через кореспондентський рахунок банку, відкритий в Національному банку України.

Отже, фактичною підставою звернення з даним позовом до суду є незгода з припиненням правовідносин відповідачів за Кредитним договором шляхом проведення Банком платіжних доручень ТОВ "Т.Е.К." про перерахування коштів з його рахунку, відкритому в Банку, на рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором перед Банком, без використання кореспондентського рахунку Банку, відкритого в Національному банку України, що на думку позивача, відповідача 1 та третіх осіб, не зумовило реального надходження коштів на рахунок Банку, а підставою цього слугував Договір застави.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

По-перше, суд відзначає, що в даному випадку не мало місце звернення стягнення Банком на предмет застави за Договором застави (грошові кошти ТОВ "Т.Е.К.") в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, адже спірне погашення заборгованості за Кредитним договором було здійснено за волею ТОВ "Т.Е.К." щодо перерахування власних коштів з рахунку, відкритого в Банку, згідно поданих ним платіжних доручень №291 від 10.09.2014 та №297 від 11.09.2014, а тому посилання позивача на те, що припинення правовідносин за Кредитним договором було наслідком звернення стягнення Банком на предмет застави за Договором застави не відповідає дійсним обставинам спірних правовідносин.

При цьому, як вбачається із платіжних доручень №291 від 10.09.2014 та №297 від 11.09.2014 перерахування коштів ТОВ "Т.Е.К." в рахунок виконання його зобов`язань за Кредитним договором здійснювалося з відкритого в Банку поточного рахунку такої особи № НОМЕР_2 .

Одночасно з цим, в положеннях п. 2.7 Кредитного договору сторонами було викладено зміст доручення, за яким ТОВ "Т.Е.К." на підставі ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" доручило Банку самостійно здійснювати списання грошових коштів на відповідні позичкові рахунки, відкриті позичальнику відповідно до умов даного договору (договірне списання), для сплати заборгованості по процентах та кредиту при настанні строку платежу та простроченої заборгованості по сплаті процентів та кредиту, для сплати суми комісійної винагороди, неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених цим договором, з його поточного рахунку № НОМЕР_5 в національній валюті в ПАТ "Банк Камбіо".

Також, згідно п. 2.8 Кредитного договору було встановлено, що у разі відсутності або недостатності у позичальника коштів в валюті кредиту для його повернення, сплати процентів, комісій та інших платежів, передбачених цим договором, позичальник, надає кредитору право списання коштів в інших валютах з будь-яких рахунків позичальника, відкритих в ПАТ "Банк Камбіо", на розсуд кредитора, а також доручає кредитору здійснити купівлю/продаж/обмін списаних коштів з метою отримання необхідної валюти, у т.ч. на міжбанківському валютному ринку України, (списання здійснюється кредитором в розмірі, еквівалентному сумі зобов`язань позичальника за цим договором з врахуванням витрат, пов`язаних з купівлею/продажем/обміном іноземної валюти) та направити кошти на виконання грошових зобов`язань позичальника за цим договором або на поточний рахунок позичальника.

Тобто, укладення Договору застави жодним чином не змінило існуючих з укладенням Кредитного договору правовідносин сторін, адже не в залежності від існування Договору застави Банк мав право згідно умов Кредитного договору здійснити договірне списання коштів з будь-якого рахунку ТОВ "Т.Е.К.", відкритого в ПАТ "Банк Камбіо" задля погашення простроченої заборгованості.

Відтак, посилання позивача на те, що укладення Договору застави суперечить приписам ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки підпадає під визначені п. 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2020 №346, ознаки ризикової діяльності банку, є безпідставним та не ґрунтується на обставинах спірних кредитних правовідносин, що виникли за Кредитним договором, адже саме по собі додаткове забезпечення виконання кредитного зобов`язання шляхом надання в заставу майнових прав на грошові кошти позичальника, право на списання яких і так існувало в Банку на підставі умов Кредитного договору, не може вказувати на створення будь-яких негативних фінансових ризиків для Банку з вчиненням такого правочину.

По-друге, статтею 17 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 586 Цивільного кодексу України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов`язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Положеннями п. 2.3.8 Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту №04 від 21.11.2013 встановлено, що у разі зменшення вартості забезпечення за стабілізаційним кредитом повернути частину заборгованості пропорційно розміру зменшення вартості забезпечення або протягом 10 робочих днів поповнити чи замінити його забезпеченням, визначеним у положенні №327, у розмірі, достатньому для задоволення вимог за генеральним кредитним договором та окремими кредитними договорами з урахуванням коригуючи коефіцієнтів.

Аналогічні положення містяться в п. 2.3.7 Кредитного договору №04/4 (в рамках Генерального кредитного договору від 21.11.2013 №04) від 11.12.2013.

Згідно із п. 2.1.1 Договору застави майнових прав №04/ЗМП-8 від 11.12.2013 до повного виконання умов кредитного договору (Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту №04 від 21.11.2013) Банк не має права без відома та попередньої письмової згоди заставодержателя відчужувати предмет застави.

Відповідно до п. 3.3 Договору застави майнових прав №04/ЗМП-8 від 11.12.2013 Банк має право володіти майновими правами протягом строку дії цього договору.

За змістом п. 3.4 Договору застави майнових прав №04/ЗМП-8 від 11.12.2013 Банк зобов`язаний: уразі втрати майнових прав з будь-якої причини, у тому числі у разі списання Банком заборгованості боржника за Кредитним договором як безнадійної, протягом 24 годин письмо повідомити про це заставодержателя і протягом десяти робочих днів замінити його іншим рівноцінним майном (коштами) (п.п. 3.4.1); не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (п.п. 3.4.2); інформувати заставодержателя до п`ятнадцятого числа кожного місяця про виконання боржником умов Кредитного договору та щоквартально - про стан забезпечення за Кредитним договором (п.п. 3.4.4); не вносити надалі змін до Кредитного договору та умов забезпечення (забезпечувальних договорів), без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (п.п. 3.4.5); у разі дострокового погашення кредиту/процентів за Кредитним договором наступного робочого дня з дати нарахування грошових коштів від боржника забезпечити погашення кредиту перед Національним банком України у відповідній сумі або, за погодженням останнім, замінити предмет застави іншим майном, у розмірі, достатньому для задоволення вимог за Кредитним договором (п.п. 3.4.6).

З огляду на викладені положення вбачається, що на момент укладення оскаржуваних договорів ні чинне законодавство України (в т.ч. приписи Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 №327), ні умови укладених між Банком та Національним банком України Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту №04 від 21.11.2013 та Договору застави майнових прав №04/ЗМП-8 від 11.12.2013 не передбачали необхідності отримання згоди останнього на надання ТОВ "Т.Е.К." додаткового забезпечення виконання зобов`язань перед Банком за Кредитним договором (укладення Договору застави).

Більш того, не містять відповідні приписи і будь-якого обов`язку попереднього погодження Банком з Національним банком України наміру позичальника (ТОВ "Т.Е.К.") здійснити дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, як і прийняття такого погашення шляхом проведення відповідних платіжних доручень (перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Т.Е.К." на рахунок, призначений для погашення кредитної заборгованості.

При цьому, слід звернути увагу на те, що припинення кредитних правовідносин за Кредитним договором було наслідком погашення в повній мірі позичальником суми кредиту та нарахованих на момент такого погашення процентів за користування ним, а тому укладення Додаткової угоди для підтвердження даного факту не вимагалося, адже таке припинення відбулося в силу закону (приписів ст.ст. 526, 531, 599 Цивільного кодексу України).

Тобто, не в залежності від вчинення Додаткової угоди правовідносини сторін за Кредитним договором були припинені за наслідками добровільного дострокового повернення ТОВ "Т.Е.К." кредитних коштів та сплати нарахованих за користування ними процентів на користь Банку, що підтверджується платіжними дорученнями №291 від 10.09.2014 та №297 від 11.09.2014, згода Національного банку України для чого не передбачається.

Отже, правові підстави для визнання Договору застави та Додаткової угоди недійсними з огляду на те, що останні було укладено за відсутності попередньої згоди Національного банку України, як заставодержателя майнових прав за Кредитним договором, відсутні, адже позивачем не доведено, а судом не встановлено яких саме норм матеріального права має місце порушення за наслідками вчинення таких дій.

В аспекті наведеного суд також звертає увагу на те, що правом на оскарження дій відносно предмету застави з підстави порушення умов застави, належить саме заставодержателю відповідних прав, а не будь-якій зацікавленій особі, а той час, як матеріали справи не містять доказів переходу до позивача прав заставодержателя на предмет застави за Договором застави майнових прав №04/ЗМП-8 від 11.12.2013.

Також, суд звертає увагу на те, що сам по собі факт порушення Банком обов`язку з перерахування отриманих в якості погашення заборгованості за Кредитним договором коштів від позичальника на користь Національного банку України чи передання іншого майна в заставу (в заміну припинених правовідносин за Кредитним договором), у відповідності до умов надання стабілізаційного кредиту, не може свідчити про незаконність відповідного погашення позичальником своїх зобов`язання перед Банком, а тим більше, створювати для нього негативні наслідки у вигляді спростування таких дій виключно з підстав неналежності виконання Банком своїх зобов`язань перед Національним банком України.

Стосовно посилань позивача, підтриманих відповідачем 1 та третіми особами, стосовно незаконності припинення правовідносин відповідачів за Кредитним договором шляхом проведення Банком платіжних доручень ТОВ "Т.Е.К." про перерахування коштів з його рахунку, відкритому в Банку, на рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором перед Банком, без використання кореспондентського рахунку Банку, відкритого в Національному банку України, суд відзначає наступне.

За змістом ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент проведення спірних транзакцій) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: письмове застереження; зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; заборона надавати бланкові кредити; віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.5 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346, (в редакції, чинній на момент проведення спірних транзакцій) Національний банк має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку. Рішення про обмеження діяльності банку шляхом призначення куратора банку, строк його повноважень, відміну/дострокову відміну призначення куратора банку приймає Правління Національного банку.

Згідно із п. 4.7 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346, (в редакції, чинній на момент проведення спірних транзакцій) Національний банк має право встановити такі особливі вимоги до розрахунків банку, у якому призначено куратора: заборонити використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; перевести банк на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; установити порядок здійснення банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку банку та змісту платежів.

Відповідно п. 1 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 №320, кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку філії іноземного банку для здійснення міжбанківського переказу коштів.

Тобто, такий рахунок може відкрити лише банківська установа і кошти на такий рахунок може вносити лише банківська установа, в той час, як юридична або фізична особа не можуть напряму зараховувати кошти на кореспондентський рахунок.

Також, Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 №320, дає визначення консолідованому кореспондентському рахунку, а саме, консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку України для роботи у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування. Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в системі електронних платежів (СЕП) - сукупність механізмів і правил роботи СЕП, банку та його філій, згідно з якими виконується міжбанківський переказ через консолідований кореспондентський рахунок.

Відтак, враховуючи наведені норми, застосовуючи дані визначення термінів кореспондентський рахунок та консолідований кореспондентський рахунок в розрізі встановлених постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ обмежень в діяльності Банку слід дійти висновку, що відповідні обмеження мали на меті заборону Банку здійснювати міжбанківські перекази через прямі кореспондентські рахунки, відкриті в інших банках, та зобов`язання останнього здійснювати міжбанківські розрахунки виключно через кореспондентський рахунок Банку, відкритий в Національному банку України.

Тобто, встановлені постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ обмеження розповсюджувалась виключно на транзакції Банку при здійсненні ним міжбанківських переказів в національній валюті.

В той же час, погашення ТОВ "Т.Е.К." заборгованості за Кредитним договором здійснювалося шляхом перерахування коштів з поточного рахунку такої особи, відкритого в ПАТ "Банк Камбіо", на визначений в Кредитному договору рахунок, що також відкритий в ПАТ "Банк Камбіо", тобто, шляхом проведення внутрішньобанківської транзакція.

Отже, погашення кредиту за Кредитним договором було проведено в межах одного і того самого банку, що не потребує використання кореспондентського рахунку, адже останній використовується лише у випадку проведення міжбанківських розрахунків.

Таким чином, правові підстави для висновку про те, що спірними транзакціями було порушено встановлені постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ обмеження в діяльності Банку відсутні, адже посилання позивача, відповідача 1 та третіх осіб на обов`язковість здійснення такого типу транзакцій виключно з використанням кореспондентського рахунку не ґрунтується на правовому визначенні призначення такого рахунку.

Аналогічний висновок щодо встановлення правової природи таких заходів впливу як заборона банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язання здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, викладено в постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі №910/16152/18 при аналізі встановлених постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ обмежень в діяльності Банку при вирішенні тотожного питання (погашення кредитної заборгованості позичальником шляхом перерахування коштів в межах банку).

При цьому, суд також звертає увагу на те, що встановлені постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ заходи впливу є саме обмеженнями в діяльності Банку, що в частині заборони використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язання здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, полягає у введені тимчасового обмеження юридичної дієздатності Банку (обмеження правомочностей виконавчого органу та представників в межах встановлених заборон та зобов`язань), а тому навіть при порушенні такими особами відповідних обмежень при виконанні своїх службових обов`язків вести мову про можливу наявність ознак фіктивності чи умислу у вчиненні оскаржуваних правочинів, а тим більше при проведенні спірних транзакцій, можливо виключно за наявності доказів обізнаності контрагента (ТОВ "Т.Е.К.") про такі обмеження, що в даному випадку виключається присвоєнням постанові Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ грифу: "Банківська таємниця".

Стосовно посилань позивача на те, що оскаржувані правочини мають ознаки нікчемності, передбачені приписами п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що було складено наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" №109 від 18.07.2018 суд відзначає наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи копій наказу уповноваженої особи на ліквідацію Банку №109 від 18.07.2018 та повідомлення про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності №22/1830 від 27.09.2018, направленому на адресу ТОВ "Т.Е.К.", предметом дослідження згідно ст.ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вчинених Банком правочинів на предмет наявності ознак нікчемності були виключно правочини щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечних договорів від 28.08.2013, посвідчених приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Білоконь С.І. за реєстровими №№1335, 1336, 1337, та операції, проведені 11.09.2014, щодо перерахування ТОВ "Т.Е.К." грошових коштів в розмірі 30 000 000,00 грн. з рахунку № НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_6 з наступним призначенням: "Повернення суми кредиту зг.кредитного договору №129/08-13 від 28.08.2013р. Без ПДВ.".

Отже, посилання позивача на те, що уповноважено особою на ліквідації Банку в рамках процедури ліквідації останнього на підставі статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було досліджено та встановлено ознаки нікчемності оскаржуваних правочинів в силу закону не відповідають дійсності, адже не підтверджуються жодними доказами.

При цьому, суд відзначає, що по своїй правовій суті перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочином в розумінні статей 202, 204, 626 Цивільного кодексу України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже є виключно банківською операцією, і тому не може визнаватися недійсним чи бути нікчемним в силу закону, оскільки, як правило, є виключно дією в рамках виконання цивільно-правових договорів.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №755/7957/16-ц та Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №911/3880/15 та 29.10.2019 у справі №910/16152/18.

Відтак, зазначені в наказі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" №109 від 18.07.2018 обставини жодним чином не вказують на невідповідність нормам закону оскаржуваних в межах даного спору договорів, а тому і не можуть бути правовою підставою для визнання їх недійсними.

При цьому, суд враховує, що станом на сьогоднішній день Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16.05.2018 у справі №910/17448/16 та від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 сформовано правову позицію про те, що вчинений банком правочин є нікчемним з моменту укладення в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий відповідний наказ, здійснено повідомлення

У відповідності до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній, як на момент вчинення оскаржуваних договорів, так і на момент введення тимчасової адміністрації в Банку) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В даному випадку, позивач, відповідач 1 та треті особи як на підставу віднесення оскаржуваних договорів до нікчемних в силу наведених норм Закону посилаються на те, що погашення заборгованості за Кредитним договором було здійснено за рахунок коштів, які обліковувалися на поточному рахунку ТОВ "Т.Е.К.", відкритому в Банку, а тому фактичний розрахунок відбувся на реальними грошима, а шляхом внутрішніх проводок у системі банку, що зумовило виключно зміну облікових даних, однак не забезпечило надходження реальних коштів. Наведене, на їх думку, призвело до суттєвого погіршення фінансового стану Банку та неможливості належного виконання ним своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, що в подальшому призвело до віднесення Банку до категорії проблемного, а в подальшому - неплатоспроможного, а тому такі правочини підпадають під критерії нікчемності, визначені в п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Однак, наведені доводи учасників справи жодними чином не вказують на невідповідність оскаржуваних правочинів приписам ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже, як встановлено судом вище, Договір застави за своєю суттю не змінив існуючих кредитних правовідносин сторін, в той час як подальше погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором здійснювалося за волею позичальника, а не шляхом звернення стягнення Банком на предмет застави за таким договором.

Що ж стосується Додаткової угоди, то суд повторно звертає увагу учасників справи на те, що його укладення було виключно наслідком факту припинення спірних кредитних правовідносин за Кредитним договором в силу погашення в повній мірі ТОВ "Т.Е.К." відповідної заборгованості (по кредиту та процентам), а відтак, і відсутні правові підстави для висновку, що з укладенням такої угоди: банк відмовився від власних майнових вимог; чи позичальник після віднесення Банку до неплатоспроможних набув переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, адже її укладення жодним чином не спростовує факту припинення спірних правовідносин в силу належного виконання зобов`язання позичальником (відповідно до Закону).

Також, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що спірне виконання ТОВ "Т.Е.К." кредитних зобов`язань (перерахунок коштів з поточного рахунку ТОВ "Т.Е.К." у Банку на рахунок, призначений для погашення кредитної заборгованості в Банку) призвело до зменшення ліквідності Банку.

Відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368, ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань. З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов`язань банку. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов`язань протягом одного операційного дня. До високоліквідних активів під час розрахунку нормативу миттєвої ліквідності включаються: готівкові кошти; кошти на кореспондентському рахунку банку в НБУ, необтяжені депозитні сертифікати НБУ.

Тобто, активи у вигляді заборгованості за виданими кредитами не мають жодного відношення до розрахунку показника миттєвої ліквідності (Н4), адже для розрахунку цього показника Н4 використовуються виключно активи у вигляді коштів в касі банку та на кореспондентських рахунках.

Відтак, фактичне повне погашення заборгованості за Кредитним договором жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на показники ліквідності банку, адже зменшення показника миттєвої ліквідності (Н4) може відбутися у разі, якщо банк здійснив виконання зобов`язань перед клієнтами, внаслідок чого відбулося зниження залишків коштів в касі та на коррахунках, в той час як в даному випадку таке погашення здійснювалося з поточного рахунку позичальника в Банку, що підтверджується посиланнями позивача, відповідача 1 та третьої особи, які вказують на те, що за наслідками спірних операцій було лише змінено облікові відомості.

Отже, таке погашення, не зважаючи на те, що його проведення було здійснено фактично за рахунок зміни облікових даних в Банку (за відсутності реального надходження коштів до каси чи кореспондентського рахунку), не може вважатися протиправним в розрізі настання негативних наслідків для Банку у вигляді зменшення його ліквідності, адже такого не відбулось.

Більш того, за наслідками проведення спірних операцій було припинено обов`язок Банку з повернення на користь ТОВ "Т.Е.К." коштів з його депозитного та поточного рахунків за відсутності факту зменшення показника миттєвої ліквідності (Н4), що вже саме по собі виключає можливість для висновку про незаконність таких транзакцій.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин учасниками справи не доведено існування правових підстав для віднесення у відповідності до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спірних правочинів до нікчемних.

Більш того, на думку суду, у випадку коли погашення кредитної заборгованості зумовлює одночасне припинення зобов`язання банку з виплати тотожної суми коштів вкладнику, не в залежності від того звідки має місце їх надходження (з рахунку в цьому ж банку чи через касу), відсутні підстави вважати, що наслідками таких дій стало погіршення фінансового становища банку чи надання переваги або пільг такому платнику порівняно з іншими кредиторами банку, адже така оплата є наслідком реалізації платником права розпорядження своїм майном (розміщеними на його рахунку коштами), а тому презумується добросовісною доти, поки не буде доведено зворотного, а саме: Фондом чи Банком шляхом подання належних доказів не буде доведено наявність умислу в таких діях та спричинення ними негативних наслідків для Банку.

Тобто, саме по собі твердження про те, що такий спосіб виконання грошового зобов`язання перед Банком не зумовлює поповнення його кореспондентського рахунку, а тому є незаконним відчуженням відповідних активів останнім, не створює, за відсутності відповідних доказів, жодних правових наслідків в полі добросовісної реалізації особою своїх майнових прав шляхом розпорядження коштами на поточному рахунку через призму правової певності в законності таких дій.

При цьому, аналізуючи в сукупності перебіг правовідносин сторін за Кредитним договором та договором строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013 (одночасність їх укладення; тотожність сум кредиту/вкладу; строків користування кредитом/вкладом; переважна тотожність встановлених відсотків за користування кредитом/вкладом; одночасність та пропорційність внесення змін до таких договорів в частині зміни відсоткової ставки за користування кредитом/вкладом) є безумовним висновок про те, що отриманні ТОВ "Т.Е.К." в користування кредитні кошти за Кредитним договором в цей же день були надані в користування Банку за договором строкового банківського вкладу №23/08-13 від 30.08.2013, тобто, отримання кредиту було здійснено з ціллю їх розміщення на депозит, що було здійснено шляхом проведення внутрішньобанківських транзакцій - без використання кореспондентського рахунку, а тому посилання на можливість погашення такого кредиту виключно шляхом проведення коштів через кореспондентський рахунок Банку, відкритий в Національному банку України, є необґрунтованим втручанням в сформовані згідно положень законодавства відносини сторін та мету отримання кредиту (розміщення на депозиті в банку з поверненням їх після закінчення строку вкладу) шляхом унеможливлення отримання вкладником/позичальником свого вкладу та погашення кредиту в той же спосіб, в який було отримано кредит та розміщено відповідні кошти на депозит, що за відсутності встановленого законодавчого обмеження є неприпустимим.

З огляду на викладені обставини, позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановлено існування обставин невідповідності Договору застави та Додаткової угоди приписам чинного на момент їх укладення законодавства України, а відтак і правових підстав для визнання їх недійсними з викладених в позові підстав.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (04080, м. Київ, вул. Олексія Терьохіна, буд. 8А, офіс 111; ідентифікаційний код 41264766) до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (01001, м. Київ, вул. Заньковецького/Станіславського, буд. 3/1; ідентифікаційний код 26549700) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.К." (49055, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 98Д; ідентифікаційний код 31035379) про визнання недійсними правочинів відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 08.04.2020.

Суддя Р.В. Бойко